Про донати, втрату та хвилину мовчання: у Франківську обговорювали взаємодію між тилом та війною

08 листопада 2024 р. 19:12

08 листопада 2024 р. 19:12

8 листопада у франківському просторі “ветераницивільні ПЕТРОС” на панельній дискусії обговорили взаємодію між різними сферами тилу та війною.

“Галка” зафіксувала кілька цікавих думок від спікерів.

Координаторка Save Ukraine Now Ярина Мельник розповідає, що у жовтні фонду вдалося перетнути загальну суму закумульованих коштів у 4,2 мільйона доларів. Проте, Ярина каже, що донати падають, та фонд має стабільну підтримку через опцію “одноденного заробітку”.

“100% донатів ідуть на забезпечення сил оборони. Частина команди продовжує третій рік волонтерити. Є послуги, які ми контрактуємо, як, наприклад, бухгалтерські послуги, але на це є окремий рахунок, де бізнеси, що нас підтримують, знають, що вони донатять на адміністративну частину. Купувати ми можемо абсолютно все: від запчастин до зброї до самої зброї. Мали вже такі кейси, як гранатомети та гвинтівки. У жовтні перетнули загальну позначку забезпечення на 4,2 млн доларів з початку повномасштабного. Багато хто дивується, як така сума в невеличкого фонду. Впевнена, що багато хто з присутніх, можливо навіть і ветерани не знали про нас.

Вже в травні 2022 року ми бачили, що благодійники і бізнес виснажуються і ми шукали якесь універсальне рішення, яке би могло нам допомогти продовжувати збирати донати. З ініціативи одного із партнерів Прикарпаттяобленерго з’явилась така ідея, як скинутись одноденним заробітком. Ідея виявилась геніальною. Ми почали з 2022 року практикувати партнерство і станом на зараз близько 4 тисяч осіб на Прикарпатті кожного місяця донатять одноденний заробіток, з якого закуповується забезпечення для підрозділів з Прикарпаття. Вдається збирати кожного місяця 5 млн грн”, – ділиться координаторка SUN.

З літа 2024 року SUN вперше почали оголошувати цільові збори. До того фонд концентрувався на тому, щоб практикувати сталий інструмент забезпечення і працювали із запитами.

Співзасновник та артдиректор студії Brendari Євген Єфіменко розробляє багато шевронів для українських бригад. Зокрема, зараз фонд “Повернись живим” носить логотип, створений Brendarями.

“В перший тиждень війни до нас звернулися “Повернись живим”. На той час вони дислокувалися у Франківську. Їм треба було дуже швидко зробити відео, і якраз це, бо ми були перші дні в якомусь ауті, швидко нас повернуло до роботи. Ми почали робити це відео, потім зрозуміли, що в них поганий логотип, штовхали їх деякий час, потім ми їм в результаті переробили його. Також мій батько пішов воювати відразу й зразу ж почав тиснути на мене, щоб ми щось робили, малювали. В нас якось так вийшло, що ми собі вибрали таку місію, що всі, хто до нас звертаються, що стосується загалом навколо військової історії, незалежно яка це організація, ми всюди вписуємося. Комусь більше робимо, комусь менше робимо: чи це відео, чи це якийсь мерч, чи футболки, логотип. В нас якось то все понеслося і ми багато зробили проєктів”, – ділиться Євген Єфіменко.

Організація “Дружина Воїна” працює із 2018 року. Керівниця ГО Ольга Бобрикович ділиться, що впродовж шести років діяльність змінювалася.

“Коли були хвилі демобілізації і наші чоловіки поверталися ми стикались з одними проблемами. Зараз після початку повномасштабного вторгнення нас стало більше значно. До нас приєднуються дівчата, яких чоловіки вперше пішли на фронт, а в нас вже деякі членкині стали мамами, у когось вже діти підросли за ці 10 років і пішли на фронт так. Але ми не змінювали назву, ми закриваємо потреби наших чоловіків, які поступають з підрозділів в тих, де служать наші чоловіки в першу чергу. Звичайно оголошуємо і збори і організовуємо різноманітні заходи, які мають подвійний мотив: зібрати кошти і бути реабілітаційним моментом. Також в нас багато волонтерських проєктів. Ми робимо сітки, витинанки, плетемо чугайстрики, захисні костюми.

На початку у нас були черги, зараз вже цей ажіотаж трошки спав. На сітки завжди є потреба, бо це витратний матеріал, У нас є група самодопомоги для дружин, але й також, якщо є емоційна напруга в суспільстві, ми запрошуємо на наші відкриті події. У нас є психолог і майстер-класи. Також в нас є підготовки медичної допомоги, по надання невідкладної допомоги. Й ми підписали нещодавно меморандум й вчимо наших дружин і молодь вправлятися зі зброєю”, – каже Ольга Бобрикович.

Співзасновниця ГО “Родини загиблих захисників і захисниць” Галина Батюк є дружиною полеглого воїна Сергія Батюка. Ділиться, що вважає своїм обов’язком підтримувати інших родин, що пережили втрату.

“Найголовніші люди зараз – це ті, хто на цей час захищає нашу землю, і хто поклав життя. Звичайно, що коли загинув чоловік, життя для мене здавалося, що припинилося. Але я розуміла, що фізично це я припиняти не збираюся, що треба щось робити, щоб більше ніхто, жодна душа не отримала цей страшний удар. На превеликий жаль, з того дня моєї трагедії, понад 450 людей тільки в Франківську зазнали таке горе. Ми створили громадську організацію з родинами загиблих захисників і захисниць Івано-Франківська і в офіційно на сьогодні наша родина складається з 205 людей. Ми намагаємося опікуватися всіма дітками з Івано-Франківська. Ми готові на все, щоб помогти, підтримати… Я дякую кожному з вас, бо завдяки вам мої діти живуть відносно в спокійній обстановці. Я не бачила чоловіка у військовій формі живим. Мені важко спілкуватися з військовими, але малими кроками мені це вдається”, – каже Галина Батюк.

Авдиторія порушила питання памʼяті. Зокрема, зачепили загальнодержавну хвилину мовчання і те, що в Івано-Франківську люди її не дотримуються. На що рекрутер 12 бригади “Азов” Андрій Кориневич:

“Це проблема не тільки Івано-Франківська, а проблема суспільства України. 60% населення України живе в такій мильній бульбашці, яку не проб’єте ні ви, ні ми. Тому що людям не те, що байдуже, людям головне, щоб у них була зарплата, була робота, їм байдуже на прапори, байдуже на все. Повірте мені, досвід Маріуполя показав, що є люди, які будуть воювати, будуть боротися до останнього, а є ті, які просто перечекають бомбожку, перечекають дощ, перечекають все і вийдуть на завод працювати. Місто Івано-Франківськ ще дотичне до війни, тому що тут є хлопці зі 114-ї бригади, які працюють на фронті, десятки, 102-ої, 150-ї бригади…. Є міста, де немає комендантської години й вони живуть, як в бога за пазухами. Ви не зможете зупинити місто о 9 годині, на жаль. Я буду пробувати це робити, але це важко. Одному цього зробити, не зможуть навіть 100 людей, доки не проб’ється оболонка 60% людей, а її пробити ні держава не зможе, ні політики. Частково того, що ми програємо інформаційну війну росії з 14-го року. росія має більший вплив на нас інформаційно, чим ми на себе”.

Івано-Франківські