Битва за виплати і самоповагу: після поранення прикарпатський боєць понад два роки бореться з системою

20 січня 2025 р. 21:16

20 січня 2025 р. 21:16

З війни прикарпатець Михайло Свирида повернувся на милицях. Далі стало ще гірше, і тепер він може пересуватися лише на кріслі колісному. Аби отримати першу групу інвалідності і пенсію, чоловікові довелося пройти сім кіл пекла. Одноразову грошову допомогу добивається досі – в суді. За словами адвокатів, виплати після поранень сьогодні є болючим питанням для багатьох військових – часто через банальну недбалість у системі чи необізнаність самих бійців, пише Галицький кореспондент.

Болить спина? То й що?

Електрика Михайла Свирида з села Гошів, що на Калущині, мобілізували на самому початку повномасштабного вторгнення. На той час у чоловіка вже була друга група інвалідності, яку він отримав ще в 1992 році під час строкової служби внаслідок перелому хребців шийного відділу.

Потрапив у військо у складі коломийської 10 гірсько-штурмової бригади на посаду старшого мінера-гранатометника. Далі – на Житомирщину, і відразу – під обстріл. Основним обов’язком там була охорона техніки в лісі, мінування території й іноді підсилення піхотних підрозділів. Потім прикарпатця передислокували на Донеччину в мотопіхотний підрозділ, який ходив на штурми.

«Складно було лише, коли доводилося підіймати щось важке, –  розповідає Михайло. – Я просто не міг фізично. Але якщо ти вже там опинився, то вибору нема – треба робити роботу. Людей – мало. І в кожного так само якісь свої проблеми. Ти не можеш просто відмахнутися, бо в тебе спина болить. То й що? У всіх щось болить. Всім нелегко. Це війна, а не курорт. Я не встигав запам’ятовувати імена побратимів і звідки вони – гинули, поранених відправляли у шпиталі. Заходить нова група, ще не дійшли до «нуля», а декого вже нема серед живих. Бути свідком смерті – ось, що найважче».

То був вересень 2022-го. Надійшло завдання просунутися вперед, зайняти позиції і укріпитися. Того дня над ними з’явився ворожий розвідувальний дрон. Мить, і його ліквідували. Але надто пізно. Позицію почали гатити з усього підряд.

«Кожні п’ять секунд щось прилітало по нас, – згадує Михайло. – Снаряди, мінометка, танки, ГРАДи… Ти лежиш, а згори тебе лупить ударною хвилею»

З осколками в ногах боєць проходив добу – евакуація не мала можливості дістатися до «нуля», тим паче лише через одну людину. Наступного дня Михайло отримав ще одне поранення – внаслідок пострілу з ворожого танка бійця привалило цегляною стіною. Основний удар припав на голову і хребет. Невропатологи й досі направляють Михайла до нейрохірургів, а ті назад до невропатологів – не можуть визначитися де основна причина болю: в голові чи хребті.

«Я відчув тільки гул, удар, і все», – каже сапер.

Ходити він уже не міг. Після перев’язок і крапельниць евакуювали до лікарні в Дніпрі. Далі евакуаційним потягом до Львова в госпіталь.

Грубе недбальство

Через кілька днів обстежень Михайла скерували до реабілітаційного центру в Трускавці, але там його стан лише погіршився.

«У ногах була така важкість, що я і на милицях ледве стояв. А потім вже і не стояв, – каже боєць. – Як на мене, я потребував лікування, а не реабілітації».

Далі його направили додому в так звану відпустку після поранення і сказали, що може лягти в будь-яку лікарню для поліпшення здоров’я.

Михайло цілковито залежав, та й досі залежить, від сторонньої допомоги: приготувати їсти, помитися, вдягнутися тощо. У всьому підтримують дружина і п’ятирічний син.

Потім були численні обстеження і лікування в різних медзакладах Франківщини. Часом траплялося грубе недбальство. Наприклад, в одній із виписок медик вказав, що травма Михайла сталася внаслідок коронавірусної хвороби.

Далі виявилося, у виписках вказано, що поранення Михайла – «пов’язані з проходженням військової служби», хоча мали бути – «пов’язані із захистом Батьківщини». Адже поранення він отримав у бою і мав відповідну довідку з військової частини. Власне цей причинно-наслідковий зв’язок дуже важливий для подальшого встановлення групи інвалідності та розміру всіх виплат. Начальник медичної служби військової частини, коли побачив це, був шокований.

