“Варто кожному знайти місце у цій війні, а не передавати її своїм дітям”: історія офіцера НГУ Назара Коваля з Франківська (ФОТО)

02 липня 2025 р. 15:20

02 липня 2025 р. 15:20

Назар Коваль прийшов до Національної гвардії добровольцем на початку повномасштабного вторгнення , і пройшов шлях від солдата до командира стрілецької роти.

Про те, як завоювати повагу підлеглих, чому офіцер не може вимагати від бійців того, чого не робить сам, і що найскладніше в управлінні людьми під час бою, “ Галці ” розповів командир стрілецької роти Назар Коваль.

Від волонтерства до військкомату: як починалася служба

Назар Коваль потрапив до НГУ на початку повномасштабного вторгнення з великим ентузіазмом, як і багато українців того часу.

“Почалася війна, вивіз сім’ю під кордон, повернувся, день чи два походили з товаришами, збирали гроші на волонтерку, зрозумів, що це не дуже цікаво. З військкомату опинився в івано-франківському 50 полку НГУ, от так і вийшло”, – згадує офіцер.

Початок служби був складним. Із військомату новобранців відразу повезли до центру комплектування НГУ.

“Ніхто не знав взагалі, куди ми їдемо, що буде відбуватися. Сказали: “Вам тут видадуть зброю, вас тут одягнуть”. І далі вам вже командир розкаже, що робити”, – розповідає Коваль.

Тоді новобранці отримали лише три дні базової підготовки, після чого їх відправили на об’єкт в Харківській області.

Шлях до офіцерського звання: амбіції та відповідальність

Мотивацією стати офіцером для Назара Коваля стали власні амбіції та розуміння, що війна триватиме довго.

“Зрозумів, що два-три тижні і війна закінчиться – так воно не працює. Це затягується на якийсь тривалий період. Я сам по собі така людина, що мені завжди хочеться в тій справі, яку я починаю робити, бути якщо не найкращим, то принаймні з числа кращих”, – пояснює чоловік.

Крім того, важливою була можливість впливати на безпеку своїх побратимів:

“Коли ти стаєш командиром відділення, командиром взводу, ти береш відповідальність за цих своїх людей. Враховуючи твоє рішення, як ти будеш планувати оборону, якщо ти нормально справляєшся, твої люди будуть в безпеці”.

Назар Коваль служив солдатом близько півроку, потім пішов на навчання, став командиром відділення, а через рік був призначений командиром взводу.

Бойовий досвід: від “Серебрянки” до Нью-Йорка

Коваль брав участь у боях на різних напрямках. Його підрозділ воював на Житомирщині, на Покровському напрямку, зокрема в районі Торецька та Нью-Йорка.

Особливо цікавою є розповідь про те, як молодий офіцер завойовував повагу досвідчених бійців.

“Це рота, в якій ти не можеш просто прийти і просто бути командиром. Командиром треба не стати, а заслужити”, – підкреслює Коваль.

За його словами, всі взаємовідносини в підрозділі базуються виключно на взаємодовірі та взаємній повазі:

“Якщо ти просто прийшов і сказав – я такий класний командир, робіть то, що я кажу”, – люди тобі не будуть довіряти, вони тебе не будуть поважати, ти для них просто чоловічок з якоюсь зірочкою на грудях”.

Переломним моментом стала служба в Серебрянському лісі, де Коваль довів, що готовий ділити з бійцями всі труднощі:

“Я з ними був всюди, виконував завдання всюди. Вони бачили, що я з ними копав, ходив, бігав, стріляв, робив фактично ті самі завдання, що й вони”.

Про визнання свідчить епізод, коли до нього підійшов один з авторитетних старших бійців:

“Назарко, ти завоював повагу пацанів, все класно, ми будемо працювати нормально”.

До війни Назар Коваль мав цікаву цивільну професію – він був фізтерапевтом, ерготерапевтом, викладав у медичному університеті. Цей досвід допомагає йому в військовій службі.

“Фізична підготовка надважлива, незалежно, чи ти працюєш піхотинцем, чи пілотом БПЛА, чи вогневиком, чи командиром роти”, – наголошує офіцер.

Медичні знання теж стають у пригоді:

“Освіта та досвід роботи в медицині бувають в нагоді, особливо в бойових умовах, коли треба надати допомогу при пораненні”.

Методи мотивації: особистий приклад понад усе

Коваль розповів про свої підходи до мотивації підлеглих, підкресливши важливість особистого прикладу.

“Спілкуюся з людьми не як командир, бо як командир ти їм роздаєш накази, вказівки, задачі. Спілкуюся з людьми як друг, побратим, людина, яка їх розуміє, яка з ними була, яка з ними їсть, спить, живе”, – пояснює він.

Особливу увагу Коваль приділяє власному прикладу:

“Не вимагаю від людей того, чого я не можу зробити сам чи того, що я не робив. Всі мої бійці розуміють, що якщо я сказав щось зробити, я це можу зробити”.

