«На стрес людина завжди реагує тілом», — івано-франківський психіатр про симптоми ПТСР

27 листопада 2024 р. 18:18

27 листопада 2024 р. 18:18

фото: ілюстративне

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) — це психічний розлад, який виникає внаслідок переживання однієї чи кількох подій, які ушкоджують психіку.

Про симптоми ПТСР журналістці Фіртки розповів завідувач кафедри психіатрії, наркології та медичної психології Івано-Франківського національного медичного університету, доктор медичних наук Михайло Пустовойт .

Зі слів фахівця, існує чотири основні кластери симптомів посттравматичного стресового розладу.

"Перший кластер — це інтрузія. Людина починає переживати всі симптоми «запалення» душі, і насамперед це виявляється в інтрузивних переживаннях.

Травматичні спогади постійно повертаються до людини, немов травматична подія досі не завершилася, і вона продовжує жити в тій ситуації. Хоча сама подія вже минула, внутрішній світ людини відчуває, що залишити її у минулому неможливо.

Другий кластер — це гіперактивність. У цьому стані людина стає збудливою, її пильність зростає, і вона стає настороженою до всього, що може нагадувати про пережиті травми.

У такому стані людина може навіть агресивно реагувати на те, що, на перший погляд, не пов'язане з її травматичним досвідом. Вона починає помічати натяки на події, які пережила, навіть там, де їх, здавалося б, немає".

Третій кластер симптомів посттравматичного стресового розладу, каже психіатр, — це уникання. У цьому стані людина свідомо намагається уникати місць або предметів, які пов’язані з травматичними подіями.

"Існує відоме прислів’я: «Злочинець завжди повертається на місце злочину», тоді як травмований ніколи не повертається в місце травми.

Людина прагне виключити з власної «бухгалтерії життя» все, що нагадує про її травму, як уникають старого адресата, що зберіг у пам'яті надто болісні спогади.

Наприклад, якщо хтось отримав травму, носивши певний одяг, ця людина намагатиметься викинути його або ніколи більше не вдягати, адже кожна згадка про цей одяг немов знову відкриває рану, нагадуючи про пережиті події.

У випадку військового досвіду, люди часто бояться повернутися на лінію фронту, оскільки це пов’язано з відчуттям загрози, що вони знову можуть загинути.

Вони уникають і блокують всі можливі спогади, використовуючи всі доступні їм ресурси для захисту своєї душі від повторних травм".

Як додає психіатр, сучасне суспільство часто моралізує щодо людей, які намагаються самостійно діагностувати свій психічний стан як ПТСР.

"У цьому контексті я хотів би розповісти про один випадок. У мене був пацієнт, який приїхав з Німеччини, щоб служити артилеристом у Збройних Силах України.

Під час ворожого обстрілу міна впала поряд з ним та його побратимами. Вони врятувалися лише тому, що в момент небезпеки лягли в бліндаж покурити.

У той момент, коли їхня гармата вибухнула внаслідок прямого попадання, земля та інші предмети закидали їх. Один із навідників зник у цій ситуації, немов став частиною цього жаху.

Для цього хлопця будь-яка згадка про той момент стала справжнім страхом, який підіймався з глибин його пам’яті, як демон, що ніколи не втрачає своїх сил.

Тому люди в стані ПТСР часто розглядають уникання, як менше зло, щоб уберегтися від потенційної загрози повторного переживання травми, яку вони асоціюють з можливістю загибелі.

Важливо зрозуміти, що уникання є механізмом захисту, що дозволяє людині боротися з болем і страхом, і в цьому контексті ми маємо підтримувати одне одного, намагаючись зрозуміти, а не засуджувати".

Четвертий кластер симптоматики ПТСР — це негативні думки та переживання. Людина, що зазнала травми, переживає глибоке відчуття втрати будь-якого зв'язку з чимось хорошим у цьому світі та всередині себе, каже Михайло Пустовойт.

"Це досвід безпорадності, коли вона відчуває покинутість і зрадженість з боку всього, у що раніше вірила. Водночас ця людина почувається зрадником своїх загиблих побратимів і втрачених ідеалів.

У цьому контексті втрачені не лише побратими, а й позитивні уявлення, образи і спогади, які формують наше сприйняття світу та самих себе.

