Після війни – дерево і метал: як ветеран із Бахмута творить унікальний декор на Прикарпатті

28 червня 2025 р. 19:37

28 червня 2025 р. 19:37

Втративши дім у Бахмуті і повернувшись з фронту, Євген Шевченко занурився в ремесло, яке стало для нього тишею після війни. Чоловік створює унікальні вироби – авторські, без копії, «живі» та з іронією. Майстер мріє про власну виставку. А поки – творить у Тисмениці.

Хто там не був – не зрозуміє

Євген Шевченко пів життя працював електромонтером високовольтних ліній у Бахмуті. На другий день повномасштабної війни чоловік долучився до війська. Одразу потрапив у Мар’їнку. В складі 54-ї бригади на посаді зв’язківця-гранатометника півтора року воював на Донецькому напрямку. Про війну згадувати не хоче. Каже, хто там не був, ніколи не зрозуміє.

Згодом Євгена демобілізували за сімейними обставинами, переїхав до Івано-Франківська, де на той час вже перебувала його сім’я. Влітку 2023 року родина Шевченків оселилися в Тисмениці. Їхнє родинне помешкання у Бахмуті – тепер просто обгоріла коробка.

«Коли тільки потрапив у Мар’їнку, одразу зрозумів що нас усіх чекає. Зателефонував дружині, аби негайно забирала найважливіше і їхала до мами в Івано-Франківськ, – ділиться ветеран. – Дружина була впевнена, що через кілька місяців вернеться. Я ж точно знав – ми більше ніколи не побачимо наш дім».

На новому місці Євген узявся за дерево і метал. Втім це – не нове заняття: своє ремесло він опанував ще в 2016 році, самотужки. Спершу творив не для продажу – для себе. Відтоді виготовив близько сотні предметів декору. А з моменту переїзду на Прикарпаття – вже три десятки. Одну з його робіт придбав голова Тисменицької громади.

«Я, звісно, хотів би, щоб це стало моїм заробітком, але не дуже вмію себе просувати, – усміхається майстер. – Тому поки здебільшого для душі».

З першого дубля

Євген принципово не робить копій. Кожен виріб – для нього виклик і нова історія. Замовник може лише окреслити загальний задум, усе інше майстер довіряє інтуїції. Одразу попереджає: якщо готовий виріб не сподобається, можна не купувати. Досі ще ніхто не відмовлявся.

«Навіщо вам удома картина чи декор такий самісінький, як у сусіда? Все, що роблю я – виняткове, бо народжується у моїй фантазії, а не злизане з інтернету», – каже Євген.

Його головний матеріал – дерев’яні зрізи. Майстер порівнює їх із відбитками пальців: кожен – унікальний. Кожне дерево має свій сюрприз усередині.

Раніше, ще в Бахмуті, ветеран працював із вербою, тополею і дубом. А на Прикарпатті довелося випробовувати в роботі іншу деревину. Наприклад, граб.

«Коли замовляю дрова, то ніколи не знаю, які саме привезуть, – каже чоловік. – Поки й гадки не маю, як поводитиметься граб. Буду пробувати».

Буває, знаходить деревину сам. Як-от нещодавно біля річки натрапив на стару вербу.

Євген каже, кожне дерево має свої особливості. Дуб – твердий, його трохи важче обробляти. Тополя дуже легко вбирає лак. Верба на зрізі часто має цікаві візерунки. Береза – гнучка. Сосна – зручна в обробці.

«Можна нафантазувати собі багато різних виробів, але головне – під кожен задум підібрати правильне дерево, яке дозволить його втілити і має відповідну структуру», – пояснює майстер.

Також має значення вік дерева. А ще важливі тріщини, плями, дірки, які в руках майстра з дефектів перетворюються в особливий декор. Іноді трапляється зріз одразу з двох стовбурів – ніби сіамські близнюки.

Буває, майстер місяцями може розглядати зріз аж поки не визріє ідея який виріб можна з нього зробити. Часом сюжет надто довго не народжується. Тоді Євген просто починає обробляти зріз, і саме в процесі приходить муза, й  постає образ нового виробу.

«Улюблених творінь у мене нема, кожну люблю, ніби свою дитину. Зате є вимордувані роботи, – усміхається Євген. – Вони народжувалися в моїй уяві дуже важко. Одного разу аж пів року. На все свій час».

Процес роботи – медитативний. Спершу – шліфування, далі – обробка тунговою олією. Це фінішне натуральне покриття зі слабким блиском, яке підходить для будь-якої деревини.

Та головне – дотик. Майстер каже, до кожного готового виробу треба обов’язково торкнутися – аби відчути його, адже дерево – «живе», «дихає», зі своєю температурою. Тоді зовсім по-іншому сприймаєш і бачиш виріб.

«Ну, і це просто приємно – торкатися дерева, – усміхається Євген. – Набираєшся доброї енергії».

У своїй роботі ветеран поєднує дерево з металом – нержавійкою. У Бахмуті з металом не було проблем, тут – складніше. Каже, такий синтез в декорі рідко зустрічає, бо це складна робота. Нержавійка важка в обробці та обрізці, зате вічна. І красиво переливається на світлі.

«Це не картина, яку можна перемалювати, тут треба все робити з першого дубля», – каже ветеран.

Потім виріб ще певний час має “відлежатися” при відповідній температурі – аби дерево прийняло метал.

Пам ’ ять – безцінна

Кожному своєму творінню ветеран дає назву. Часом дуже фантазійну. Наприклад, брудібо – неіснуюча екзотична рослина, яку вигадав майстер.

Хоча кожна назва несе в собі глибокий сенс, як і сам виріб. Автор хоче, щоб споглядаючи його творіння, людина замислилась, любувалася, раділа чи сміялася – відчувала емоції або занурювалася в роздуми. Більшість його робіт – з іронічними акцентами. Бо й сам майстер любить іронізувати.

Але є й інші роботи – ті, що для дружини. Без іронії, ніжніші за змістом і формою.

«Може, тому, що під час роботи багато думав про свою жінку», – з усмішкою каже Євген.

Окремі вироби – не просто декор. Є нічники, годинники. Одна з робіт вмістила розкидані деталі будильника, вкриті епоксидною смолою. Найбільше творіння – діаметром майже метр. Це колесо фортуни – з красивими вигнутими лініями і тріщинами.

«Ви ж знаєте, що колесо фортуни в житті далеко не завжди буває рівнесеньким, – усміхається майстер. – Але все одно котиться».

А є такі вироби, що не продаються – навіть за всі гроші світу. Бо вони – ще з Бахмута.

«Це наша пам’ять про дім, – каже ветеран. – Вона безцінна».

Наталя МОСТОВА

Івано-Франківські