"Був совістю для багатьох": дружина загиблого військового Дмитра Наумова поділилась спогадами про чоловіка (ФОТО)

12 березня 2025 р. 10:54

12 березня 2025 р. 10:54

Дмитро Наумов родом із Запорізької області. До 2014 року чоловік працював у компанії "Мотор Січ". А згодом, під час антитерористичної операції на сході України, долучився до війська.

До повномасштабного вторгнення Дмитро займався розведенням малини та полуниці. А 24 лютого 2022 року без роздумів знову став на захист Батьківщини. На жаль, 17 серпня 2024 року у Курській області росіяни забрали життя Дмитра Наумова .

Про бойовий досвід, спільні спогади, щирі емоції, підтримку та історію великого кохання, журналістці Фіртки розповіла дружина захисника Віра Наумова .

Віра Наумова пригадує, що 24 лютого 2022 року прокинулася від того, що почула гул вибухів та зрозуміла, що її чоловіка немає поруч.

"Коли я вийшла на кухню, Діма сказав: "Це знову почалося". Я зрозуміла, що не зможу зупинити його від зборів, адже добре знала його ставлення, його почуття обов’язку. Чоловік додав: "Хто, як не я? Я повинен захищати вас із Нестором [сином — ред.]".

Того дня ми разом збирали необхідні речі, а потім поїхали заправити автомобіль. Саме він наполіг, щоб я навчилася водити й отримала права, і це виявилося надзвичайно важливим у той час.

Під час поїздки в машині ми мовчали, але розуміли одне одного без слів. Було неймовірно складно й страшно. Я завжди боялася залишатися вдома сама без нього, а тоді він сказав: "Не треба боятися темряви, боятися можна війни та поганих людей".

З того часу я більше не боюся темряви. Щоночі я на неї чекаю, бо саме у снах можу зустрітися з коханим, поговорити з ним і побути поруч.

Він просив виїхати із Запоріжжя до його друзів на Рівненщину, але я не могла залишити його й поїхати так далеко. Тому ми завжди чекали на нашого татуся вдома, збирали необхідні речі та допомагали всім, чим могли.

Разом із рідними та друзями ми підтримували одне одного в цей непростий час".

читайте також: "Суспільство не сприймає, що ми можемо бути яскравими": інтерв'ю з дружиною полеглого воїна та керівницею "Ветеран PRO" Любов'ю Василів

За словами Віри Наумової, всі побратими Дмитра говорили, що він мав неймовірну здатність підтримати й достукатися практично до кожного.

"Колись я сказала йому, що він робить мене кращою версією самої себе, що він — моя совість. Здається, такі самі відчуття мали й інші люди, коли стикалися з Дімою. Він був надзвичайно порядним, справедливим і чесним чоловіком.

І друзі, і просто знайомі казали, що неможливо бути байдужим до Діми, бо він та людина, яка залишила свій особистий слід у серці кожного".

Познайомилася пара давно, оскільки жили в сусідніх селах. Він — у Петро-Свистунівському, а вона — в Дніпровці Запорізької області.

"Діма завжди приділяв мені увагу, але я тримала дистанцію, бо між нами була велика різниця у віці. Я старша за нього на 18 років. Коли він збирався їхати на Донбас в АТО, ми випадково зустрілися на автобусній зупинці.

Він прямував до військкомату, а я — на роботу. Він спускався сходами, я підіймалася, і в цей момент наші очі зустрілися… І все. В його очах я потонула, а він потім зізнався, що відчув те ж саме, коли глянув у мої.

Так ми їхали разом, сидячи поряд і безупинно розмовляючи. Ми були неймовірно щасливі, адже мали спільні погляди на життя та політику. Обоє любили свою країну й хотіли для неї найкращого майбутнього та незалежного розвитку".

Жінка ділиться, спочатку вони стали хорошими друзями, а згодом Дмитро зізнався їй в коханні.

"Так минуло пів року його служби, і під час відпустки він зробив мені пропозицію. Це сталося абсолютно несподівано. Коли я виходила з банку, помітила пелюстки троянд на сходах. Підняла очі — а там мій коханий стоїть на одному коліні з букетом квітів, поруч його рідні, а в руках — обручка.

