Там, де живуть соровичники: як у надвірнянському селі варять сіль

22 березня 2025 р. 15:23

22 березня 2025 р. 15:23

У селі Молодків мало хто споживає сіль із магазину. Адже тут є солоне джерело, з якого місцеві беруть ропу і виварюють сіль. З нею не тільки готують страви, роблять квашенину, засолюють сало і дають худобі, але й лікуються. А молодківські гурманці з солі давно стали візитівкою села. Хоча сіль – не єдина тутешня принада, люди також ходять у ліс до сірководневого джерела по цілющу воду, яка, як переконують місцеві, здатна витягнути з багатьох болячок, пише Галицький кореспондент .

Рятувала від злиднів

У Молодкові люди споконвіків ходили «по соровицю» – рідку сіль з джерела. Тому їх завжди називали «соровичниками». Коли саме тут з’явилася сіль, достеменно не знає ніхто, але місцеві розповідають різні легенди. На основі однієї з них навіть зняли короткометражний фільм, який у 2017 році отримав гран-прі на Міжнародному гуцульському фестивалі.

Ця легенда про маму з дочкою, які колись давно, як і решта людей в ті часи, ходили в гори по сіль. Але якось мама захворіла, тож донька мусила вирушити сама. Наблизившись до соляної печери, почула грізний голос страховиська, яке схотіло мати її за дружину. Дівчина, звісно ж, відмовила, але страховисько почало погрожувати, що закриє вхід до печери і люди залишаться без солі. Дівчина пожертвувала собою і пристала на умови. Так вона назавжди зникла, а в Молодкові з’явилося солоне джерело.

Кожен тутешній житель точно знає: село утворилося саме завдяки солеварінню. А це понад 550 років тому. На той час Молодків мав статус містечка, тут спорудили великий солеварний комплекс, який давав роботу багатьом людям. Не раз сіль рятувала місцевих від злиднів. Її везли за Збруч і вимінювали.

Раніше криниця з рідкою сіллю була трохи далі від центру села. Під час боїв на початку ХХ століття туди поскидали польських вояків. Тому її закопали, а в центрі зробили іншу криницю з ропою – там теж пробилося джерело.

У радянські часи бувало, що людей не пускали до криниці, стояла цілодобова охорона. Аби набрати бодай трохи соровиці, треба було постаратися підкупити охоронця.

«На соровиці робили нелегальний бізнес, – розповідає старожил Молодкова, 83-річний Юрій Кисляк. – Люди мусили платити, бо часи були важкі – кожен намагався вижити. Ту сіль потім везли на продаж і так заробляли».

У 2011 році криницю причепурили – над солоним джерелом облаштували дерев’яну хатину, а територію навколо виклали бруківкою.

Ніколи не зникала і не зменшувалася

Місцеві розповідають, що з трьох літрів соровиці можна випарити майже 2 кг солі. Але тепер у селі мало хто це робить – надто багато мороки. Процес забирає близько п’яти годин. Спершу соровиця має покипіти годину-дві, при цьому постійно треба помішувати, аби не пригоріла. Потім почне кристалізуватися, вода потрохи випарується і так утвориться сіль.

Поки сіль кристалізується, то видає гримаючі звуки. Колись ними страшили дітей: якщо будуть нечемні, то з солі вистрибнуть вовки і ведмеді.

У давніші часи соровицю виварювали на багатті, і для доброго аромату підкладали гілочки ялівцю і смереки. Готову сіль необхідно ще кілька днів сушити: під сонцем або на печі.

З солі у Молодкові також роблять гурманці. Конусоподібні склянки напихають теплою і вологою сіллю та перевертають. Мають трохи вистоятися і висохнути, аби трималися купи. Зрештою вдаються такі собі соляні пасочки.

Гурманці давно стали візитівкою Молодкова і ще й зображені на його гербі. Жоден великодній кошик у селі не обходиться без гурманців. У давні часи вони слугували одиницею виміру: один гурманець вимінювали на два яйця. Найчастіше напередодні Великодня.

«Ви спробуйте магазинну сіль і молодківський гурманець, – каже Юрій Кисляк. – Вони на смак геть різні. Гурманець – в рази ліпший, наша сіль більш концентрована».

