Секрети ефективного менеджменту: поради багатодітної мами-виховательки

23 грудня 2024 р. 19:18

23 грудня 2024 р. 19:18

Наталія Дмитрієва – мама сімох дітей. Під час повномасштабного вторгнення переїхала на Франківщину. Вона знає, як зробити життя великої родини не лише злагодженим, а й радісним.

Про це Галці повідомили у БФ “СОС Дитячі Містечка”.

«Ви коли-небудь намагалися організувати вечерю на 12 осіб, де половина гостей – підлітки з різними смаками та настроями? А тепер уявіть, що це ваше щоденне життя!» – посміхається Наталія Дмитрієва.

Вона ділиться своїми секретами: від розподілу обов’язків до створення традицій, які допоможуть родині стати більш згуртованою та щасливою.

Далі – слова Наталії.

Як вони потрапили на Франківщину

Наша родина будувалась роками. Ми взяли першу дитину з інтернату ще у 2013 році. А тепер у нас семеро підлітків: Каріна, Настя, Віка, Катя, Давід, Женя і Юра. У кожного з них своя історія, свої переживання, і, звісно, різні характери. Ми робимо все можливе, щоб вони відчували себе частиною сім’ї.

Війна змусила нас покинути дім в Оріхові у Запорізькій області. Це був найважчий переїзд для нашого дитячого будинку сімейного типу. Ми втратили все. Коли ми опинилися в Івано-Франківську, здавалося, що починаємо з нуля. Та організація “СОС Дитячі Містечка” допомогла нам придбати дім у Городенці. Перед тим фонд підтримував нас із оплатою оренди житла у Франківську.

Найголовніша проблема з житлом була вирішена. Тепер у нас є просторий будинок, де кожна дитина має свою кімнату — свій особистий простір.

Ми з родиною довго шукали це відчуття дому, і тепер, нарешті, можемо сказати, що знайшли його. Після двох років постійних переїздів (а їх було 7) тут нарешті з’явилося відчуття стабільності, і ми всі вдячні за можливість жити так, як ми з родиною мріяли.

1. Розподіляємо обов’язки

Щоб у великій родині був порядок, без чіткого розподілу обов’язків не впоратися. Я жартую, але це трохи схоже на керування маленьким підприємством, де кожен має свою роль, і ми всі разом створюємо злагоджений механізм.

Молодші діти, наприклад, можуть робити прості речі — прибирати іграшки, допомагати накривати на стіл або поливати квіти. Це важливо для них, щоб розуміти, що вони теж роблять свій внесок у життя родини. Крім того, вони вчаться бути охайними й відповідальними за свої речі.

Старші діти вже виконують серйозніші завдання: самі прибирають свої кімнати, допомагають готувати їжу, миють посуд. Вони перуть свої речі, готують нескладні страви, можуть допомогти з “зовнішніми” роботами — наприклад, доглядати з бабусею клумбу. Такі прості завдання виховують у них відповідальність і вчать цінувати результат своєї праці.

Ми змінюємо обов’язки кожен тиждень, щоб не було нудно й кожен міг розвинути різні навички. Наприклад, один тиждень хтось із дітей миє посуд, а наступного — відповідає за прибирання ванної кімнати. Але якщо хтось із дітей хворіє чи готується до важливої контрольної в школі, тоді його завдання допомагають виконати інші діти. Так вони вчаться підтримувати один одного в різних ситуаціях.

2. Створюємо сімейні традиції

Окрім розподілу обов’;язків, ми створили сімейні традиції, які допомагають нам залишатися єдиною командою. Одна з таких — спільні вечері. Ми всі збираємося разом за столом, навіть якщо хтось втомився чи був важкий день. Це час, коли можна просто поговорити, посміятися, поділитися враженнями. А зранку обов’язкові обійми додають тепла і гарного настрою на весь день.

Ще одна традиція — суботнє прибирання, а потім — настільні ігри. Це наш улюблений час, коли можна трохи розслабитися й провести час разом. І не забуваємо про прогулянки: щонеділі ми намагаємося вирушити кудись усією родиною. Головне — бути разом, і неважливо, чи це парк, чи кафе, чи просто похід за морозивом.

На день народження обов’язково усі разом приходимо до іменинника о 12 ночі й вітаємо. І, звичайно, великий торт, святкова вечеря для всіх. Пам’ятаю, як одного разу ми святкували день народження Вікторії — 15 років. Це був її перший день народження в нашій родині. Віка прийшла до нас після втрати батька, і ми знали, що їй особливо потрібна наша любов і підтримка. На моє питання про подарунок вона відповіла, що хоче кошеня. І не просто кошеня, а те, якому потрібна допомога і прихисток — вона хотіла подарувати йому життя і любов.

Ви можете уявити моє здивування? У нас вже було десять котів і дві собаки. Але бажання Віки було таким щирим, що відмовити було неможливо. І ось, наче нас хтось почув, на городі з’явилося маленьке кошеня. Воно не могло ходити задніми лапками, було слабке і налякане.