За тиждень ми розписалися й відсвяткували невеличке весілля в колі найрідніших людей. Я чекала його з АТО, і після повернення у 2017 році в нас народився спадкоємець та продовжувач роду Наумових — Нестор Дмитрович".

Віра Наумова пригадує, Дмитро завжди був камʼяною стіною для неї та сина.

"Дмитро просив моєї руки у мого батька та старшого сина. Він сказав їм, що я — неймовірна жінка, яку він довго шукав і чекав. Попри свій молодий вік, він був справжнім чоловіком і неймовірно люблячим батьком.

Дмитро був поруч під час народження нашого сина у пологовому будинку та завжди його балував — у хорошому сенсі цього слова. Ми жартували: "З татом можна все, це не мама", і завжди сміялися з цього.

Між Нестором і Дімою існував особливий, тонкий ментальний зв’язок. У ніч, коли коханий загинув, Нестор раптово прокинувся й не міг заснути, плакав. Я також відчувала тривогу, але не могла зрозуміти, що відбувається. А зранку нам повідомили, що Діма загинув саме в той час".

Віра Наумова згадує випадок, коли одного разу вони прогулювалися разом із сином, дитина була у візочку, і раптом на них виїхав мотоцикліст. Дмитро встиг відбити його ударом руки, збивши разом із мотоциклом.

"Якби він цього не зробив, невідомо, чи залишилися б ми з Нестором живі.

Усі спогади про Діму — це неймовірні емоції. З ним було затишно, комфортно й весело. Він був великим оптимістом і вправним чоловіком. Діма завжди відповідально ставився до всього, до чого мав відношення".

Дмитрові Наумову подобалося бути в команді, і він завжди відповідально ставився до своїх обов’язків медика.

"Навесні 2023 року він проходив навчання в Німеччині. Неймовірні враження переповнювали його від побаченого і вивченого — це був великий досвід, який знадобився йому під час Запорізького наступу та на Курщині, де Діма й загинув, повертаючись із завдання".

Під час останньої розмови в п’ятницю, 16 серпня, Віра та Дмитро раділи можливості почути одне одного й планували зустріч найближчим часом. Наступного дня боєць загинув.

"Іноді він радився зі мною з певних питань, але здебільшого зберігав секретність щодо всіх нюансів, адже був у розвідувальній роті й завжди залишався дуже відповідальним".

У планах і мріях дружини військового — докласти максимум зусиль, щоб пам’ять про її коханого жила не лише в серцях рідних і друзів, а й залишалася у свідомості людей.

"Щоб усі розуміли, завдяки кому ми досі живі. Деякі проєкти вже в роботі, але не хочу говорити про них заздалегідь — так потрібно.

Сім’ям загиблих насправді дуже важко, адже на державному рівні ми стикаємося з безліччю бюрократичних проблем, а в суспільстві — з нерозумінням глибини нашого болю та розпачу.

У нас немає культури спілкування з такими людьми та їхніми дітьми. Наше горе найчастіше приховане, бо людям набридає бачити й чути, що наш світ зруйнований і життя вже ніколи не буде таким, як раніше".

Сьогодні розрадою для Віри став син Нестор, її старший син, рідні та близькі люди, а також подруги, які, як і вона, втратили коханих на війні.

"Також підтримуємо зв’язок із побратимами, які не забувають нас. Ми продовжуємо допомагати їм, так само як робили це за життя Діми.

Поки живу, я нестиму пам’ять про коханого. Нестор — це мій Діма, його кровинка, і в ньому б’ється його серце. Коли він обіймає мене й цілує, я ніби торкаюся коханого — і від цього на серці стає тепліше".

Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну

«Довелося виборювати елементарне», — військова фельдшерка Ольга Штерн про сексизм та виклики для жінок у війську

«Для перемоги не вистачає єдності», — прикарпатець Юрій Смицький про шлях у війську, втрату побратима та поранення

Повернувся з-за кордону та став на захист України: історія військовослужбовця Володимира Горбачова (ФОТО)

Від роботи на "Азовсталі" до фронту: боєць Ігор Ковальов про шлях у війську

Івано-Франківські