Як приклад він наводить своє ставлення до алкоголю:

“У мене є золоте правило – я постійно говорю: “Народ, я не п’ю”, тому ніхто не п’є. Не може офіцер вимагати від військовослужбовця не вживати, займатися спортом, виконувати всі вказівки, якщо боєць знає, що його командир ввечері любить собі “квасанути””.

На запитання про найскладніше в управлінні людьми під час бою Коваль без вагань відповідає:

“Коли боєць впадає в паніку. Страх завжди присутній, бо завдяки страху ми виживаємо. Але панічний страх, коли виключається мозок повністю і ти не знаєш, що маєш робити дальше – це найгірше”, – пояснює він.

Погляди на війну: без ілюзій про швидке закінчення

Незважаючи на важкі бойові будні, переконання Назара Коваля щодо необхідності продовження боротьби залишаються непохитними.

“У мене є чітке розуміння того, що треба продовжувати. Війну треба закінчувати однозначно, але закінчувати нашою перемогою і демілітаризацією тієї держави”, – підкреслює офіцер.

Водночас він реалістично оцінює перспективи:

“Є розуміння того, що це надовго. Це страшна війна, це війна технологій, це війна людського ресурсу, який закінчується, вичерпується, але війна буде довго тривати, це 100%”.

Сучасну війну командир характеризує як “війну технологій”:

“Дрони FPV, на оптоволокні, наземні платформи, дистанційні турелі. Ну, тобто зараз людина придумує 101 спосіб, як вбити іншу людину дистанційно.”

Нові технології кардинально змінили підходи до ведення бою:

“Зараз така реальність, що РЕБ на машині тупо не працює… Ти мусиш саджати бійця з рушницею, на машину наверх для того, щоб підібратися якомога ближче до потрібної позиції і збивати з рушниці дрони”.

Що допомагає відновлюватися

Командир ділиться своїми способами психологічного відновлення:

“Спорт, їжа, сім’я. Без сім’ї було би дуже складно.”

Особливо важливим він вважає зв’язок з родиною:

“Поговорив з дружиною, дитину почув свою, то і воно вже якось зовсім інакше. З’являється розуміння, для чого ти це робиш взагалі.”

Також допомагає спілкування з бійцями:

“Коли ти бачиш своїх пацанів, які прийшли з ротації… Посиділи, поговорили годину часу, і ти розумієш, що ситуація контрольована і настрій в колективі нормальний.”

На питання про найактуальніші потреби Коваль відповідає однозначно:

“Найбільша потреба зараз, власне, це є дрони і люди.”

Він пояснює, що технології не можуть повністю замінити людський фактор:

“Сказати, що ми цілком можемо замінити людину дроном, ми не можемо… Навіть на ту саму дистанційну турель потрібна людина, яка буде сидіти в укритті і буде працювати з тим пультом.”

Плани на мирний час

Щодо майбутнього після війни командир, ще не визначився остаточно:

“Тут два варіанти розвитку подій: або залишуся дальше у війську, або повернуся до своєї цивільної роботи.”

До війни Коваль мав власний бізнес, працював фізіотерапевтом та викладав у медичному університеті:

“Мені подобалася страшно моя робота, тобто все було гаразд.”

Водночас він зауважує:

“Я втягнувся в службу, мені подобається моя робота, ту, яку я роблю зараз.”

Командир розуміє, що навіть після завершення активної фази війни роль збройних сил залишатиметься важливою:

“Навіть після закінчення війни… Все одно буде період, коли треба буде працювати… На стабілізацію, скажем так, ситуації загалом.”

Досвідчений командир дає конкретні рекомендації майбутнім офіцерам:

“Вчитися. Однозначно вчитися, вчитися на живому досвіді. Вчитися спілкуватися з людьми і першочергово, впливати на них власним прикладом і досвідом.”

Ключовим він вважає вміння приймати рішення:

“Не боятися приймати рішення… Тому що офіцер до того моменту, допоки не заручився підтримкою своїх людей, і в них немає до тебе поваги і довіри – є офіцером зі зв’язком десь там вище.”

Послання цивільним

Коваль звертається до цивільного населення з важливими словами:

“Не здаватися, працювати однозначно, працювати спільно, у кожного є своя робота. Не всі можуть бути військовими, не всі можуть брати в руки зброю.”

Він підкреслює важливість єдності:

“Варто кожному знайти своє місце в цій війні, тому що від неї не треба ховатися… Зрозуміти те, що ми не повинні передати цю війну нашим дітям.”

Командир закликає відновити єдність, яка була на початку повномасштабної війни:

“Повернути б оце перше піврічне єднання українців, яке було… коли дійсно всі працювали разом структурно. Якщо би повернути зараз оце все, що було на початку, я думаю, що було би набагато легше і швидше закінчити цю війну, власне, в нашу користь”, – підсумовує Назар Коваль.

Івано-Франківські