Дві години у вогняній пастці: як на Запоріжжі п’ятеро бійців врятувалися від ворожих обстрілів (фото)

04 жовтня 2026 р. 14:14

04 жовтня 2026 р. 14:14

Захисники пів року утримували позицію біля Плавнів і змогли вижити під час обстрілу на виході з укріплень

Погріб із вузьким входом, який присипали уламки цегли, став рятівним для п'ятьох військових на Запорізькому напрямку. Так обстріл, що тривав кілька годин, не забрав їхніх життів.

Історію порятунку групи бійців на Запорізькому напрямку розповіла 128 окрема важка механізована бригада «Дике Поле» на сторінці у фейсбуці.

Головний герой оповіді — Олександр. Велику війну він зустрів на Київщині. У перші дні на його вулиці майже не лишилося чоловіків, тож ті, хто залишився, чергували по черзі й готувалися захищати сусідів.

« Ми тоді як тероборона своєї вулиці », — згадує Олександр.

До війни чоловік працював охоронцем, водієм і будівельником. У 2025 році він отримав повістку й сам прийшов до ТЦК. Служити почав у бригаді «Дике Поле».

Перший бойовий вихід припав на лютий 2026 року. Олександр із напарником зайняли позицію поблизу села Плавні. Вони мали утримувати її та не давати ворогу просунутися. Збиралися провести там місяць-два, але пробули пів року.

Спочатку майже не спали, бо мусили звикати до обстрілів і дронів. Потім навчилися визначати, що летить, ще за звуком. Рідним передавали вісточки через радіостанцію: слова записували на диктофон на командному пункті.

Виявилося, що більше за роботу виснажує перебування вдвох в обмеженому просторі. Дні мало чим різнилися, а розмови ставали дедалі одноманітнішими. Врешті напарник казав:

« Ти мені це вже кілька разів казав ».

Утім, найтяжчим став сам вихід із позиції. Олександр і його побратим мали забрати двох військових та пораненого, тож рушили вже п'ятеро. Старшим призначили Олександра, і він вів колону. Рухалися відкритою місцевістю, де майже не було де сховатися.

Під час короткої зупинки, щоб перев'язати пораненого, бійців пустили в невелику зелену зону. Проте скоро по рації пролунало:

« Хлопці, вам треба терміново в укриття. Ви спалилися ».

Група побігла між будинками, але довкола лежали самі руїни. Раптом Олександр помітив невеликий лаз у погріб.

« Хлопці, оце погріб, ниряєм туди! » — крикнув він.

Діаметр входу становив близько 60 сантиметрів. Бійці один за одним залізли всередину, а Олександр заліз останнім. Частина погреба була зруйнована, і саме уламки цегли закривали вхід від дронів.

Після цього почався сильний обстріл з артилерії, мінометів і дронів. Будівлі довкола розвалилися, а біля входу спалахнула пожежа. Дві години військові сиділи в диму. Кожен мав по пів літра води, нею змочували тканину й дихали крізь неї.

Рації вимкнули, щоб не видати своє місце. Через це командування втратило зв'язок із групою й думало, що вона могла загинути. Коли обстріл вщух, бійці ввімкнули рації й повідомили про себе. Тоді їм дозволили йти далі. Вони добралися до визначеного місця, переночували там, а вранці їх евакуювали.

У лікарні Олександр уперше за шість місяців додзвонився рідним. Його телефон давно не працював, тому дружина не відразу повірила, що це він. Син, почувши голос батька, заплакав, а дружина просила його заспокоїтися.

Згодом Олександр, відновившись і відпочивши, освоїв «Вампір». Тепер він технік цього комплексу: разом із розрахунком мінує, скидає боєприпаси й возить провізію. Наразі військовий у відпустці та проводить час із дружиною, донькою й сином.

Раніше ми писали, що на Запоріжжі військовий врятував побратима після удару дрона

Запорізькі