Великдень у строю: у Франківську розповіли, як святкували українські воїни сто років тому

16 квітня 2025 р. 21:50

16 квітня 2025 р. 21:50

«Христос воскрес – воскресне Україна» – ці слова вперше промовили в лавах легіону Січових Стрільців та інших українських підрозділів австрійської армії.

Сьогодні, 16 квітня, в інтерактивному музеї «Місто і зброя», що в Палаці Потоцьких, історик, краєзнавець Петро Ганцюк провів історичний екскурс про святкування Великодня у лавах українських збройних формувань під час Першої і Другої світових воєн, пише Галицький кореспондент.

Перше українське військове формування – Січові Стрільці – хоча і було добровольчою формацією у складі австрійської армії, але воїни все одно підтримували власні релігійні традиції.

Богослужіння на перший Великдень у легіоні Січових Стрільців відбулося в квітні 1915 року. Різні підрозділи по-різному відзначили. Підрозділи, які перебували на Закарпатті, організували імпровізований хор у церкві, що стало великою дивиною на той час. Коли після богослужіння хлопці вийшли з храму, то їх миттєво обступили місцеві дівчата – всім кортіло дізнатися звідки взялися такі співочі хлопці. Освячували легіонери не лише паски і яйця, але й вино.

Воїни, які брали активну участь у боях за гору Маківка, що на Сколівщині, відсвяткували той Великдень дещо по-іншому. Вже освячену їжу їм поприносили місцеві з підлісних сіл.

В подальші роки відзначення залежало від того, де саме кожен підрозділ застав Великдень. Якщо на фронті, то вояки щогодини мінялися між собою: одні святкують, інші – на варті. Якщо наближалися ворожі підрозділи, вартові повідомляли про тривогу і вояки мусили «вицофувати», тобто швидко відступати. Дуже рідко когось відпускали додому на свята.

В 1944 році вояки УПА ще могли собі дозволити в лісі провести великоднє богослужіння, освячення пасок і трохи погоститися. Майстрували столи, вистилали ялинковими гілками, а на них розкладали освячену їжу. Але в подальші роки це вже було майже неможливо через масові облави і активне переслідування. Хоча дуже рідко траплялося, що обидві сторони домовлялися про так зване перемир’я на час Великодня.

У криївках вояки не хотіли святкувати. Провівши кілька місяців під землею, Великдень для них символізував світло.

Багато військових капеланів з Січових Стрільців згодом перейшли до лав Української галицької армії. Дехто з них згодом продовжував нести службу і в наступних українських військових формуваннях.

Перші добровольці дивізії «Галичина» теж мали своїх духівників, і саме митрополит Андрей Шептицький дав згоду на це. На тисячу хлопців припадав один військовий капелан.

Вояки УПА так само мали духовну опіку, хоча досі точаться суперечки, чи дійсно отці, які там служили, були офіційними капеланами. Адже в структурі УПА не було передбачено присутності «польових духівників». При цьому парафіяльні священники сповідали, причащали, виконували обряди шлюбу і похорону також і для партизанів УПА.

Один із них – священник УГКЦ Володимир Микитюк з Коломийщини. Вів активну просвітницьку роботу і суспільно-політичну діяльність, опікувався притулками, організовував санітарну опіку для поранених, вишкіл санітарних кадрів, пунктів харчування для полонених.

Разом з іншим отцем трагічно загинули в квітні 1944 року від рук більшовиків, які розстріляли два десятки людей. Більшовики тоді захопили частину калуського села Грабівка, схопили молодих чоловіків. Коли їх гнали біля парафіяльного будинку, обидва священники заступились за заручників, тоді більшовики забрали і їх.

Їхні могили знаходяться в селі Грабівка на подвір’ї місцевої церкви. На початку 1990-х могила душпастирів занесена до офіційного переліку пам’яток національно-визвольної боротьби Калуського району.

Івано-Франківські