Симпозіум з протидії російським наративам, загроза журналістській роботі та “корисні ідіоти” у Берліні

26 листопада 2024 р. 19:24

26 листопада 2024 р. 19:24

Впродовж 13-17 листопада у Берліні група журналістів з України, Грузії та Вірменії зібралися на обговорення поширення російських наративів під назвою “Перемога у цифровій пропагандистській війні”.

Австрійський експерт з дезінформації Дітмар Піхлер розповідав про історичний контекст дезінформації на прикладі нацистської Німеччини та Радянського союзу й інструменти, що використовують роками пропагандисти.

А далі своїми історіями ділилися журналістки з Грузії та України й Вірменії.

Загроза журналістській роботі у Грузії

Міріам працює журналісткою у Тбілісі у незалежному медіа. За її розповідями, російська пропаганда досить сильна в Грузії. Її поширюють телестанції, такі як Imedi TV, Postv, Sputnik Georgia, Alt Info тощо. Крім того, багато політиків також дотримуються проросійських поглядів. Те саме стосується і деяких впливових осіб.

“Ми, журналісти, особливо незалежні медіа, намагаємося боротися з пропагандою різними способами. Найпоширеніший метод — спростування неправдивої інформації, яка часто спрямована на посилення страху перед Росією та війною. Також часто поширюють фейки про Європейський Союз і європейських парламентарів.

Сьогодні ми дуже напружені. Було ухвалено так звані “російські закони”, які заважають нам працювати. Насправді, можу сказати, що в майбутньому ситуація з незалежними та критичними медіа буде дуже поганою. Цей уряд хоче знищити критичні медіа в цій країні. Відповідно, російська пропаганда легко посилиться. Насильство проти журналістів також зросло. Поліція зловживає владою щодо журналістів під час протестів, хоча за правилами журналісти повинні бути недоторканними”, – ділиться Маріам.

Зокрема, проросійська партія “Грузинська мрія” на своїх передвиборчих рекламних банерах використала фотографії руйнувань в Україні, спричинених війною. На плакатах розміщені гасла “Ні війні” та перекреслені назви опозиційних партій Грузії.

“Поширювалася інформація, що війна Росії проти України почалася через неправильні кроки, зроблені Україною. Усе це відбувається в Грузії, тому що у нас проросійський уряд. Основна кампанія уряду полягає в тому, щоб нав’язати страх перед війною в країні. Вони стверджують, що грузинський уряд нібито утримує Росію від вторгнення в Грузію. Це, звісно, брехня. На жаль, наша країна рухається від демократичного ладу до авторитарного режиму. Проте медіа продовжують боротися з цим.

Пропагандистські канали не блокують. Alt Info, єдине пропагандистське телебачення, було закрито. Але з іншої причини. Журналістика майже під загрозою, оскільки проросійська влада не робить нічого, щоб припинити поширення російської пропаганди”, – розповідає журналістка.

Також Натія Купрашвілі, яка заснувала Ресурсний центр журналістики, розповіла, що у Грузії зростає не тільки російський інформаційний вплив, а й китайський. Для українських журналістів це стало несподіванкою. Як розповідає грузинська журналістка, китайський вплив в інформаційній сфері потрібен для того, щоб підсилити стратегічні зв’язки та монополізуючи їх у рамках розширення ініціативи “Один пояс, один шлях”.

Також викликом у роботі медійників у Грузії лишається проросійська влада, яка обмежує їх у професійній діяльності.

Своїм досвідом  у роботі із російською пропагандою ділилися також медійники із України та Вірменії. Колеги разом шукали рішення, які б були корисні у боротьбі із фейками.

Вірменські журналісти поділилися, що війна за Карабах, що завершилася капітуляцією вірменських сил і повним контролем Азербайджану над регіоном у 2023 році, стала не лише політичною, а й інформаційною точкою напруження. Росія активно використовує цей конфлікт для поширення пропаганди у Вірменії, зокрема, щоб перешкодити її зближенню із Заходом.

