«Сучасні українські вчителі – це супергерої» – розмова з фіналістом конкурсу «Учитель року» Юрієм Пахомовим з Франківська (ФОТО)

08 червня 2025 р. 19:51

08 червня 2025 р. 19:51

Юрій Пахомов – викладач хімії у ліцеї №24 та класний керівник з Івано-Франківська, який у 2024 років увійшов до ТОП-50 найкращих вчителів України за версією премії Global teacher Prize Ukraine.

Розмова з Юрієм на “ Галці ” – про початок вчителювання, освітні мрії та зміни, яких потребує сучасна українська школа.

– Чи памʼятаєте ви момент, коли вирішили стати вчителем? Можливо, це була дитяча мрія?

– Я більше памʼятаю момент, коли я не хотів стати вчителем. Справа в тому, що я з родини педагогів, в нас в роду близько 50 вчителів, тобто я 50-тий, жартуємо про це. Коли я був маленьким, то з розповідей мами в мене були істерики з приводу того, що я не хочу бути вчителем, бо це династія. Мене ніхто не змушував обирати цю професію, але з часом я зрозумів, що мені це вдається добре, і я вмію знаходити контакт з дітьми.

– Пригадайте себе в шкільні роки. Чи був у вас улюблений предмет та вчитель?

– Я вчитель хімії і вона мені подобалась завжди. Мене її навчила моя бабця, яка і є улюбленим вчителем, я її обожнюю, вона мене підтримувала завжди, зокрема, в конкурсі «Учитель року».Саме вона показала мені, яким має бути справжній вчитель. Часто бабця пояснювала, що я повинен опускатися до рівня дитини і пояснити їй все дуже просто, адже я знаю цей предмет і знаю, що я розумний. Пояснювати потрібно так, наче це щось нове для мене. Щодо улюблених предметів, то всі природничі я дуже люблю.

– У вас 13 років стажу: як за цей час змінився ваш підхід до учнів та навчання?

– Мені дуже пощастило. Моє вчительство спершу було як хобі, я спрацював 1-2 рази на тиждень. Повністю віддався професії я за останні 6 років. Пощастило мені, тому що я мав дуже багато часу для підготовки для уроків, я міг прокачати свої “скіли”, зрозуміти що працює, а що ні і обрати для себе варіант роботи. Таким чином я сформував для себе певний ланцюжок, який працює.

Якщо говорити про саму освіту, то так, вона змінилась. Вона стала більш мобільною завдяки викликам, які в нас зараз є і, на жаль, завдяки поганому досвіду – ковід, війна, тощо. Було б дивно якщо б змін не було, світ ніколи не стояв на місці.

– Що для вас означає бути вчителем в час, коли цифрові зміни дуже швидкі та коли в країні війна?

– Зараз на плечі педагога припадає не тільки передача знань з свого предмету, а й підтримка учнів. В такі буремні часи вчителю слід мати сильний внутрішній стержень, щоб допомагати іншим та надихати. Учні стали ближчими зі своїми вчителями. Не всі можуть розуміти твій предмет, не всі його любитимуть, але всім потрібна взаємодія, комунікація та слова підтримки. Академічні знання важливі, вони завжди на часі, але закладати цінності також потрібно.

Багато дітей є закритими, і причиною цього є війна. Відчуття того, що вони не одні – це необхідність. Діти мають знати, що навіть якщо вони не хочуть відкриватись, то можуть просто помовчати поруч і їх зрозуміють. Ситуації бувають різними і людяність повинна бути на першому місці.

– Чи є у вас в роботі принципи, яких ви дотримуєтесь у спілкуванні з учнями?

– Так, і це те, що я підгледів у свого вчителя хімії та в бабці, основні три речі: рівність, відвертість, відкритість. Ми не можемо грати в ігри, діти відчувають фальш та довірливих стосунків не буде, якщо вони це знають. Дітям може не подобатись предмет, але ми мусимо бути щирими з ними в будь-якому випадку.

