“Це була робота – важлива не тільки для нас, але й для всієї Європи”: історія прикарпатських рятувальників, які ліквідовували аварію на ЧАЕС (ФОТО)

26 квітня 2025 р. 12:48

26 квітня 2025 р. 12:48

26 квітня 1986 року – день, коли сталася аварія на Чорнобильській атомній електростанції. І так само як зараз українські військовослужбовці стримують шалену силу війни, захищаючи Європу, тоді рятувальники з усієї країни боролися, але не з ворожою навалою, а зі невидимим ворогом – радіацією, яка вбивала усе довкола.

У цій статті “Галка” розповість історію прикарпатських вогнеборців, які ліквідовували аварію на ЧАЕС.

“…Місця тут особливі, чи не найкращі в Київській області. Дерева стоять смарагдові, пишні. Шосе, немов коридор, пробитий у густій зелені. І враз — мовчазні села! Дерева гнуться під тягарем достиглих плодів. Такого врожаю яблук, груш, слив, здавалось, раніше не доводилось бачити.

Ось і він, реактор. Трохи лівіше велетенської 150-метрової труби – прямокутний, як ящик з відірваним верхом, залитий обгорілим бітумом, із скарлюченою арматурою, уламками бетонної опалубки. Отвір — як кратер вулкана.

Правіше — чорні паралелепіпеди першого та другого блоків, адміністративно-побутовий корпус. Тільки на зворотному шляху помічаєш і корпуси новобудов пʼятого та шостого блоків, гігантські градирні. Вся увага прикута до четвертого блоку. Поглядом раз-по-раз вишукуєш його з-поміж великої кількості автомашин, бронетранспортерів. Ворошиловград, Одеса, Житомир, Тула, Рязань, Владивосток, Киргизія – миготять написи на машинах, що проїжджають мимо”, – таким пригадує Чорнобиль прикарпатець Ярослав Василюк, який приїхав ліквідовувати трагедію, що сколихнула весь світ.

У 1986 році Ярослав Василюк, тоді 33-річний офіцер протипожежної служби, отримав наказ, який назавжди змінив його життя. Його батальйон, до якого входили десять офіцерів і 250 цивільних, відправили на ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції ( ред. далі ЧАЕС ). Їх завданням було забезпечення пожежної безпеки в самому епіцентрі катастрофи та в 30-кілометровій зоні навколо станції.

“В Чорнобиль я потрапив заступником командира батальйону. Офіцерів, чисто пожежників, було всього десятеро, а решта — цивільні, з нашої області. Ми бетонували, зміцнювали конструкції і, звісно, забезпечували протипожежну безпеку”, — згадує він.

Задля уникнення паніки чи розголосу всім учасникам операції на той момент говорили одне: «Всі їдуть на навчання».

Перед тим як вирушити в зону ЧАЕС, людей централізовано вивозили з області до Калуша. Саме там формували батальйони, саджали по автобусах і готували до відправлення. Все відбувалося швидко — за два дні склали списки: хто в якому батальйоні, чим буде займатися.

“Списки дали нам, десятьом офіцерам”, — пригадує Ярослав Василюк. Він був одним із тих, хто координував цей процес.

Примусу начебто й не було — автоматів біля автобусів ніхто не тримав. Але всі отримали повістки з воєнкоматів. І вибору фактично не було.

Про серйозність ситуації Ярослав усвідомив відразу. Він був інженером, добре вчився в школі і розумів основи фізики. Хоча й не міг до кінця усвідомити масштаб трагедії, йому було зрозуміло, що це не звичайна пожежна ситуація.

По дорозі до Чорнобиля вони зупинялися на контрольних пунктах. На кожному з них машини проходили обробку водою, щоб змивати радіоактивну пилюку.

“Радіація — це не просто щось абстрактне. Це радіоактивна пилюка. І вона має найбільший вплив саме через осідання на речах і в повітрі”, — пояснює Ярослав.

Він розповідає, що радіація була не просто фізичним явищем, а невидимою загрозою, яка проникала всюди.

Уже по приїзду Ярослав усвідомив, що ситуація в Чорнобилі була безпрецедентною. Зонування навколо аварійного реактора було розширено до 30 кілометрів, і всіх жителів цієї території евакуювали. На момент приїзду його групи людей уже не було, а лише залишки цивільної інфраструктури і техніки, яка залишилася після катастрофи.

“Цивільних людей немає. Вся зона навколо станції заповнена військовими і технікою, яка працює над ліквідацією наслідків аварії”, — розповідає Ярослав, згадуючи, як вони проїжджали через покинуті села.

Працівники станції і ліквідатори мали працювати під постійною загрозою радіації, і кожна дія була важливою для запобігання ще більшим катастрофам.

“Ми не мали права на помилку, — згадує Ярослав. — Це була робота – важлива не тільки для нас, але й для всієї Європи. Третій і четвертий енергоблоки потрібно було якомога швидше закрити, щоб вони не випромінювали радіацію далі”.

Життя у зоні: умови, небезпека, щоденна робота

Ярослав пробув у зоні Чорнобильської катастрофи 48 діб. Із них — 28 діб, як він згадує, були безпосередньо у найнебезпечніших місцях, включно з самою станцією. А решту у зоні радіоктивноо забруднення у тому числі Прип’яті та Чорнобилі.

Весь процес ліквідації відбувався під пильною увагою керівництва та працівників різних штабів МВС, ГУПО, УПО МВС України та колишнього СРСР, а також командування 25 бригади Хімзахисту Міністерства оборони та працівники Міністерства охорони здоровʼя.