Коли внутрішнього зв’язку з чимось хорошим не вдається віднайти, травма переживається як «потрапляння у пекло» — в суцільно поганий світ, від якого можна очікувати лише підступів і зради.

Перебування в такому світі є надзвичайно болісним, адже відчуття безвиході та безнадії сповнює життя глибоким страхом і самотністю. Щоб захиститися від цього жаху, людина часто ізолюється від «поганого світу людей», прагнучи втекти від зовнішніх загроз.

У багатьох випадках це може призвести до спроби припинити страждання шляхом суїциду, що є останнім кроком до звільнення від болю, який здається нездоланним.

Один солдат розповідав мені про те, як став свідком «картин апокаліпсиса», які, на його думку, були описані у Біблії. Він згадав, як ніколи не забуде, як у годуючих матерів у місті, під час постійних обстрілів, пропало молоко.

Вони виходили з підвалів з волаючими від голоду немовлятами і благали солдатів дістати їм коров’яче молоко, поки їхні діти не померли. «Саме так сказано в Біблії: “Війна і смерть забере материнське молоко, щоб життя більше не продовжилось...”».

Ця пітьма жорстокості та байдужості супротивника, як він стверджував, немов інфільтрувала його зсередини. Щоб захиститися, він «інкапсулювався» від цього жаху.

Тепер, переважну більшість часу, він взагалі нічого не відчуває, хіба що біль від цієї «емоційної пустки». Але час від часу перед його очима постають обличчя його вихованців — новобранців, які загинули під час виконання бойових завдань.

І тоді він відчуває, що це його провина, що він недостатньо підготував їх, недостатньо навчив воювати. Він відчував, немов як разом із цими молодими солдатами загинули їхні батьки і прабатьки, їх ненароджені діти і онуки.

Цілі родини пішли в небуття, і до цієї загибелі цілих родів відважних воїнів він «теж доклав свою руку». У нього виникло бажання відмовитися від спілкування з усіма: зі своїми побратимами та рідними, щоб «пітьма від нього не розповсюдилася на них».

Ця відчуженість наче стала його способом боротьби з власним болем, проте вона лише підкреслювала глибину його страждань та ізоляції".

Окремим кластером симптомів посттравматичного стресового розладу (ПТСР) є психосоматичні реакції, адже людина завжди реагує тілом. Коли вона переживає стрес, у неї підвищується кров'яний тиск і пришвидшується серцебиття.

Стресові ситуації запускають фізіологічні реакції захисту: імунна система починає працювати активніше, реагуючи на загрозу.

"Відбувається масивний викид адреналіну з наднирників, а згодом — вивільнення глюкокортикоїдів. Це може призводити до точкового враження слизової шлунково-кишкового тракту, що, своєю чергою, викликає різні проблеми зі здоров’ям.

Люди з ПТСР часто стикаються з раптовим загостренням своїх хронічних захворювань; можуть відкриватися виразки шлунка або починатися коліт. Взагалі, вони починають страждати від різних соматичних хвороб, адже емоційний стрес знаходить своє відображення у фізичному стані.

Не можна забувати й про порушення сну, які супроводжують посттравматичний стресовий розлад. Людина часто не може заснути, адже як тільки вона прибирає свідомий контроль над своїми переживаннями, у сні прориваються болісні спогади.

Сни можуть бути наповнені образами боїв, загиблих побратимів і безвихідними ситуаціями, які нагадують про екзистенційну небезпеку або глибоку втрату.

Уявіть собі солдатів, які йдуть у парі, відчуваючи момент братерства і підтримки. Раптово щось прилітає, і одного з них розриває на очах іншого. Це жахливе переживання перетворюється на важкий тягар для того, хто вижив, і тепер воно постійно переслідує його у снах.

Ці спогади, які повторюються, немов пастка, знову і знову повертають його до того моменту, коли він був безсилим щось змінити".

Більше читайте у матеріалі: «Нормальна реакція людської душі на надмірне потрясіння», — психіатр Михайло Пустовойт про симптоми та лікування ПТСР.

Посилює проблеми: як війна вплинула на кількість випадків серцево-судинних захворювань серед прикарпатців

"Кожна людина реагує по-своєму": прикарпатцям розповіли, як війна впливає на психічне здоров'я

"Вижив — винний": що таке синдром вцілілого та як не картати себе за те, що ти у безпеці

Івано-Франківські