– Чому подалися на конкурс “Учителя року”? Що мотивувало?

– Я завжди кажу, що будь-який конкурс, на який йде вчитель – це про спонукання дітей пробувати щось нове. Поки не вийдеш зі своєї зони комфорту – ти не зможеш зайти в зону росту. Я показую дітям приклад, що потрібно рухатись. Якби я сидів в кабінеті і казав учням, що вони мають йти то на конкурс, то на змагання, то на олімпіади, це було б несправедливо. На конкурс «Учитель року» я подавався вдруге, вперше це було в 2020 році. Я мав їхати на Всеукраїнський етап, але його відмінили через ковід. Ось так стався незакритий гештальт, тому вирішив спробувати через 5 років.

– Завдяки чому на вашу думку вдалось досягти такого результату?

– Я познайомився з багатьма вчителями і я впевнений, що вони усі достойні перемоги, адже ці люди мега круті і професійні. Однак, це конкурс і він повинен мати призові місця, тому це більше питання до журі. Головне бути щирим. Я мав неймовірну підтримку, а це вже перемога.

– Як підтримували вас ваші учні?

– На одному з конкурсних випробувань я проводив урок перед своїми учнями, і тоді вони мене неймовірно підтримували. Це те, без чого не може рухатись ніхто. Цей конкурс є викликом для мене, перевірка, чи я ще не «зачерствів» у своїй професії. Я радий підгледіти якісь техніки чи поради в колег, щоб стати ще кращим для своїх учнів.

– Що ви зрозуміли про дітей та про себе завдяки професії вчителя? Чи бувають моменти, коли діти змінюють вашу думку ?

– Говорити про сленг не будемо, хоч він іноді допомагає подивитись на світ по-новому. Ми з учнями друзі, але з чіткими межами субординації. Учні впливають на становлення моєї особистості так само, як і я на їхні. Певний період часу я ходив з синім волоссям завдяки їм. Є стереотипи про вчителів: як вони мають виглядати, що мають казати, що мають робити, і я трохи був під впливом. Одного разу мої учні сказали, що немає значення, що в мене на голові, важливо те, що в голові. Вони надихають і підтримують мене в таких речах. Ще важливим кроком, на який я наважився завдяки їм, став мій підручник. Я проводив урок та сказав, що якась вправа мені не дуже подобається і я трохи її зміню і тут я почув: «Слухайте, а напишіть свій підручник». Пройшло кілька років, і сталось так, що ми з колегами написали підручник з хімії для 7 класу та по ньому вже вчаться діти в українських школах.

– Робота вчителя доволі виснажлива емоційно. Чи буває у вас вигорання і що ви з ним робите?

– Мені здається, що зараз я на піковій точці вигорання, адже багато всього навколо. В мене бувають моменти, коли я поза зоною, бо я потребую цього часу для себе. Хочу вам відкрити свою маленьку таємницю! В мене є освітня мрія, яку я хочу запровадити – це ретрит для вчителів. Корисний ретрит, на якому з вчителями попрацюють психологи, покажуть нам техніки заземлення, відновлення, які ми зможемо принести з собою в клас. Також я хочу, щоб на цьому ретриті ми обмінювались педагогічними родзинками.

Щодо відновлення тут і зараз, то найкращий метод для мене – сон. Я влітку на канікулах планую трохи впасти в сплячку. Якогось конкретного секрету відновлення я наразі не маю.

– Чи втомлюєтесь ви від роботи в школі?

– В мене неймовірні батьки і діти, мені пощастило. Немає таких ситуацій, що вночі в мене бринить телефон. Я справді ставлюсь до учнів, як до своїх дітей. Так склалось, що моя донька їхнього віку і вона навіть ходила в цей клас раніше, коли була в початковій школі, з деякими ходила до садочка, і відповідно я цих дітей знаю багато років. Коли мене питають – як там мої діти, я часто починаю розповідати про учнів. Мої рідні діти – чудові, але учні теж мої діти і не менш прекрасні. Це моє друге класне керівництво, і це набагато більше, ніж просто уроки. В нас є свої жарти, секрети і мені неймовірно цікаво, якими вони будуть, коли виростуть.

