“Найбільше моє бажання – щоб зниклий безвісти брат повернувся”: історія прикарпатського воїна Андрія Човгана

04 березня 2025 р. 19:44

04 березня 2025 р. 19:44

Андрія Човгана захисник з Галицької громади перебував на лікуванні та уже повернувся до війська. Найбільше боєць турбується про повернення брата з фронту, який вважається “зниклим безвісти”.

Про це пише “Галка” з посиланням на Галицьку територіальну громаду.

Народився Андрій 9 листопада 1978 року у Вікторові, закінчив Вікторівську школу. Паралельно навчався у Галицькому міжшкільному навчальному комбінаті. Далі була строкова служба – служив старшим солдатом-кулеметником. Після служби влаштувався на роботу на Цементно-шиферний комбінат, потім перекваліфікувався на кранівника баштових кранів і довгий час працював на будовах в Івано-Франківській області.

“Якось так сталося, що в АТО-ООС я участі не брав, хоча і не ховався. А повістку отримав аж після року повномасштабної війни – 3 березня 2023 року. Пішов. Трохи побули в Галичі на зборах, а далі – Гуляйполе. Враховуючи мій армійський досвід строковика мене одразу призначили снайпером. Проте, згодом я став гранатометником і на цій, так би мовити, посаді воюю і по сьогодні” – згадує Андрій Човган.

Як стверджує військовий, у них проблем зі зброєю немає, добре налагоджено і постачання інших необхідних речей. Також у місці їх дислокації ще проживали люди, мали якісь свої невеликі господарки, та трохи намагались допомагати й війську.

“Найбільше запам’ятався бій 24 грудня минулого року, коли, вітаючи нас із Святим вечором, окупант не припиняв атаки весь день. Тоді на нас “вилізла” група бурятів. Не рахували точно, скільки їх було, але більше шести. То ми їх всіх “положили”. А ще був випадок, коли взяли в полон одного. Ну як взяли – сам підійшов і, зі словами “больше не хочу воевать”, віддав зброю. То ми його передали командуванню. Що з ним далі сталося не знаю. Але запам’ятав з розповіді, що йому було 30 років і сидів він там в тюрмі за наркотики. Про війну нічого не знав, як і не знав, що їде воювати – його привезли, дали зброю і сказали що робити. Отакі там вороги трапляються” – розповідає військовий.

Під час війни Андрій Човган неодноразово залишився у небезпечних ситуаціях, мав декілька контузій. На початку цього року був на лікуванні.

“Попри всі небезпеки та негаразди, травма сталася досить побутова – посковзнувся на мокрій поверхні і зламав ногу. Зараз мушу її підлікувати. З цікавого ще згадую навали мишей. З бліндажів ми їх відрами виносили. Також не можу не подякувати волонтерам нашим, бурштинським і рогатинським за те домашнє тепло, яке вони, окрім матеріальної допомоги, привозили з собою на передову. Ця праця дуже важлива, адже значно підтримує моральний дух війська, дає відчуття, що всі ми робимо спільну справу”.

Після лікування військовий повернувся на фронт, а після війні планує повернутися на роботу кранівником, адже дуже до неї звик.

“Найбільше моє нині бажання – щоб брат Микола повернувся. Адже у жовтні минулого року він зник безвісти на Курському напрямку фронту. Та й узагалі, хотілося б, щоб ця страшна війна вже закінчилась, щоб всі наші воїни повернулись додому а Україна нарешті відчула справжню незалежність”.

Івано-Франківські