Відповідно ВЛК, встановлюючи непридатність до військової служби, так само вказала, що «поранення, пов’язані з проходженням військової служби». Михайло мусив оскаржувати рішення ВЛК і по-новому проходити всі процедури, доводячи, що його поранення – «пов’язані із захистом Батьківщини».

«Навіть, якщо не брати до уваги виплати, це було важливо для моєї самоповаги, – каже ветеран. – Адже я отримав поранення не десь на полігоні чи коли міст охороняв, а на фронті в бою».

Нарешті в січні 2024 року Свирида отримав першу групу інвалідності, спричинену «травмою, пораненням, контузією, пов’язаними із захистом Батьківщини».

Подача документів для отримання військової пенсії теж проходила не гладко – Михайла футболили від установи до установи: військова частина, ЦНАП, Пенсійний фонд, ТЦК і так по колу. Знадобилася допомога юриста, який написав подання у ТЦК, аби дав запит про потрібні документи до військової частини. Тоді справа зрушилася.

Досі бореться

Є надія, що Михайло колись знову стане на ноги і пересуватиметься хоча б на милицях. Але для цього потрібно, щоб нарешті встановили точний діагноз, далі необхідна якісна, тривала реабілітація і гроші, аби все це оплатити. Торік улітку ветеран пережив інфаркт – рука все ще слабо функціонує. Стрімко погіршується зір. Мордують болі в спині.

І він досі бореться з системою. Зараз претендує на виплату одноразової грошової допомоги, але від Міноборони надійшла відмова.

«Заявник не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності в 1992 році не існувало правової норми щодо виплати грошової допомоги, – йдеться у відмові. – Відповідно п.17 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобовʼязаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. Nº 975. розмір одноразової грошової допомоги у разі встановлення І групи інвалідності внаслідок травми, повʼязаної із захистом Батьківщини, становить 400-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність. Заявнику вперше інвалідність встановлено 25.03.1992, проте на цю дату прожитковий мінімум для працездатних осіб законодавством не встановлювався. Ураховуючи відсутність законодавчого акту, який визначає розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 25.03.1992 та необхідний для обчислення розміру одноразової грошевої допомоги, призначити допомогу неможливо».

Адвокатка військового Оксана Соболик вважає висновок Міноборони необґрунтованим, оскільки в отриманні групи інвалідності в 1992 році і в 2024-му різні причинно-наслідкові зв’язки. Саме тому їх необхідно розглядати окремо. Група інвалідності, яку Михайло отримав 22 роки тому, була на підставі «захворювання, пов’язаного з проходженням військової служби». Тоді як торік першу групу інвалідності встановили через «травму, поранення, контузію, пов’язані із захистом Батьківщини».

Окрім цього, різні діагнози стали підставами отримання інвалідності. Після строкової служби це був перелом хребців шийного відділу, а в 2024 році – вогнепальне осколкове поранення гомілок у вигляді післятравматичної енцефалопатії, струс головного мозку, забій поперекового відділу хребта.

Адвокатка уже подала адміністративний позов про визнання протиправним і скасування рішення Міноборони. Наразі є ухвала про відкриття провадження. Справу будуть розглядати у порядку спрощеного позовного провадження, тобто лише за наявними документами, без присутності адвоката і позивача, і переважно без повідомлення сторін.

Болюче для багатьох

Івано-франківський адвокат у справах військовослужбовців Сергій Галкін розповідає, що здебільшого звертаються саме щодо отримання грошових виплат у різних випадках. Чи не найчастіше потребують консультації бійці, які перебувають на лікуванні. Виплати після поранень сьогодні є болючим питанням для багатьох.

Постановою КМУ № 168 від 28.02.2022 року закріплений обов’язок здійснювати військовими частинами виплату додаткової грошової винагороди (ДГВ) військовослужбовцям, які після отриманого поранення перебувають на стаціонарному лікуванні, або у відпустці після тяжкого поранення. Розмір ДГВ становить 30 000, 50 000 або 100 000 грн на місяць – залежно від лінії зіткнення, де боєць отримав поранення.

