Віталій КІРІЄНКО: він вирощував хліб, а Росія забрала його життя

14 вересня 2026 р. 08:45

14 вересня 2026 р. 08:45

7 серпня 2026 року для родини Віталія Олексійовича Кірієнка назавжди стало днем невимовного болю. Цього дня російський ворожий дрон обірвав життя 41-річного чоловіка, який просто працював на своїй землі, вирощував хліб і жив звичайним мирним життям.

В італій був хліборобом. Його руки знали землю, його професійні знання були потрібні полям, а щоденна праця - майбутньому врожаю. Навіть коли війна прийшла на рідну землю, коли небезпека стала частиною кожного робочого дня, він не залишив своєї справи.

До останнього працював, до останнього вирощував хліб, до останнього залишався вірним землі, яку любив.

А потім у небо над полем увірвався російський дрон-вбивця… І замість наступного робочого дня настала тиша. Тиша, в якій для дружини Інни назавжди залишився голос коханого чоловіка, для донечки Карінки - образ тата, для батьків - їхній син, для сестри Анни - рідна людина, без якої, за її словами, «у домівках стало пусто».

Росія вбила мирного жителя. Хлібороба. Чоловіка, який не тримав у руках зброї - лише працював, щоб земля родила і на столах був хліб.

Його життя було пов’язане із землею

В італій народився 10 вересня 1984 року. Після школи вступив до аграрної академії - нині Таврійського державного агротехнологічного університету. Навчався на механіко-технологічному факультеті й здобув ступінь магістра.

Після завершення навчання у 2008 році розпочав трудовий шлях у ТОВ «Лілія» обліковцем-заправником. Згодом став агрономом. А з 2015 року працював агрономом у ПП «СП «Гуляйпільське»», якому віддав майже 11 років свого життя.

Загалом 18 років його трудового шляху були нерозривно пов’язані із землею, полями, посівами та врожаєм.

Це була не просто робота. Це була його стихія. Ранні підйоми, безкраї поля, напружені жнива, робота до пізнього вечора, інколи без вихідних, відповідальність за кожну справу і водночас - дружній колектив, жарти, робочі історії, людське спілкування.

Віталій не цурався жодної роботи, не звик скаржитися, завжди залишався усміхненим і був готовий братися до справи. Він умів цінувати чужу працю, поважав людей і серйозно ставився до того, за що відповідав.

Його найбільшим щастям була родина

У студентські роки Віталій зустрів свою любов - Інну. У 2010 році вони одружилися, а через чотири роки в родині народилася донечка Карінка.

Здавалося, попереду ще так багато років - сімейних вечорів, дитячого сміху, звичайних турбот, свят і буднів, планів, мрій, нових врожаїв і простого людського щастя. Та війна безжально перекреслила це майбутнє.

Віталій був добрим господарем, турботливим чоловіком і татом, люблячим сином, найкращим братом, племінником та онуком. Людиною, на яку можна було спертися.

Після роботи він займався домашніми справами, читав книги, слухав українські пісні, любив риболовлю. У цих простих речах знаходив свій відпочинок і тишу. А ще в його житті була особлива любов - голуби.

«Моя душа завжди проситься до голубів»

Щ е з ранньої юності і до початку повномасштабного вторгнення Віталій займався розведенням голубів. Особливо любив миколаївських високольотних.

Після важкого робочого дня Віталій заходив до голуб’ятні, насипав птахам корму, спостерігав за ними, і на якийсь час забував про всі проблеми. Відпочивав душею.

Він казав: «Моя душа завжди проситься до голубів» .

Цей вислів Віталія закарбував письменник Іван Кушніренко, який написав про Віталія у своїй книзі «Гуляйпільський політ» ще у 2014 році.

У них - увесь Віталій. Людина праці, але водночас людина з дуже тонкою, доброю душею. Можливо, саме тому так боляче усвідомлювати: людина, яка любила мирне небо і політ голубів, загинула від російського безпілотника.

Він продовжував вирощувати хліб навіть під війною

К оли у 2022 році прийшла велика війна, життя змінилося для всіх. Та Віталій, попри небезпеку і наближення фронту, не залишив свою справу.

Він продовжував працювати, продовжував виходити в поле і продовжував вирощувати хліб, бо знав: земля не може чекати. Посівна має відбутися. Поле треба обробити. Урожай треба зібрати. Людям потрібен хліб.

І навіть у час, коли над полями замість жайворонків кружляють дрони, коли кожен виїзд на роботу може стати останнім, Віталій залишався вірним своїй землі.

7 серпня він знову був на роботі. Цього дня російський БПЛА став для нього смертельним. Один удар - і обірвалося життя 41-річного чоловіка.

Один російський дрон залишив дитину без батька, дружину - без коханого чоловіка, батьків - без сина, сестру - без брата. А цілу родину залишив із порожнечею, яку вже нічим не заповнити.

«Більш світлої та мирної людини я не знала»

Р ідні, друзі й колеги про Віталія говорять тільки добрі слова.

Його сестра Анна не стримує болю: «Більш світлої та мирної людини я в цьому житті не знала. Віталій - це підтримка сім’ї та рідних, добро та позитив. Без нього в наших домівках стало пусто, боляче, сумно, і вже немає ніяких планів на майбутнє…»

У цих словах - біль усієї родини. Бо смерть Віталія - це не просто ще одна цифра у страшній статистиці війни. Це зламане дитинство Карінки, яка більше не почує татового голосу. Це самотність Інни, яка втратила чоловіка і свою опору. Це невимовний біль батьків. Це порожній дім, у якому ще довго здаватиметься, що ось-ось відчиняться двері і Віталій зайде після роботи. Але він не зайде. Росія забрала його.

«Ось так дається сьогоднішній хліб»

В італію цього року мало виповнитися 42. Але тепер йому назавжди 41. Назавжди залишаться його усмішка, добре слово, руки, що знали землю, любов до родини, книг, української пісні, риболовлі та голубів. Залишаться поля, якими він ходив. Залишиться хліб, до якого він доклав свою працю. І залишиться пам’ять.

Бо сьогоднішній український хліб справді має страшну ціну. Його вирощують під звуки вибухів, серед небезпеки, страху і смерті. Його сіють ті, хто знає, що можуть не дожити до жнив. Ось так сьогодні дається український хліб.

Віталій Кірієнко віддав землі 18 років свого життя. А життя в нього забрала Росія.

Родина і земляки не забудуть і не пробачать, і пам’ятатимуть його передусім як людину - світлу, працьовиту, добру. Як чоловіка, який любив свою родину. Як батька, який мав ще стільки всього подарувати своїй донечці. Як хлібороба, який до останнього залишався вірним землі.
Вічна пам’ять тобі, наш дорогий земляче. Царство Небесне твоїй світлій хліборобській душі.

Запорізькі