– Які найяскравіші моменти у вчителюванні вам запамʼятались?

– Пригадую момент, коли я позаминулого року їхав з учнями на екскурсію в печеру Оптимістичну, це найбільша печера в Європі. Ми перебували під землею, і я завжди хвилювався, чи все буде гаразд, адже були місця, в яких потрібно були пролазити. Я, купа дітей і всі ми в печері. Я досі згадую цю історію.

– Що для вас означає бути класним керівником?

– Це поділити своє серце на багато-багато маленьких частинок. Можливо звучить гучно, але це про те, що я переживаю всі 23 історії кожної людини в класі. Я хвилююсь, коли вони хворіють, тішуся за їхні успіхи, мені важливо, щоб вони виросли чуйними людьми. Нас створюють люди, які є поруч, і я хочу бути тією людиною, яка буде поруч і допоможе їм. Педагог, коли заходить в клас, має думати про те, що він повинен бути корисним. Навіть якщо ви на уроці зачепите тему, яка не стосується предмету, але це допоможе вирішити проблеми конкретної дитини, то це про справжню освіту.

– Хімія – один з найскладніших предметів в школі? Як вам вдається «закохати» учнів в неї?

– Якщо говорити про хімію в межах шкільної освіти, то це не складний предмет. Він має певну закономірність, і якщо ти її зрозумів, то далі буде все класно. Особливість хімії в тому, що кожен урок все-таки повʼязаний між собою. Якщо ти щось не довчив, то воно точно десь «вилізе». Через цю повʼязаність багато дітей в старших класах відкидають хімію як предмет, бо розуміють, що забагато пропустили. Тут потрібно знайти предмет в межах інтересів дитини. Кожному не потрібне вміння проводити хімічні синтези, але навички критичного мислення та базові знання потрібні всім. Чи вдається закохати в хімію? Я сподіваюсь. В один рік я «зіпсував» 4 дітям життя, адже завдяки мені вони склали іспит з хімії та пішли вчитись на вчителя з хімії. Я стараюсь.

– Чи можна бути новатором в межах державної школи?

– Найбільша проблема – це фінансування. Якщо говорити про хімію, то це вдвічі складніше, бо дитині потрібно щось показати, вона має щось зробити. Потрібно активно підтримувати нових педагогів, вони ж чомусь прийшли в цю професію. Коли їм приходиться щось приносити з дому на уроки, вигадувати постійно – де брати ресурси, щоб щось показати – це погано. Скажу відверто, в мене на моє вчительське хобі йде велика сума грошей, адже фінансування недостатнє. Є певні зміни, є рухи, але їх надто мало. Звісно, коли в країні війна, більшість коштів йде на оборонну систему, це правильно, але якщо ми говоримо про майбутнє, то варто думати про освіту наших дітей зараз. Ми втрачаємо вмотивованих фахівців. Особисто мене в школі підтримують в моїх починаннях, але так не всюди. Саме за рахунок ініціативних педагогів тримається сучасна школа. Сучасні українські вчителі, які залишаються в цій сфері  попри всі труднощі – супергерої.

– Яка найбільша сила сучасної української школи? Яка найбільша слабкість?

– З хорошого – ми стали дуже мобільними, готові до будь-якого виклику та за дуже короткий проміжок часу здатні перебудувати свій урок. Стало набагато менше бюрократії, що розвантажило педагогів, хороша тенденція. Педагог став вільнішим, адже він може обрати підручник, програму, методи взаємодії на уроці. Він може в класну погоду провести уроки на свіжому повітрі. Нова українська школа дещо неоднозначна, є хороші ідеї і вони працюють, але не всюди через те саме фінансування. Мова йде не лише про зарплати, а про кабінети, тренінги, освітній простір. Іноді хороша задумка не реалізується, оскільки змінюється влада. Ми живемо в часи змін, з часом все стане на свої місця, але зараз мусимо пережити ці часи турбулентності.