Як пояснює адвокат, цю виплату забезпечують за певних умов. Найперше, якщо військовий отримав поранення у зв’язку із захистом Батьківщини; під час поранення перебував у засобах індивідуального захисту; не був під впливом алко- та наркоречовин; перебуває на стаціонарному лікуванні.

Ще один важливий нюанс: ті, хто отримав поранення легкого або середнього ступеня тяжкості, не можуть претендувати на ДГВ – лише з важким ступенем. Ступінь тяжкості зазначається у висновку ВЛК, відповідно до якого пораненого і направляють у відпустку.

Свій висновок про ступінь тяжкості ВЛК робить, ґрунтуючись на відповідній довідці від начальника медичної служби військової частини. Її можна оскаржувати – якщо в бійця справді є підстава, як зазначає Сергій Галкін.

Є кілька найчастіших причин невиплати ДГВ. По-перше, це може бути елементарне службове недбальство. Або якщо у військовій частині відсутні медичні документи бійця, які підтверджують підстави нарахування ДГВ. Іншою причиною може стати відсутність при проходженні ВЛК дуже важливої довідки – про обставини поранення (форма 5). Така довідка має містити формулювання «у зв’язку із захистом Батьківщини». Її складає і надає начальник медичної служби військової частини після огляду пораненого і службового розслідування.

Якщо цієї довідки у бійця нема, то у висновку ВЛК буде таке формулювання: «поранення отримане під час проходження військової служби (довідка про обставини поранення не надана)». А з таким висновком військовий не отримуватиме ДГВ за період перебування у відпустці для лікування чи на стаціонарному лікуванні. Також ця довідка впливає на розмір виплати одноразової грошової допомоги в разі подальшого встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності.

«Чому в бійця може не бути довідки про обставини поранення? Наприклад, через банальне недбальство, – пояснює Сергій Галкін. – У більшості випадків такі довідки все ж надають, але бійцю все одно треба контролювати цей момент. Буває, підрозділи переїжджають з місця на місце, змінюють локації, і навіть не проводили службове розслідування з приводу поранення бійця. А повинні були. Тому військовий має наполягати, нагадувати. Якщо ж у військовій частині не реагують на рапорти бійця про проведення службового розслідування і видачу довідки про обставини поранення, тоді треба «включатися» адвокату. Хоча бувають випадки, коли самі солдати «косять» заради довідки, але все це швидко з’ясовується. Взагалі багато залежить від командування. Нормальний командир дбає про своїх людей».

Іноді буває, військовий, воювавши на «нулі», отримує довідку, що «поранення отримане під час проходження служби», хоча мало би бути «у зв’язку із захистом Батьківщини». І це дуже важливо, адже відштовхуючись саме від цього причинно-наслідкового зв’язку відбуваються всі подальші виплати, пільги тощо. Зміна і остаточне встановлення причинно-наслідкового зв’язку – в компетенції ВЛК. Як пояснює Сергій Галкін, рішення ВЛК можна оскаржувати, і в суді зокрема.

Часто поранені бійці думають, що після звільнення зі служби їм одразу призначать групу інвалідності, пенсію і одноразову грошову допомогу. Але, за словами адвоката, на це в кращому випадку піде не менше пів року: «Треба розуміти, що зараз є величезне навантаження на бюджет. Судові справи так само довго розглядають, у моїй практиці декотрі навіть по два роки – суди дуже перевантажені».

Адвокат радить усі запити і звернення відправляти цінним листом з описом вкладеного – аби були стовідсоткові докази звернення, тобто перелік усіх документів.

Також Сергій Галкін рекомендує пораненим бійцям обов’язково звертатися до адвокатів, юристів, аби роз’яснили всі моменти щодо грошових забезпечень – щоб розуміти, які мають чи не мають підстави для отримання виплат. Тим паче є фахівці, які такі консультації зараз надають безкоштовно для військовослужбовців.

Хоча бувають і протилежні випадки. До прикладу, Михайло Свирида під час своїх поневірянь якось наштовхнуся в Івано-Франківську на контору, яка за адвокатські послуги хотіла 100 тисяч гривень, при чому оплата потрібна була ще перед початком роботи.

Наталя МОСТОВА

Івано-Франківські