“Не боюся ні крові, ні кісток”: як воює парамедикиня з Косова Юлія Таринська

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

“Не боюся ні крові, ні кісток”: як воює парамедикиня з Косова Юлія Таринська

04 червня 2025 р. 17:00

04 червня 2025 р. 17:00

Юлія Таринська , мама трьох дітей, волонтерка з 2014 року, пояснює, чому добровільно пішла на війну.

Спочатку була в десантно-штурмових військах. Там закріпився позивний Косичка: серед однакових шоломів і балаклав її легко впізнавали — з-під шапки завжди виглядала маленька косиця. У складі медичного екіпажу вивозила найтяжчих: у комі, без свідомості, пише Галицький кореспондент з посиланням на 91 окремий протитанковий батальйон.

«Було багато втрат. Інколи це сниться», — зізнається вона.

Зараз Юлія — парамедикиня 91-го окремого батальйону.

«Люблю цей підрозділ за справжність і відсутність “совка”. Тут можна подзвонити хоч о третій ночі командиру й сказати: треба допомога. І тебе почують», — каже вона.

Юлія — з самого серця Карпат, із Косова. До мобілізації створила великий волонтерський центр, що працює й досі. Допомагала фронту: евакуація, амуніція, медицина. Сортувала тонни вантажів, навчала бійців користуватись аптечками.

«П’ятнадцять хвилин інструктажу — і вже могло бути врятоване життя», — каже Косичка.

Мала власний салон краси, навчальний центр і кафе. Але коли вирішила йти в ЗСУ, усе закрила.

Каже, служба в армії зробила її спокійнішою: «Завжди була начальницею, а тут треба підкорятися. Сама собі дивуюсь».

Колись вона була як 911 — працювала з алко- і наркозалежними, допомагала жертвам домашнього насильства. Зараз — рятує життя на фронті. У матеріальному сенсу не бачить. А після перемоги мріє про відновлення.

У матеріальному сенсу не бачить. А після перемоги мріє про відновлення.

«Спочатку я поплачу тиждень, потім піду в гори, обійму дерева. А далі — працюватиму з молоддю. Вона в нас дуже класна. Треба відбудовувати міста. Писати історію і стежити, щоб її не спотворювали. Бо зараз її — пишемо ми».