Тренажери з фронту: як коломийський ветеран спортом реабілітує воїнів

12 березня 2025 р. 21:52

12 березня 2025 р. 21:52

Всі тренажери, які є в коломийському ветеранському спортзалі, власноруч зробив боєць Андрій Спіров. Частину з них – в польових умовах війни.

Віднедавна він більше не може служити у війську і займатися улюбленим спортом, але продовжує допомагати ветеранам і планує розвивати власний спортивний бренд, пише Галицький кореспондент .

Одного дня він так захотів на війну, що аж зміг перемогти себе – забути про спиртне. По нинішній день не дивиться у бік чарки. 51-річний коломиянин Андрій Спіров воює з 2015 року.

Потрапив одразу в гарячі точки: Станиця Луганська, Піски, Авдіївка, Крута Балка. Був розвідником у спецназі, в роті спеціального призначення. Захищав Україну у складі батальйону ім. Кульчицького.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Спіров разом з побратимами знову став на захист України. В 2023 році через стан здоров’я перевівся в тилову частину. Нещодавно отримав третю групу інвалідності, і продовжив би службу й далі, але роки війни добряче підкосили здоров’я.

Син Андрія досі служить у війську, наразі в Головному управлінні розвідки. Вони вдвох пройшли пекло боїв ще з часів АТО. І якось син навіть врятував батькові життя, вивівши з оточення.

«Довго ніяк не могли домовитися, кому ж все-таки дістанеться позивний «Спірік», – сміється Андрій. – Тепер нема про що сперечатися, оскільки я йду зі служби, а він лишається».

Зробити своє і краще

На передку боєць не забув про своє хобі, яке стало і віддушиною, і відновленням після важких боїв, – спорт. Навіть будучи у лісі, майстрував для хлопців турніки, бруси. Не було можливості ні зварювати, ні шуміти, тому робив усе з дерева, зв’язуючи шнурками.

Коли він перший раз повернувся з фронту, ще до повномасштабного вторгнення, то легко адаптувався до мирного життя. Бо з’явилася мета – разом з побратимами облаштувати спортзал для ветеранів. Міська рада надала приміщення і гроші на його ремонт, а Андрій власноруч змайстрував усі тренажери, а це аж десяток.

“Я переконаний, що багато хлопців після демобілізації хотіли би продовжити займатися спортом, але не в цивільних фітнес-залах, – каже ветеран. – Ми разом із коломийськими побратимами хотіли створити для них емоційно комфортну атмосферу – щоб усі були на одній хвилі”.

Андрій має достатньо історій, коли спорт рятував бійців після складних контузій, які «сиділи» на таблетках, аби втамувати біль. Інший військовий у ветеранському спортзалі зміг відновитися після кількох інсультів.

Спортзал досі працює, тут безкоштовно займаються не лише військові і ветерани, але й їхні родини та волонтери. Нещодавно в цьому просторі з’явилися ще два нові тренажери, які також створив Спіров, але вже під час повномасштабного вторгнення у польових умовах.

Один із тренажерів отримав назву «Лінтяй» на честь загиблого військового з коломийської «десятки» Гліба Бабіча. «Лінтяй» був його позивним. Андрій не планував так називати тренажер, але під час роботи над ним, чомусь всі думки літали саме навколо Гліба.

Спіров має ідею кожен наступний тренажер називати на честь полеглих побратимів, але ще сумнівається. Адже з деякими позивними це буде не зовсім доречно. Наприклад, «Жмур» і «Батя», які були дуже дорогими людьми для Андрія.

Щомісяця частину зарплати ветеран завжди виділяв для виготовлення тренажерів. Іноді коштами долучалися побратими.

«Середня ринкова вартість спортивного тренажера орієнтовно 50 тисяч гривень, – розповідає ветеран. – Оскільки я робив власноруч, вони обійшлися мені приблизно в 5-7 тисяч кожен. Хоча роботи – повно. Потрібно тямити в  біомеханіці, багато креслити і розробляти, помилятися, переробляти і знову вдосконалювати, загалом витратити багато часу. Адже кожну модель я перевіряю на людях з різними фізичними даними і зростом – аби всім підходило, аби в кожного працювали потрібні групи м’язів».

Каже, в цій справі для нього завжди було важливо ні в кого не копіювати і не красти ідеї, а зробити своє і краще. Майструє лише, коли є настрій. Часто виготовляє тренажери за конкретною потребою ветеранів.

До прикладу, зараз працює над тренажером для ніг, який би не навантажував поясницю і хребет, з чим мають проблеми більшість хлопців після війни. Саме через це майже всі тренажери у ветеранському спортзалі чинять мінімальне навантаження на спину. Також деякі тренажери замінюють підтягування на брусах, під час якого ветеран може собі нашкодити. Тоді як тренажер дозволяє корегувати навантаження і дає результат, враховуючи біомеханіку.

Війна нікого не шкодує

Спіров допомагає побратимам реабілітуватися через заняття в спортзалі, але сам більше не може займатися силовими видами спорту. Тепер лікарі дозволили лише плавання, їзду на велосипеді чи біг підтюпцем, адже суглоби Андрія уражені псоріатичним артритом. До кінця життя він змушений приймати гормональну терапію, яка має свої побічні ефекти. А ще часто мордують скачки артеріального тиску, постійно ниють ноги і руки, найдужче – перед зміною погоди.

«Війна нікого не шкодує, – каже він. – Стрес, холод, сирість, постійно збуджений мозок, сон по пів години, десь притулившись в окопі… Усе це вкупі може активувати недуги, про які за звичних умов міг би ніколи навіть не дізнатися. І поки воюєш, ще нічого. А приходиш додому, організм нарешті розслабляється, і починають вилазити різні болячки. У мене, наприклад, довгий час температура тіла не опускалася нижче 37 градусів, при тому, що всі аналізи були добрі».

Найближчим часом Андрій разом з побратимом продовжать розвивати власний бренд спортивного обладнання, роботу над яким призупинили після повномасштабного вторгнення.

«До речі, на цю ідею нас наштовхнули журналісти, – сміється Спіров. – Під час якогось інтерв’ю, де я розповідав про свої тренажери, кореспондент запитав чому не роблю з цього бізнес. І я подумав: й справді, чому б і ні?».

Наталя МОСТОВА

Івано-Франківські