Світло, що не згасло: старший лейтенант Віталій ПІДГІРНИЙ «Академік» загинув під Залізничним

27 жовтня 2026 р. 10:52

27 жовтня 2026 р. 10:52

Віталій Підгірний народився у селищі Дніпровське Дніпропетровської області - тихому куточку, де дитинство пахне степом і свіжоскошеною травою. Ще змалку він тягнувся до краси: захоплювався малюванням, навчався в художній школі, вмів бачити відтінки там, де інші бачили лише кольори.

Його світ був уважним і глибоким. Він любив працювати за комп’ютером, цікавився новими технологіями, наполегливо вивчав англійську мову й вільно нею володів. У його характері поєднувалися точність і творчість, логіка й натхнення - рідкісна гармонія, яка згодом визначить і його військовий шлях.

Шлях офіцера

У 2023 році Віталій закінчив Київський інститут Національної гвардії України МВС України . Для нього це було не просто здобуття диплома - це був усвідомлений вибір служити.

Під час повномасштабної війни він став на захист Батьківщини у лавах Національної гвардії України . Службу проходив у 15-тій бригаді оперативного призначення імені Героя України лейтенанта Богдана Завади , де обіймав посаду командира самохідного артилерійського взводу самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону.

Його позивний був «Академік». Побратими знали: це офіцер, який мислить стратегічно, прораховує наперед, дбає про своїх людей. Він ніс відповідальність спокійно й гідно. За службу отримав медаль «Ветеран війни» - відзнаку не лише за час, а й за відданість.

Останній бій поблизу Залізничного

11 липня 2024 року поблизу селища Залізничне Запорізької області старший лейтенант Віталій Підгірний прийняв свій останній бій. Ворог застосував баражуючий боєприпас «Ланцет», і отримані поранення стали смертельними.

Йому назавжди залишилося 27 років. Вік, коли життя тільки розгортається, коли стільки планів попереду. Але для Віталія головним було одне - щоб жила Україна.

Син, яким пишаються

«Він був дуже порядною людиною, вихований, добрий, чуйний, розумний», - згадує мама, Марина Миколаївна.

У цих словах - ціле життя. Турботливий син, який завжди знаходив час для розмови. Людина світлої душі, що ніколи не відмовляла у допомозі. Той, хто поєднував м’якість серця з твердістю духу.

Повернення додому

Віталія поховали в рідному селищі. Земля, по якій він бігав хлопчиком, тепер береже його навіки.

У нього залишилися батьки - і пам’ять, яка не згасає. Пам’ять про «Академіка», який любив малювати світ, але змушений був його боронити.

Його життя - коротке, але гідне - стало частиною великої історії боротьби. І поки живе вдячність, поки звучить його ім’я, світло Віталія Підгірного не згасне. Вічна пам´ять Захиснику України!

Запорізькі