З гвинтівкою від фронту до викладання: історія снайпера Андрія, який тепер навчає стрільбі у Франківську

15 березня 2025 р. 19:43

15 березня 2025 р. 19:43

До повномасштабної війни Андрій працював в Головному управлінні Державної податкової служби в Івано-Франківській області і нічого спільного з стрільбою не мав. Проте цікавився, та мав досвід стрільби лише з пневматичної, що суттєво відрізняється від бойової. Бо високоточна стрільба у цивільному житті вимагає значних фінансових вкладень: дорога зброя, якісна оптика, навісне обладнання, набої.

З початком повномасштабного вторгнення росії Андрій добровольцем потрапив на фронт, і вже там сповна навчився стрілецької справи, та ще й далекобійної.

Першу снайперську гвинтівку йому надала не держава – кошти на неї зібрали волонтери та знайомі. Спочатку він самостійно вчився та тренувався у стрільбі. Коли почало виходити, вирішив перейти до снайперського підрозділу. Саме там розпочалося його офіційне навчання цій справі у Збройних Силах України.

Андрій пройшов війну і тепер викладає у школі “Альфа Браво”. “Галці” він розповів про свій шлях, важливість навчання стрільбі та популяризацію військової підготовки в Івано-Франківську.

Опанування мистецтва точного пострілу

Андрій долучився до Збройних Сил з початком повномасштабного вторгнення. Раніше він вчився на військовій кафедрі й має офіцерське звання, то ж 26 лютого 2022 року його призначили начальником тилової служби відповідно до спеціальності. Але через пів року він зрозумів, що тилова адміністративна робота – не його шлях. У бойових підрозділах, за його словами, переведення відбувається без труднощів за наявності бажання.

А саме захоплення зброєю юного бійця почалося набагато раніше: з дитячого захоплення комп’ютерними іграми, де Андрій любив грати за снайперів. Коли ж довелося опанувати це в реальності, складна наука балістики, читання вітру та математичні розрахунки лише посилили інтерес.

Снайперську справу Андрія почав вивчати з нуля – не маючи жодного досвіду у високоточній стрільбі. Від моменту початку навчання до першого успішного ураження ворога минуло близько пів року. Цей термін, за його словами, виявився довшим, ніж він очікував. На швидкість підготовки впливали умови фронту та оснащення. Спочатку підрозділ не мав можливостей для ефективного навчання, а перша зброя не дозволяла працювати на далеких дистанціях, тому доводилося ретельно вибирати позиції для стрільби.

Андрій опановував стрільбу просто на передовій, у районі зосередження підрозділу. Ідеальним варіантом, за його словами, було навчання у спеціалізованих центрах, де курсанти протягом двох місяців живуть у середовищі, де всі зосереджені лише на снайперському мистецтві.

“Мені подобалися всі розрахунки – особливо момент, коли ти все прораховуєш і влучаєш у ціль. Після цього дороги назад уже не було. А коли почав працювати в реальних умовах, це захопило мене ще більше”, – ділиться Андрій.

За його словами, якісне навчання має вирішальне значення, адже часу на довготривале освоєння професії в умовах війни немає.

“Я вважаю, що у мене підготовка вище середнього. І це завдяки тому, що мені пощастило працювати із відомими у вузьких колах людьми. Як тільки була можливість, я просився, щоб виїхати з ними на тренування”, – каже снайпер.

Снайпінг проти дронів

Андрій каже, що раніше снайпери маскувалися, орієнтуючись на ворога перед собою – тобто у 2D-площині. Зараз ситуація змінилася: необхідно ховатися не лише від погляду супротивника спереду, а й від дронів, які ведуть спостереження зверху. Це значно зменшило кількість можливих позицій для роботи снайпера.

Відповідно дрони серйозно вплинули на безпеку снайперів, особливо під час відступу. Після пострілу ворог автоматично піднімає дрон у сектор, звідки могла вестися стрільба. Це суттєво скорочує час на зміну позиції, підвищуючи ризики.

