“Найстрашніше – це не закрити збір вчасно”: історія івано-франківської волонтерки Ольги Бардзій (ФОТО)

13 лютого 2025 р. 18:40

13 лютого 2025 р. 18:40

Із перших днів повномасштабної війни Ольга Бардзій разом із родиною допомагає військовим. Вона збирає кошти на техніку, дрони, амуніцію та аптечки для захисників, адже переконана: кожен має робити свій внесок у перемогу. За три роки війни франківка пережила безліч непростих моментів, але головний її страх – не встигнути допомогти бійцям.

Про це пише “Галка”.

“Ніч пережили страхом та нерозумінням, що робити, а вранці 25 лютого 2022 року прокинулись та прийняли рішення допомагати нашим військовим”. Так почався шлях волонтерства іванофранківки Ольги Бардзій. Підтримали дівчину у цій діяльності її чоловік та родина, які часто допомагають закривати збори та долучаються до волонтерства. Сам чоловік Ольги не може воювати по стану здоров’я, а відтак подружжя вирішило, що не стоятиме осторонь.

“У 2022 році ми разом із тренерами, власниками спортивного клубу “HAZARD” зробили свою волонтерську спілку та допомагали притулкам, дитячим будинкам, людям, які евакуйовувались через війну у наше місто. Також почали збирати необхідну допомогу в залежності від запитів, формували аптечки для захисників та організовували збори. Однак більша увага була спрямована саме на підтримку цивільного населення, тому наприкінці 2022 року я перейшла у фонд “Жінки ми сила” та спрямувала свою підтримку саме на військових”, – розповідає Ольга Бардзій.

У фонді збирають на автівки, РЕБи, дрони, амуніцію та зброю для захисників. Лише за 2024 рік волонтерам вдалось передати військовим 74 машини, на які є чималі запити з фронту. Допомогати благодійники намагаються усім, також мають підписані меморандуми із 102 окремою бригадою територіальної оборони, 10 окремою гірсько-штурмовою бригадою «Едельвейс», Президентською бригадою.

“У нас все йде здебільшого по запитах від бійців. Передаєм необхідне на усі напрямки, а найбільше зараз це на Покровськ, Купʼянськ, Запоріжжя, Суми та Курськ. Затребуваними також, окрім техніки, серед бійців є аптечки. В мене є подруга, яка їх робить і вже сформувала більше ніж 4 тисячі своїми зборами для військових. Коли їдемо на фронт, то беремо в неї декілька, щоб роздати хлопцям, бо ця дрібниця дуже рятує життя. Туди входить турнікет, бандаж, гемостатик, оклюзійна наліпка, назофарингеальна трубка, голка, бинти, пластирі і сумка для цього всього”, – каже волонтерка.

Важливо закрити вчасно збір, поки не втратиш друзів

Ольга Бардзій каже, що у третій рік війни закривати збори надзвичайно складно, адже їх дуже багато, і люди просто фізично не можуть усі закривати. Однак, вона розуміє, що потрібно не просто спонукати людей задонатити, а зацікавити своїм збором.

“Найважче – це організувати збір, зробити його медійним, долучити додаткові банки, щоб швидше його закрити. У волонтерстві найстрашніше – це не закрити збір вчасно, поки не втратиш своїх друзів. Напевно це другий аспект, який найбільше тригерить, бо від твого збору залежить чиєсь життя. Розуміти, що ти міг купити, але не вдалось і потім їхати на похорони бійців дуже складно”, – зізнається франківка.

Коли військові дякують, то мені хочеться плакати

Ольга Бардзій каже, волонтерство займає кожну хвилину її життя і тримати баланс між особистим життям та благодійністю дуже складно. Однак, її мотивують теплі та щирі слова вдячності від захисників.

“Момент, коли хлопці зустрічають тебе на фронті – це не передати словами. Оцей погляд, коли вони не знають як сказати “дякую”. Хоч ми це робимо не за подяку і розуміємо, що так має бути, щирі та теплі слова дуже надихають.  Коли військові дякують, то мені хочеться плакати, бо вони заслуговують більшого. Їхні теплі слова, що ми найкращі і рятуємо їхні життя, мотивують дуже сильно”, – розповідає Ольга Бардзій.

Попри усе, страх їхати на фронт у дівчини є, адже вдома чекає сім’я та син. Однак, по-іншому вона не може, адже захисники повинні відчувати надійний тил, аби продовжувати боротьбу надалі.

“Я завжди кажу, що кожна людина має розуміти, що таке фронт, бо тоді йде дуже сильна переоцінка усього, що ти маєш в житті, важливих речей. Ти перестаєш бажати чогось неймовірного і починаєш просто жити. Ти дякуєш за усе, що маєш та цінуєш його”, – додає дівчина.