Коли ми показали його Віці, її очі засяяли. «Це твій подарунок від Бога, — сказала я їй. — Він почув твоє бажання і послав тобі саме те кошеня, яке найбільше потребує любові та турботи». Так у нашій родині з’явився кіт Томас — ще одна дитина, як ми жартома кажемо. Догляд за Томасом став важливою частиною нашого життя і чудовим уроком відповідальності для дітей. Вони по черзі доглядають за ним, миють, годують і навіть гуляють з ним, адже сам він не може.

3. Мотивуємо дітей

Звісно, діти — це діти, й інколи вони лінуються, забуваючи про рутинні справи. Тому ми з чоловіком намагаємося їх заохочувати, коли вони роблять щось добре. Наприклад, даруємо маленький сюрприз, якщо хтось доклав більше зусиль, ніж зазвичай.

Для молодших дітей, наприклад, можна створити «дошку досягнень» — додавати “зірочку” в якості похвали. І коли їх збереться певна кількість, дитина може обміняти їх на щось предметне: вибрати собі іграшку або ж додатковий час гри на планшеті. Ще краще — запропонувати обрати місце для прогулянки найближчими вихідними.

Але головна мотивація для нас — це підтримка. Діти знають, що, яким би не був день, вони завжди будуть оточені теплом і розумінням. Це дає їм впевненість, що вони можуть бути собою, навіть якщо іноді роблять помилки.

4. Забезпечуємо затишок для кожного

Життя у власному великому будинку значно полегшило наші будні. Адже в кожної дитини тепер є окремий власний куточок, де вона почувається господарем. І це дуже важливо у будь-якому віці. Ми разом обирали меблі, і діти самі вирішували, як облаштувати свої кімнати, адже важливо, щоб діти відчували себе частиною цього процесу і знали, що їхні думки та ідеї обов’язково беруться до уваги. Дівчата, наприклад, самі обрали собі все до найменших деталей, а хлопці найбільше були у захваті від пуфів у вигляді футбольних м’ячів.

5. Спонукаємо старших допомагати молодшим

Старші діти в нашій родині — це моя опора. Коли я зайнята або маю справи, вони разом з молодшими: збирають їх у школу, допомагають з уроками. Вікторія, яка вже живе окремо, часто приїжджає до нас із Калуша і завжди знаходить час, щоб допомогти братам і сестрам і провести з ними час.

У нашій родині довіра — це основа. Я завжди намагаюся бути щирою з дітьми, і вони відповідають тим самим. Ми обговорюємо все — від шкільних справ до їхніх мрій і переживань. Це важливо, бо діти повинні знати: що б не сталося, я завжди буду поруч і підтримую їх.

Коли діти відкриваються і діляться своїми думками, це дуже допомагає у вихованні. Вони розуміють, що їхня думка важлива, і ми можемо разом знаходити рішення для будь-яких проблем.  У нас немає заборонених тем для обговорення — ми розмовляємо про все, що їх турбує. Я вірю, що таке відверте спілкування допомагає не лише вирішувати конфлікти, але й формує довіру, яка надзвичайно важлива для підлітків.

6. Залучаємо дітей до важливих рішень

Коли справа доходить до серйозних побутових (і не тільки) питань, я завжди залучаю дітей до процесу. Так ми разом вирішили, що хлопці будуть жити на першому поверсі, а дівчата — на другому. Це було зручно для всіх, і діти почали більше відповідати за свій власний простір. Разом ми створювали цей дім, разом вибирали меблі, разом розподіляли кімнати. І це також допомагає їм відчувати себе частиною чогось більшого, ніж просто життєвий простір.

7. Разом вчимося бути гнучкими та емпатичними

І наостанок я б порадила всім батькам зберігати свою гнучкість і вчити цього своїх дітей. Усі ми — люди, і у кожного можуть бути важкі тижні. Якщо хтось не встигає виконати свої обов’язки через навчання чи інші справи, інші члени родини завжди готові підтримати та допомогти. Так діти розуміють, що сім’я — це не просто люди, що живуть разом, а ті найближчі і найдорожчі, які завжди підтримають, незалежно від обставин. Адже багатодітна родина — це не тільки велика відповідальність, але й величезне щастя. Кожна дитина в нашій сім’ї має свою унікальну енергію та характер, і разом ми створюємо сильну й дружню команду. Найголовніше — це взаєморозуміння, довіра та підтримка один одного, незалежно від труднощів.

Якщо ви вже маєте велику родину чи маєте на меті створити дитячий будинок сімейного типу, то перше, що варто зробити — це спланувати чітку систему. Розподіл обов’язків відповідно до віку, регулярне чергування та гнучкість у підходах допомагають уникнути хаосу та створити в домі порядок. Також важливо залучати дітей до прийняття рішень, щоб вони відчували себе важливими частинами родини. І обов’язково — похвала, підтримка та обійми, які зближують і такі необхідні і дітям, і дорослим.

Івано-Франківські