– Економічна криза, спричинена війною, боляче вдарила по медіасектору. Закриваються телеканали, скорочується кількість друкованих видань, а журналісти змушені залишати професію. У Запоріжжі залишився лише один регіональний телеканал, і в невеликому обсязі – представництво Суспільного мовника, через фінансові труднощі багато газет змушені перейти у цифровий формат. Водночас міжнародні організації намагаються підтримувати незалежні медіа через грантові програми, однак ця допомога розподіляється нерівномірно і не завжди доходить до прифронтових редакцій. І це один з векторів роботи НСЖУ – посилення ефективної підтримки медіа, які тримають сьогодні інформаційний фронт, – підкреслив на початку розмови Сергій Томіленко. – НСЖУ також активно співпрацює з міжнародними партнерами для привернення уваги до ситуації із затриманими журналістами. Ми постійно передаємо списки полонених колег до Європейської федерації журналістів, ОБСЄ й інших міжнародних організацій. Крім того, ми звертаємося до дипломатичних установ та правозахисних організацій з вимогою тиску на росію задля звільнення наших колег. Важливою ініціативою є публікація імен ув’язнених журналістів у міжнародних звітах і медіа. Ми бачимо, що кожне згадування їхніх імен у резолюціях ЄС, зверненнях правозахисників та медійному просторі підтримує інформаційний тиск і не дає окупантам приховати ці злочини.

– Ми навіть не уявляли, що робити, коли опинились у цій ситуації. Але потім побачили, що колеги з деокупованих територій працюють, і зрозуміли: нам теж треба діяти. Завдяки підтримці НСЖУ та Центру журналістської солідарності, ми змогли перетворити друковане видання на мультимедійне – запустили сайт, розгорнули активну роботу в соціальних мережах, освоїли нові формати роботи, – каже пані Світлана.

– Я з маленькою дитиною спочатку виїхала в Івано-Франківськ. Але весь час мене не покидало відчуття, що я залишила свою громаду. Тому невдовзі я повернулась і ми з колегами завдяки підтримці НСЖУ відродили газету. До широкомасштабного вторгнення у нас була потужна редакція – працювало десять осіб. Ми друкували 12 сторінок щотижня. Сьогодні теж працюємо, але головна проблема – фінансування. Молоді журналісти не йдуть у професію, бо не можуть отримати стабільну зарплату, – зауважила вона.

– Завдяки підтримці нашої спілки журналістів ми вже випустили чотири номери. Тепер, одержавши нові можливості, спробуємо відновити друк і подивимось, як воно піде. Сподіваємось на успіх, – поділилася з колегами своїми планами пані Наталя.

– Конкуренція за гранти величезна, і часто їх отримують не реальні медіа, а громадські ініціативи, які створюють видимість роботи. Вони добре пишуть заявки, знають, як спілкуватися з донорами, а потім через рік зникають. Реальні ж редакції працюють десятиліттями, але залишаються без фінансування, – ділиться думками керівник газети «МІГ» Геннадій Дерибас.

– Це підтримка на три роки. Але податися на цей грант – справжній виклик, бо заявки подає величезна кількість редакцій, просто неможливо технічно зайти й заповнити форму. Тож далеко не всі отримають фінансування, – підкреслила пані Ольга.

– Якщо військовий отримує компенсацію у разі поранення чи загибелі, журналіст, який працює в тих же умовах, не має жодних гарантій. Ми документуємо воєнні злочини, працюємо на свій ризик, але страхування для нас недоступне. І це неправильно, – зазначив він.

– Якщо українські медіа замовкнуть, цю нішу заповнить ворожа пропаганда. Ми не можемо цього допустити, – наголосила Світлана Залізецька, редакторка релокованого до Запоріжжя мелітопольського видання «РІА «Південь».

---