вологість:
тиск:
вітер:
Дружба, загартована війною: Кено Верзек і захисники Гуляйполя
Війна розділила людей кордонами, розкидала по різних містах і країнах, змінила звичне життя мільйонів українців, але водночас подарувала нам зустрічі, які переростають у справжню дружбу, перевірену часом, відстанями й випробуваннями. Саме такою стала історія взаємин німецького волонтера Кено Верзека із захисниками Гуляйполя та нашою Гуляйпільською громадою.
У продовж майже чотирьох років, поки на гуляйпільському напрямку боронили українську землю воїни 102-ї окремої бригади Сил територіальної оборони Збройних Сил України імені полковника Дмитра Вітовського, Кено Верзек неодноразово приїжджав до наших захисників і в Гуляйпільську громаду. Він привозив допомогу, яка була вкрай необхідною і військовим, і цивільним мешканцям міста, котрі жили під постійною загрозою обстрілів. За кожною такою поїздкою стояли небайдужість, щире бажання підтримати українців і розуміння того, що в час великої біди допомога має бути не на словах, а в конкретних справах.
Завдяки пожертвам своєї родини, друзів та однодумців, зокрема анархістських товаришів і прихильників спадщини Нестора Махна, Кено неодноразово купував для військових зарядні станції EcoFlow та інше необхідне спорядження. Це були речі, які допомагали нашим оборонцям виконувати бойові завдання, залишатися на зв’язку та підтримувати роботу необхідного обладнання у складних фронтових умовах.
Та, мабуть, найважливішим результатом цих поїздок стала не лише передана допомога, а й людська довіра, що поступово переросла у міцну дружбу. Саме тоді у Гуляйполі Кено познайомився з тодішнім командиром 78-го батальйону 102-ї бригади Борисом Заболотним саме. Їх представив міський голова Сергій Ярмак, і ця зустріч стала початком особливих стосунків між людьми, яких об’єднали повага до України, підтримка її захисників і спільне прагнення до свободи.
Зустріч, у якій продовжується історія дружби
Нещодавно на своїй сторінці у Facebook Кено Верзек поділився світлинами та розповів про зустріч, яка стала для нього особливою радістю і честю. У себе в Німеччині він приймав Бориса Заболотного та його дружину Галину, яка також є військовослужбовицею. Людей, із якими його познайомила війна, але яких він цінує далеко не лише за військові заслуги.
«Я мав радість і честь прийняти у себе колишнього командира 78-го батальйону 102-ї окремої бригади територіальної оборони з Івано-Франківська, Бориса Заболотного та його дружину Галину, яка також є військовослужбовицею. Борис і Галина чотири роки захищали Гуляйполе - місто Нестора Махна та українське місто-Герой. Я познайомився з Борисом саме там, у Гуляйполі. Нас представив мер Гуляйполя Сергій Ярмак. Дякую, Сергію!» - написав Кено.
У цих словах - не просто згадка про знайомство. У них живе пам’ять про місто, яке стало для багатьох українських воїнів місцем важкої, виснажливої боротьби, а для волонтера з Німеччини - місцем, де він зустрів людей, гідних найглибшої поваги. Гуляйполе назавжди залишилося тією точкою на карті України, де перетнулися їхні життєві дороги й почалася дружба, яку не змогли зруйнувати ані відстань, ані час.
Кено не забув, за яких обставин вони познайомилися, скільки випробувань випало на долю захисників і наскільки важливо було підтримувати їх у найскладніші моменти. Він пам’ятає і про допомогу, яку вдалося зібрати завдяки небайдужим людям, і про тих, заради кого все це робилося.
«Завдяки пожертвам від моєї родини, друзів та анархістських товаришів, друзів Нестора Махна, я зміг придбати кілька разів пристрої EcoFlow та інше спорядження для 78-го батальйону», - розповідає волонтер.
За цими словами стоїть велика робота багатьох людей, які, можливо, ніколи не бували в Гуляйполі, але долучалися до підтримки тих, хто тримав тут оборону. Так від людини до людини передавалися не лише кошти й необхідні речі, а й віра в те, що Україна не залишиться сам на сам зі своєю бідою.
Люди, на яких можна покластися
На початку цього року Бориса Заболотного демобілізували через поранення та хронічні порушення здоров’я. За роки служби його родина, як і тисячі інших українських родин, пройшла через непрості випробування, а пережите на війні залишило свій слід. Та навіть коли військова служба змінює своє продовження, не зникають ані відповідальність за побратимів, ані пам’ять про спільно пережите, ані дружні зв’язки, народжені на передовій.
Кено дуже точно передав те, що, мабуть, відчувають багато людей, які бодай раз зустрічали справжніх воїнів у час війни. Адже серед щоденних небезпек, постійного напруження і невизначеності особливо виразно відкривається людська сутність. Тут швидко розумієш, хто здатен залишатися поруч у найважчу хвилину, хто не відступить перед небезпекою і хто ніколи не поставить власний спокій вище за життя товариша.
