"Робив усе, що від нього залежало": історія кореспондента і бійця з Франківська Руслана Ганущака

18 січня 2025 р. 19:28

18 січня 2025 р. 19:28

Колеги та побратими кореспондента і бійця з Івано-Франківська Руслана Ганущака поділилися його історією, пише КУРС з посиланням на ТСН.

Із перших днів повномасштабної війни Руслан знімав фронтові сюжети, а з початком Харківського наступу одягнув військовий однострій і долучився до 92-ї бригади.

“Я привик працювати по ту сторону кадра. Я дивлюся в окуляри камери і фіксую ті події, які відбуваються. Але тепер я маю нагоду бути безпосереднім учасником і відчувати все те, що відчували герої моїх фільмів і сюжетів”, – казав Руслан Ганущак.

Близький друг захисника, кореспондент Андрій Цаплієнко розповів, ким Руслан був для всієї команди ТСН. Він згадав як потрапляв з ним під обстріл, фіксував російські воєнні злочини, шукав точки, в яких окупанти проривали український кордон.

“Він врятував мені та іншим колегам життя, коли першим почув свист ракети і встиг вигукнути «лягай». Від самого початку повномасштабної війни глядачі 1+1 бачили її очима Руслана через об’єктив його камери.  Але насправді його війна почалась не в лютому 22-го, а значно раніше”, – розповідає Андрій Цаплієнко.

У 2014 році Руслан Ганущак зголосився добровольцем у батальйон “Азов” у складі знімальної групи “Spilno.TV”. З нею він свого часу пройшов Майдан. Поєднував роботу оператора з чергуваннями у нічній варті підрозділу афганців “Ветерани з народом”. Він зафільмував останнє інтерв’ю героя Небесної сотні Сергія Нігояна.

За словами Андрія Цаплієнка, фільми Руслана “Два дні в Іловайську” та “Брат за брата”, які були зняті з АЗОВцями, першими пробили стіну інформаційної блокади на заході та почали руйнувати створений російською пропагандою міф про нацистів в АЗОВі.

“Він вважав, що зробив замало для України, і напередодні Харківського наступу, у вересні 22-року, вирішив, що має повернутися до війська. Звільняючи Харківщину, 92-га бригада рухалася вперед, а разом з нею і Руслан”, – згадує кореспондент.

Згодом Руслан потрапив до хлопців, яких називав своєю другою родиною – підрозділ ударних безпілотних систем “CODE 9.2”. У цьому підрозділі він сів за кермо бронеавтомобіля та щодня вивозив операторів дронів на позиції. Робив усе, що від нього залежало, щоб кількість виїздів на передову дорівнювала кількості повернень.

“Я з Русланом познайомився в 2022 році, коли ви до нас приїжджали на інтерв’ю. Якось так ми зачепилися. Дуже незвичайна людина. Ви знаєте, йому реально це було потрібно, як і всім в нашій групі, в нашому підрозділі.  Тому що ми зібралися тут не просто так”, – каже військовослужбовець підрозділу “CODE 9.2” Владислав .

“Завжди тільки про перемогу слова, тільки про те, що все буде добре, і це все скоро закінчиться”, – згадує військовослужбовець підрозділу “CODE 9.2” Ігор .

З підрозділом “CODE 9.2” Руслан зайшов на територію Курської області.

“Спочатку була одна FPV, яку ми задавили РЕБом, потім інша. Підлітала ще одна FPV та влучила прямо в зад машини їхньої. Побачив усе це, як підірвався “Хамер” Руслана. Я не міг зібратися з думками”, – розповідає оператор безпілотника “Вампір”, військовослужбовець підрозділу “CODE 9.2” Олександр .

У той день не тільки Руслан загинув на Курщині.

“Це були чудові хлопці. Кожен з них був дуже сміливою людиною. Після перших втрат близьких людей я розумію, що все роблю правильно”, – каже Олександр.

Ctrl + Enter

Івано-Франківські