Він народився 14 червня 1987 року в селі Шевченко, Покровського району, Донецької області. Важке випробування війною змусило його разом із родиною покинути рідну домівку на Донеччині. Він знайшов тимчасовий прихисток у нашій громаді, куди приїхав 5 грудня 2024 року. Але його серце і душа залишалися там, на рідній землі.
Уже 11 грудня він разом із братом Сергієм, залишивши маму в безпеці, повернувся, щоб зі зброєю в руках виборювати свободу України. Служив у 24-ій механізованій бригаді імені Короля Данила.
Він мріяв про те, що разом із братом, після Перемоги, відродять рідний край, відбудують зруйновані міста та села. Вони мали плани, вірили в майбутнє, та війна жорстоко розпорядилася їхніми долями…
10 березня 2025 року, захищаючи Україну на своїй рідній Донеччині, Олександр загинув під час артилерійського обстрілу. Його відвага, мужність і жертовність — це приклад для всіх нас, нагадування про те, якою ціною виборюється наша свобода.
Провести в останню земну дорогу Олександра прийшло чимало мешканців нашої громади. Вони не знали цього молодого відважного воїна, але його сміливість та самопожертва стали близькими кожному.
Він народився на сході, у вічний спочинок його обійняла наша древня Галицька земля, вона прийняла його з любов’ю і скорботою, встеливши шлях молитвами та шаною. Наша громада схиляє голови перед пам’яттю Героя. Ми ніколи не забудемо його подвигу.
Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та побратимам Олександра. У цей скорботний час розділяємо ваш біль і молимося за світлу душу нашого Захисника.
Він народився 14 червня 1987 року в селі Шевченко, Покровського району, Донецької області. Важке випробування війною змусило його разом із родиною покинути рідну домівку на Донеччині. Він знайшов тимчасовий прихисток у нашій громаді, куди приїхав 5 грудня 2024 року. Але його серце і душа залишалися там, на рідній землі.
Уже 11 грудня він разом із братом Сергієм, залишивши маму в безпеці, повернувся, щоб зі зброєю в руках виборювати свободу України. Служив у 24-ій механізованій бригаді імені Короля Данила.
Він мріяв про те, що разом із братом, після Перемоги, відродять рідний край, відбудують зруйновані міста та села. Вони мали плани, вірили в майбутнє, та війна жорстоко розпорядилася їхніми долями…
10 березня 2025 року, захищаючи Україну на своїй рідній Донеччині, Олександр загинув під час артилерійського обстрілу. Його відвага, мужність і жертовність — це приклад для всіх нас, нагадування про те, якою ціною виборюється наша свобода.
Провести в останню земну дорогу Олександра прийшло чимало мешканців нашої громади. Вони не знали цього молодого відважного воїна, але його сміливість та самопожертва стали близькими кожному.
Він народився на сході, у вічний спочинок його обійняла наша древня Галицька земля, вона прийняла його з любов’ю і скорботою, встеливши шлях молитвами та шаною. Наша громада схиляє голови перед пам’яттю Героя. Ми ніколи не забудемо його подвигу.
Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та побратимам Олександра. У цей скорботний час розділяємо ваш біль і молимося за світлу душу нашого Захисника.
Джерело: www.golosinfo.com.ua