«Ми мили все, і навіть землю та дерева», – Григорій Мисечко

Коли сталася аварія на Чорнобильській АЕС, Григорій Мисечко служив у військовій пожежній команді в Калинівці — саме на тому артскладі, який згодом вибухне під час теперішньої війни. Тоді йому не було ще й двадцяти.

“Нам дали команду направити один бойовий розрахунок на “навчання”. Ціль не називали. Тільки пізніше я зрозумів, що нас везуть у Чорнобильську зону. Колона з десятків машин вирушила у бік Коростеня. Зупинились у селі Буда-Варовичі — це вже фактично зона відчуження”, — пригадує він.

Вони розмістилися на великій галявині, під лісом. Поруч — полк хімічного захисту, розвідка, строковики-пожежники.

“Два місяці і двадцять днів ми займалися дезінфекцією території. Треба було мити все — і землю, і дерева”, – пригадує Григорій.

Після цього він вирішив пов’язати життя з пожежною справою. Закінчив училище, відслужив до пенсії, а тепер уже 21 рік на заслуженому відпочинку.

За участь у ліквідації катастрофи Григорій отримує щомісячно грошову допомогу у розмірі 238 гривень. Натомість зауважує, що гроші – то дрібниці.

“Хай держава подбає про тих, хто нас сьогодні захищає. Це зараз важливіше”, – підсумовує Григорій.

Що відбувалося після повернення

Після повернення з Чорнобиля Ярослава Василюка, як і всіх інших ліквідаторів, одразу направили в лікарню. 15 днів він пробув під наглядом медиків. Робили аналізи, щось перевіряли, як він каже, «промили трохи організм».

Але що саме виявили лікарі — досі невідомо. Ні тоді, ні згодом ліквідаторам не повідомили конкретних результатів обстежень.

Наслідки

Коли мова заходить про товаришів по службі, з якими Ярослав разом вирушив у Чорнобиль, його голос стає стриманим і важким.

“Звичайно, були серйозні випадки”, — каже він. — “Багато ракових хворих. Зі списку ліквідаторів частина хлопців померли від захворювання на рак”.

Ярослав зауважує: рак — це не те, що проявляється одразу. Хвороба приходить з часом, іноді — через роки. І коли вона проявляється, буває вже пізно.

Це спогади не лише про події 1986-го. Це — про наслідки, які тривають досі.

Після завершення служби він пішов на пенсію і відкрив власну маленьку фірму, яка займається протипожежним забезпеченням. Ярослав, як і Григорій, отримує щомісячний соціальний пакет — 238 гривень. Це — вся підтримка держави за участь у ліквідації найбільшої техногенної катастрофи в історії людства.

Чорнобильська катастрофа у кіно

Зараз у світі зняли чимало фільмів та серіалів про катастрофу на ЧАЕС. Одним з найвідоміших – документальний серіал «Чорнобиль» знятий у Великій Британії і США, та випущений у 2019 році.

Ярослав Василюк стежить за тим, як тема Чорнобиля відображається в сучасному кіно. Він бачив фільми й серіали, зокрема й західні.

“Трохи натягнуто, як у всіх художніх фільмах. Але головне – суть збережено. І якщо такі стрічки допомагають людям краще зрозуміти події 1986 року — то вони потрібні”, – каже ліквідатор.

Список прикарпатських рятувальників, які брали участь у ліквідації аварії на ЧАЕС ( ред. чорним виділень ті, хто вже помер ):

Юрій Алдошин

Богдан Андрусейко

Роман Антонок

Сергій Басок

Михайло Біленчук

Іван Боднар

Степан Боднар

Іван Бондаренко

Роман Бондарук

Віталій Бортов

Ярема Броневич

Ярослав Василюк

Тарас Виноградник

Богдан Витвицький

Іван Возняк

Йосип Галунька

Петро Гараздій

Віктор Гекманюк

Михайло Голіней

Володимир Горчилін

Йосип Грицей

Дмитро Грушецький

Ігор Панів

Степан Дмитерчук

Василь Дмитрук

Богдан Заболотний

Володимир Заболотний

Степан Заровінський

Євген Іванків

Іван Ідак

Віктор Копачук

Богдан Костів

Микола Крук

Віктор Кунаєв

Микола Куницький

Юрій Лагодієнко

Ігор Лактіонов

Микола Луговий

Ярослав Луців

Михайло Лущак

Леонід Мазур

Мирон Максимів

Ярослав Мельничук

Григорій Мисечко

Михайло Микитин

Микола Михайлишин

Ярослав Михайлишин

Богдан Мойсишин

Омелян Морозко

Іван Москальчук

Петро Мудрик

Михайло Ноняк

Володимир Огородник

Микола Олексюк

Леонід Остафійчук

Володимир Павлович

Орест Палагній

Володимир Паламаренко

Михайло Палійчук

Микола Панасюк

Роман Підгурський

Ігор Петрина

Євген Подолецький

Мирон Полатайко

Василь Попович

Василь Потятинник

Михайло Росинський

Мирослав Савчак

Василь Савчук

Ярослав Семенів

Василь Сем’юк

Володимир Сенявський

Сергій Сидоров

Дмитро Соколишин

Віктор Соколюк

Петро Стасінчук

Петро Федик

Дмитро Федушко

Михайло Федюк

Роман Філевич

Сергій Цимашевич

Володимир Цьок

Ігор Черватюк

Михайло Чикор

Володимир Числов

Ігор Шемелько

Олег Шушемоїн

Василь Якимець

Івано-Франківські