Історії, що надихають

Волонтерка розповідає, що за три роки повномасштабного вторгнення у неї зібралось чимало історій, які надихають та надають сил працювати далі. Однією із них є розповідь про її дядька, що воює на передовій. Чоловік попросив у дівчини передати на фронт бус, адже зараз він їм вкрай необхідний.

“Ця історія змусила мене найбільше плакати, адже тоді рідний брат моєї мами, що служив в Слов’янську подзвонив та сказав взяти усі гроші, що є у нього вдома, та придбати для них бус, який б переобладнали і він зміг виїжджати на позиції та лагодити інші автівки, що займаються евакуацією бійців. Тоді я собі сказала, що зверну гори, але дістану цю машину. Памʼятаю як записувала сторіс до друзів, шо треба зібрати за 2 дні 4 тисячі євро. Тоді я  виключаю телефон і плачу, бо рідна людина там, а ти нічого не можеш зробити”, – пригадує волонтерка.

Через дві години після записаної сторіс на банці зібрали 100 тисяч гривень, а через деякий час до Ольги Бардзій написала жінка, у якої чоловік за кордоном та сказав передати кошти волонтерці.

“Тоді ми зустрічаємось в центрі Івано-Франківська і вона передає мені 500 євро та каже, що це на машину. Це був момент, який просто мене дуже вразив, адже українці дуже сильні і можуть допомогти у найбільшій скруті”, – зі сльозами на очах пригадує Ольга Бардзій.

Однак фінал цієї історії ще щасливіший, адже бус дівчині подарувала місцева волонтерка, у якої чоловік теж воює. Тоді на зібрані кошти Ользі Бардзій вдалось ще й придбати різну техніку, аксесуари для ремонту машини та усе, що було потрібно хлопцям для обладнання буса.

“Жінка, що подарувала нам бус, сама його у Слов’янськ і відвезла. Ми коли з нею зустрілись, у мене були сльози на очах, бо цей бус теж з 2014 року був на фронті і його полагодили та знову передали туди. І насправді завдяки такому авто вдалось полагодили дуже багато автівок на передовій, які ще довго працювали та рятували життя бійцям. Чужі люди, але я їм так вдячна, бо це було вирішальним кроком у цьому зборі”, – розповідає волонтерка.

Ще одну історію, якою ділиться франківка є розповідь про передачу авто захисникам, яке довелося брати у борг через незакритий збір. Тоді дівчина збирала на машину та РЕБ, і необхідно було 350 тисяч гривень. День передачі авто настав, а коштів було недостатньо, тож довелось взяти його у борг.

“Я сідаю в машину, і пишу пост у соцмережі про те, що плачу над тими зборами, мені треба і я їду, але не знаю, чи поверну борг, накидайте хоч трохи, адже машину ще потрібно заправити та обладнати. Ми їдемо з чоловіком, і я розумію, що за день зібрати 80 тисяч гривень просто нереально. Машину ми тоді вже ввечері доставили та лягли спати, а вранці коли прокинулись, то на банці було 353 тисячі гривень. Сказати, що я була вражена – це нічого не сказати. До вечора зібралось  357 з половиною тисяч гривень, і ми розбили банку. Так нам вдалось оплатити авто, а згодом і РЕБ. Здається третій рік війни, але сила українців велика ще досі”, – каже франківка.

Благаю, щоб не було Івано-Франківського напрямку

Франківка каже -донатити дуже складно, організовувати збори теж не легко, але ми повинні пам’ятати, що є люди, яким ще важче. Це наші Захисники, у яких можливості відпочити немає, тому Ольга Бардзій закликає донатити і бодай маленькими кроками підтримувати армію.

“Я говорю завжди таку фразу: “Візьміть своє місто, додайте його в прикметник і допишіть слово напрям. Страшно? Якщо так, то треба донатити”. Вона жорстока але правдива. Я благаю, щоб був не Івано-Франківський напрям, чи Тернопільський чи Львівський. Страшно, адже росія вбивала століттями мою родину. Я корінна франківка і вся моя родина теж, моя бабуся, прабабуся, прапрабабуся страждали від московських катів. В мене історій, де росія вивозила, катувала, гвалтувала моїх рідних є у кожному поколінні, і я не хочу, щоб моя дитина знала на собі, що це таке. Щоб вона не розуміла, що таке винищування, полон. Нехай мій син знає і вивчає усю історію, але не відчуває це на яву”, – розповідає волонтерка.

Ольга Бардзій ходить із сином на усі акції у підтримку полонених захисників “Азовсталі”, адже хоче, щоб він знав, яку ціну має незалежність. Вона найбільше боїться, що колись її сину доведеться взяти до рук зброю, а відтак донатить, допомагає захисникам, щоб наступні покоління жили у вільній та мирній країні.

Авторка: Тетяна Бакай

Фото надані Ольгою Бардзій

Івано-Франківські