«Ця жахлива війна має абсурдну, незрозумілу властивість: тут частіше, ніж у звичайному житті, зустрічаєш людей, з якими достатньо лише однієї миті та двох слів, щоб зрозуміти: на них можна беззаперечно покластися. Людей, які ніколи не кинули б своїх побратимів. Ти саме така людина, Борисе. Для мене честь знати тебе та твою дружину. Ви - це Україна», - написав Кено.
Ці слова звучать особливо щиро, бо в них немає зайвого пафосу, лише глибока повага людини, яка побачила війну зблизька і навчилася цінувати справжні людські якості. Для Кено Борис - не просто колишній командир батальйону, а людина, якій можна довіряти і з якою не страшно пройти через будь-які випробування. А поруч із Борисом - його дружина Галина, яка також стала на захист України й розділила з ним непросту долю військової родини.
«Мені було великою радістю показати вам Берлін. Дякую тобі та твоїй дружині за те, що в Україні ви також захищаєте нас і нашу свободу», - звернувся Кено до своїх друзів.
Якими ж особливими мають бути ці зустрічі після років війни! Після небезпек і тривог, виснажливої служби та постійної готовності до найгіршого - просто побути поруч, поговорити, пройтися вулицями Берліна, згадати Гуляйполе й побратимів, відчути, що тебе розуміють і цінують. І що є люди, які не забувають ні тебе, ні місто, де колись зустрілися ваші дороги.
«Борис - це та людина, яка ніколи своїх пацанів не покине»
Щирість слів Кено підтвердила й волонтерка, наша землячка Оксана Меренкова, яка добре знає Бориса та його людські якості.
«Ви дуже точно написали про такого славного захисника, як Борис. З цією людиною можна йти в будь-які передряги. Борис - це та людина, яка ніколи своїх пацанів не покине в біді», - написала вона у коментарі.
Короткі слова Оксани влучають у саме серце, бо за ними - знання людини не з чужих розповідей, а з реального життя, спілкування та спільних випробувань. Бути командиром - це не лише віддавати накази й відповідати за виконання завдань. Це передусім відповідальність за людей, уміння підтримати, коли важко, не відвернутися від чужої біди й залишитися поруч тоді, коли інші обставини змушують шукати порятунку для себе.
Саме таких командирів пам’ятають побратими. Саме про таких говорять із повагою навіть через роки, а дружбу з ними бережуть далеко за межами військової служби.
Гуляйполе, яке об’єднує людей
Історія Кено Верзека, Бориса Заболотного, Галини та всіх, хто долучався до підтримки українських оборонців, - це ще одне свідчення того, що Гуляйполе стало не лише місцем запеклої боротьби, а й місцем народження міцних людських зв’язків. Тут зустрічалися військові й волонтери, люди з різних країн і міст, яких об’єднувало спільне розуміння цінності свободи та людського життя.
Сьогодні їхні дороги можуть пролягати через різні країни, але думками вони знову повертаються до Гуляйполя - міста, за яке українські захисники боролися чотири роки, міста Нестора Махна, міста-Героя, яке пережило страшні руйнування, але не втратило свого значення для тих, хто його захищав.
Для гуляйпільців особливо важливо знати, що пам’ять про наш край живе не лише в серцях його мешканців. Її бережуть військові, які стояли тут на обороні, волонтери, які приїжджали з допомогою, та друзі з-за кордону, які й сьогодні залишаються поруч. Вони пам’ятають людей, події, пережиті випробування й ту ціну, яку Україна платить за право бути вільною.
Війна забирає здоров’я, руйнує домівки, розділяє родини, але не здатна знищити справжню дружбу, якщо вона народилася на довірі, взаємній повазі та готовності допомогти. Кено Верзек продовжує підтримувати зв’язок із нашими захисниками, а Борис і Галина залишаються для нього не просто знайомими з далекої країни, а близькими за духом людьми.
І, мабуть, найцінніше в цій історії те, що за словами про свободу стоять конкретні вчинки, за вдячністю - роки підтримки, а за дружбою - щире бажання бути поруч навіть тоді, коли між людьми сотні й тисячі кілометрів.
Бо справжня дружба не закінчується там, де завершується спільна дорога на фронті. Вона продовжується у дзвінках, зустрічах, добрих словах і пам’яті одне про одного. А Гуляйполе назавжди залишатиметься місцем, де ця дружба почалася.
Підготувала
Таміла ВІКТОРОВА
Джерело: gylyajpole.city
Новини рубріки
В Запоріжжі вшанували пам’ять загиблих морпіхів
18 листопада 2026 р. 10:40
У Кушугумі внаслідок атаки ворожого FPV-дрону загинула жінка, чоловік дістав поранення
18 листопада 2026 р. 10:40