росіяни та ментальні росіяни

І ще трохи про враження журналістки “Галки” від Берліну.

Росіян у Німеччині дуже багато. Йдучи вулицею, можна зустріти ледь не щодесять хвилин когось, хто розмовлятиме російською. А 17 листопада вони влаштували ще й так званий “антивоєнний марш”. Вони вийшли на акцію після тої ночі, коли їх країна випустила по Україні 120 ракет та 90 дронів. 17 листопада Навальна, Яшин, Кара-Мурза вийшли марш, начебто проти війни. Зібралося їх сотні. З прапорами рф, “опозиційний” біло-синьо-білий прапор і навіть поміж них синьо-жовті. Скандували, що це війна путіна, вимагали вивести війська з України. А ще бідкалися, що не можуть нічого зробити в диктаторському режимі… Як їх марш в Берліні мав щось змінити на росії –  не ясно. Подібні були ще у кількох країнах.

Багато лицемірства, відсутність логіки і відмежування себе від досвіду своєї країни, як небажання брати на себе відповідальність… Невелика група українців зібралися під посольством росії, щоб вказати на це. Підходили українці, німці й представники інших країн із підтримкою. Підходили й росіяни й кидали зневажливі коментарі. Деякі з них розгортали монологи про те, що ми не розуміємо, що вони “опозиція і Навальний загинув за свою країну”. Хотілося їй крикнути в лице, що це вона не розуміє, і він такий же саме імперець як і вони, просто у нього не було влади, а у путіна є.

Ще підійшов російськомовний німець – запитав, чого ми тут. Почуте його зацікавило, бо вирішив продовжити діалог. Українську розумів дуже добре. Чи не зразу почав говорити фразами, подібними до “де ви були 8 років” і звинуватив нас, що ми мовчимо. Я спитала його про що це він, й почула приблизно таке: “Ви ніколи не розповідали повністю, хоча добре знали, що відбувається у вашій країні. У вас всі каналі проплачені. Ви кажете, що вони погані, коли насправді самі такі”.

“Я журналістка, – кажу, – У нас є багато незалежних медіа, а те, що кажете ви – це олігархічні канали, яких у нас нема. Ви говорите суцільними російськими наративами”.

“Може й говорили, але мало”, – відповідає.

Починаю йому перераховувати медіа і питати, чи він знає щось про Григорія Гонгадзе, який створив незалежне видання ще у 2000. Збоку питають: “Ого. Українська правда така стара”. Німець мовчить.

На питання чому він так вважає, що в Україні немає незалежних медіа, чоловік промовчав. Він також промовчав, коли я попросила аргументів й конкретних прикладів про замовчування. Діалог закінчився, бо російські наративи створюють тільки враження, що ти маєш відповіді, але насправді ні. До слова, деякі проросійські телеканали заборони транслювати на території Німеччини тільки у травні цього року. Не знаю, навіщо мені було вести з цим чоловіком діалог, коли німецька влада дозволила й дозволяє росії втручатися в їх інформаційний простір.

Остаточно стало зле, коли марш наблизився до посольства й українці опинилися поруч з росіянами. До українців підійшло лише три видання, хоча у росіян брали коментарі і висвітлювали марш багато незалежних і проєвропейських видань. Чому ж вони не почули, що українці з цим незгодні?

Ще на одну акцію натрапили наші колеги, поки йшли до протесту українців. Якісь чоловіки біля Бранденбурзьких воріт протестували проти ТЦК і тримали плакати з меседжами, що Зеленський невдаха і вчиняє геноцид. Колеги не змовчали і сказали, що ті транслюють російські наративи. На ньому також помітили колишнього ведучого “Інтера” Романа Кадєміна, який виїхав у березні 2022 року й записує маніпулятивні відео на різні теми про Україну.

Не знаю, як можна все це підсумувати, але добре, що не щезло бажання працювати й щось робити, щоб українці продовжували ментально бути українцями, а російська пропаганда щезла, як і вся ця країна.

Івано-Франківські