– Як вчителям «старої закалки» адаптуватись від сучасну українську школу, адже діти зараз інші?

– Так, діти інші і було б дивно, якби нічого не змінювалось. Вчитель може знати багато, адже питання не скільки він знає, а як вміє взаємодіяти з дітьми. Ми маємо не просто передати якісь знання, а заохотити вчити молодь щось самостійно. Якщо ми дамо дитині зараз найновішу інформацію, на момент, коли вона закінчить школу це вже буде не актуально. Головне завдання – навчити вчитися. Вчителі будь-якого віку справляються з усіма викликами, якщо вони вмотивовані і їм це цікаво. Якщо вчитель працює, аби просто отримувати цю мізерну зарплату це одне, а якщо хоче бути корисним – інше. Освітнє вигорання теж грає роль.

– Українська школа 10 років тому і зараз. В чому найбільший прогрес ?

– Люди стали вільніші, як я вже зазначав. Коли я почав учителювати, то прийшов у синіх джинсах, і мені зробили зауваження щодо зовнішнього вигляду. Я мусив одягнути штани на кант, яких у мене не було і немає. Для чого мені бути тим, ким я не є? Звісно, мова не йде про розумні межі дрес-коду. Оформлення документації стали в рази легші, я зараз здебільшого думаю про наповнення уроку, а не де я маю його записати, як показати, і що на папірчику написати. І також найбільші зміни в освітньому просторі. Мені дуже подобається кабінет, в якому я працюю. Я можу поставити парту як захочу, повісити фото на стіни та додати щось своє.

– Чи потрібна дітям шкільна форма в якості якоїсь дисципліни, дотримання правил ?

– Я за розумні межі. Є поняття ділового стилю, воно доволі широке. Я підтримую самовираження, але щоб це не перечило думці, вірі і поглядам на життя інших. Ти можеш бути ким хочеш, але твої дії не повинні ображати іншого. Ми живемо в цивілізованому світі та про все можна домовитись.

– Яким, на вашу думку, має бути статус вчителя в Україні? Чи цінується ця професія зараз?

– Раніше, коли вчитель йшов по селі, то усі знімали капелюхи і так, це через повагу до знань, широких поглядів, освіченості. Це прикольно досить. Я колись працював в селі, там мене називали паном вчителем. Зараз є трішки нівелювання професії вчителя, але в цьому частково винні і самі педагоги. Часто діти несуть в школу думки, які чують вдома. Якщо вчителі погано відгукуються про вчителя, це означає, що у батьків був негативний досвід. Звідки він взявся? Від вчителів. Вчитель має бути щирим, не дивлячись на те, чи любить дитина його предмет. Я не переходжу особистісні межі і не занижую оцінки тим, кого просто не тягне до хімії. Зараз відчувається певна зневага до вчителів, адже раніше вважалось, що треба багато вчитись, аби мати достатньо грошей, але в результаті вчителі мають малу заробітну плату і людина, яка має менше знань, може заробляти в рази більші суми. Прикро, що це малостатусна професія зараз, і що деяким вчителям потрібно думати, де шукати підробіток після уроків, щоб заплатити за комунальні послуги.

Розмову провела Марта ПЕТРІВ

Фото Юрія Валька

• Вчитель з Франківська Юрій Пахомов став другим у всеукраїнському конкурсі “Учитель року – 2025”
• “Все через любов”: у Франківську нагородили вчителів року 2025 (ФОТО)
• Двоє вчителів з Франківська позмагаються у конкурсі “Учитель року – 2025”

Івано-Франківські