“Я не погоджуюсь, що дрони звели роботу снайперів до нуля, бо вони продовжують працювати й надалі, і велика кількість уражень саме від їхньої роботи. Хоча дрони додали викликів, вони не зробили снайперів менш ефективними чи неактуальними”, – каже Андрій.

Українські снайпери задають темп НАТО

За час повномасштабної війни українські снайпери, на думку Андрія, отримали неоціненний бойовий досвід, який робить їх найкращими серед західних колег.

“Снайпери НАТО вже давно не брали участі в реальних бойових діях, а ми воюємо понад 10 років. Те, що вони вивчали в теорії та на полігонах, ми застосовували в реальних бойових умовах. Тому сьогодні вони вже не можуть нас чомусь навчити”, – розповідає Андрій.

Снайпер також наводить приклад, який його найбільше здивував.

“Снайпери НАТО стріляють без ПБС (прилад безшумної стрільби), тому що так точність вища. Але в бойових умовах це рівнозначно тому, що вистрілити самому в себе – ти одразу видаєш свою позицію. Вони цього не враховують, а для нас це питання виживання”, – пояснює він.

Попри перевагу західних армій у технологіях та спорядженні, рівень бойової підготовки українських снайперів значно зріс. Андрій каже, що зараз ми вже маємо чому навчити будь-яких іноземних снайперів.

Щоденні зведення з фронту доводять, що роль снайперів у сучасній війні важко переоцінити.

“Левова частка уражень живої сили противника – це робота снайперів. Якби ця наука не була так розвинена в Україні, втрати ворога були б значно меншими”, – наголошує військовий.

Від фронту до викладання

Андрій був учнем засновника школи “Альфа Браво” Олександра Бараненка, який навчав його підрозділ ще на фронті. Після демобілізації військовий вирішив продовжити співпрацю вже у ролі викладача.

“Передавати свої знання і досвід людям, яким це цікаво, приносить мені справжнє задоволення. Моя основна задача була систематизувати всі знання, які я мав, і зробити їх доступними для учнів”, – зазначає інструктор.

Викладати в школі він почав одразу після повернення з фронту півроку тому. За цей час у Франківську сформувалася невелика, але зацікавлена спільнота людей, які регулярно приходять на заняття.

“Є студенти, які відвідують курси по декілька разів. Для деяких це перший досвід роботи зі зброєю, і їм це подобається”, – каже інструктор.

Групи набираються невеликі – 5-7 осіб, але всі вони мотивовані. Водночас масштабного зростання популярності військових тренувань він поки що не бачить: “Сфера складна і не для всіх”.

Снайпер каже, що цивільні учні його приємно вражають – навіть ті, хто вперше береться за снайперську справу, швидко демонструють гарні результати.

“Люди приходять із мінімальним розумінням, що таке точний постріл, але буквально за одне заняття досягають хороших результатів – особливо ті, хто має бажання”.

Школа “Альфа Браво” працює як з військовими, так і з цивільними. На полігон у Львові приїжджають досвідчені снайпери для підвищення кваліфікації. У Франківську ж навчання більше орієнтоване на базові навички поводження зі зброєю.

Школа планує не обмежуватися лише снайперською підготовкою. У планах – навчання тактичним діям, військовій медицині, а також, можливо, пілотуванню. Процес масштабування триває, і є бажання розширити сферу діяльності. Пріоритетом є співпраця з ветеранами. Школа прагне надавати безкоштовне навчання для військових, які повернулися з фронту.

Проєкт вже комунікує з комунальним підприємством “Дім Воїна”, а також налагоджує контакти з громадськими організаціями ветеранів. У планах – створення особливих умов для ветеранів, зокрема співпраця з ветеранськими проєктами.

“Ми живемо в країні, де триває війна, і не знаємо, що буде завтра. Навички поводження зі зброєю, перша медична допомога – це те, що може врятувати життя. Я готовий проводити заняття щовихідних, аби тільки був інтерес у людей. Краще, щоб ці знання ніколи не знадобилися, але краще їх мати, ніж не мати, коли вони потрібні. Важливо, щоб люди мали хоча б мінімальну військову підготовку, навіть якщо вона їм ніколи не знадобиться”, – підсумовує він.

Івано-Франківські