Більшість місцевих використовують вдома не сіль, а соровицю. Додають до всіх страв, роблять квашенину, а найдужче рекомендують сало, засолене молодківською соровицею, з часником і лавровим листям. Називають місцевим делікатесом. Кажуть, воно вдається дуже м’яке, смачне і поживне. Цей смаколик часто передають хлопцям на фронт.

У Молодкові переконують, що тутешні молодо виглядають саме через постійне вживання соровиці.

«Рідка сіль з нашого джерела – дуже корисна, – розповідають у селі. – І не тільки, коли додавати в їжу. Говорять, що ванни з цією солоною водою добре впливають на опорно-руховий апарат».

Коли під час повномасштабного вторгнення виникли проблеми з сіллю, до криниці в Молодкові щодня вишикувалися черги – люди приїжджали з усієї області, набирали  бочками. Аби взяти солоної води, треба було вичекатися щонайменше дві години. Але вистачало всім. Соровиця в криниці ще ніколи не зникала і навіть не зменшувалася.

Художня керівниця Молодківського будинку культури Уляна Пилип’юк розповідає, що зараз працюють над тим, аби молодківську соровицю внесли до об’єктів нематеріальної культурної спадщини України. Також у селі давно розробили туристичний маршрут для гостей, до якого входить ще й майстер-клас із солеваріння. Мало того, невдовзі гостей планують не просто водити по цікавих місцях Молодкова, а возити у кареті.

Пані Уляна видала не одну збірку з авторськими гуморесками, віршами, новелами про молодківські звичаї, легенди і просто цікаві історії з життя села. Багато з них пов’язані з сіллю.

Наприклад, про соляні сувеніри, якими у Молодкові в давнину забавляли дітлахів. Сіль утрамбовували в невеличкі формочки для випічки у вигляді тварин: зайчики, ведмедики, котики… Потім висушували, і зрештою виходили кумедні соляні іграшки.

“Смердюча вода” лікує

Молодків багатий ще одною місцевою принадою – сірководневе джерело у лісі. У селі люди називають його «смердючою водою» – через вміст сірководню вода має характерний запах тухлих яєць.

Відомо, що за Австрії біля джерела діяв профілакторій, куди з’їжджалися багатії для лікування і омолодження. Свого часу сюди приїжджали науковці, а студенти писали наукові роботи.

Повінь, яка вирувала на Прикарпатті у 2018 році, добряче зруйнувала джерело. Вже не один інвестор приходив оглядати цю місцину з тим, аби облаштувати оздоровчий комплекс. Тим паче поруч розкинулося мальовниче урочище. Але почався карантин, а далі повномасштабного вторгнення, і все згорнулося – не на часі.

Наразі джерело в занедбаному стані, однак місцеві все одно ходять сюди по воду. Не для щоденного пиття, а приймають її курсами. Малими дозами і обов’язково має бути свіжа – не можна, аби стояла довше трьох днів. Як і скільки пити цю воду, знають майже всі в селі – рекомендації передаються крізь покоління. Кажуть, ще нікому від того не було шкоди. Переконують, що допомагає при проблемах з щитоподібною залозою, органами травлення, нормалізовує артеріальний тиск.

Не лише джерела

Природа щедро обдарувала Молодків не лише джерелами. У центрі села росте дуб, якому 450 років, заввишки 30 метрів, а в діаметрі має майже два метри. Його називають вуйко-дуб і дуже пишаються велетнем. Подейкують, коло цього дерева свого часу любив відпочивати сам Олекса Довбуш.

Мають у Молодкові і дерево, яке вважають символом державності села – ялицю-тризуб.

Розповідають, коли в 1991 році селом пронісся буревій, то нищив усе на своєму шляху. Діставшись до лісового масиву, вщент повикорчовував дерева. Коли на ранок люди прийшли до лісу, то побачили страшні руїни – вся поляна була вкрита понівеченими деревами. Тільки одна ялиця гордо стояла і випрямлялась угору. Згодом люди розгледіли у ній тризуб і стали так називати.

Наталя МОСТОВА

Івано-Франківські