Ідея, народжена в потязі на війну: як поранений морпіх Ігор Кантор відкрив у Франківську першу справжню чайну (ФОТО)

07 липня 2025 р. 19:42

07 липня 2025 р. 19:42

Колишній морський піхотинець Ігор Кантор, який втратив половину ключиці від осколка 120-мм міни на Херсонщині, втілив у життя мрію, яка народилася ще в потязі до Одеси на початку повномасштабного вторгнення. У центрі Івано-Франківська відкрилася чайна “Листя” — перший заклад у місті, що спеціалізується на справжній китайській та тайванській чайній культурі. Частину прибутків власник спрямовує на закупівлю дронів для своєї бригади.

Про свою військову службу, складну реабілітацію та унікальний бізнес-проект, який став способом боротьби з депресією та продовженням служіння Україні, Галці розповів Ігор Кантор — власник чайні “Листя”.

Від Надвірної до морськї піхоти

Ігор Кантор — уродженець Надвірної, який до війни вже понад сім років захоплювався чайною культурою. Разом із побратимами з Івано-Франківська він вирушив на фронт уже на другий день повномасштабного вторгнення, але шлях до бригади виявився непростим.

“Всі мої побратими, майже цілий взвод — це мої друзі, більшість з Івано-Франківська. Ми спочатку йшли до Франківського ТРО, але нам не сподобалася організація. Один з хлопців у 2014 році служив в Одеській бригаді, тому ми поїхали до Одеси”, — розповідає Ігор.

Потрапити в ту бригаду не вдалося, але завдяки знайомствам побратима, вони опинилися в 126-й бригаді морської піхоти, яка згодом була перейменована на 39-ту.

“Ми виконували бойові завдання на Миколаївщині та Херсонщині. Це був справжній бойовий досвід — не навчання, а реальні операції”, — згадує військовослужбовець.

Доля кардинально змінилася 13 серпня 2023 року під час операції в Козачих Лагерях на лівому березі Херсонщини. Ігор отримав важке поранення від 120-мм міни.

“У мене доволі специфічне поранення — немає половини ключиці. Це складна ділянка, там рухомий суглоб”, — пояснює ветеран.

Довгий шлях до одужання

Після поранення розпочався довгий шлях евакуації та лікування. Спочатку Ігора стабілізували у Херсоні, де вони переночували, потім перевезли до Миколаєва на три дні, а згодом — до Одеського шпиталю.

“Фактично там ми проходили все лікування, операції. А в одеських санаторіях — реабілітацію. Але тієї реабілітації мені було недостатньо”, — розповідає Ігор.

Проблема виявилася в якості реабілітаційних послуг. В одному санаторії були хороші спеціалісти, але поганий матеріальний стан. В іншому — навпаки: відмінна матеріальна база, але реабілітолог “зі стажем вчительки фізкультури”.

“Вона не мала досвіду, не знала, що з цим робити. Після звільнення мій побратим порекомендував реабілітаційний центр Юди-Тадея в Івано-Франківську”, — каже ветеран.

Саме там Ігор знайшов те, чого йому не вистачало в Одесі — не лише професійний підхід, але й правильну атмосферу.

“Дуже мені сподобалося коло спілкування. Там бійці відчувають себе повноцінно. До них не ставляться як до неповносправних. Навпаки, жартують, підколюють один одного, реабілітологи також. Вони підходять з душею, під кожного розробляють індивідуальну програму”, — захоплюється Ігор.

Реабілітація триває досі. Ігор не може щоденно відвідувати центр, але періодично приходить на масажі та розробки. Він мріє, щоб подібні заклади розвивалися та масштабувалися, адже “такого в Україні мало”.

Мрія, народжена в потязі на війну

Ідея створення чайної не була спонтанною. Вона народилася в найнесподіваніший момент — під час поїздки на фронт.

“Їдучи на війну в потязі до Одеси, я роздумував, як і всі на початку — що буду робити після війни. Я подумав, що було б класно відкрити чайну”, — розповідає власник.

Але між мрією та її втіленням стояв довгий період відновлення та внутрішньої боротьби.

“Після звільнення в мене був певний період стагнації, депресивних настроїв. Але я вирішив — треба дотриматися своєї обіцянки самому собі”, — каже Ігор.

Ключову роль у втіленні мрії зіграла наречена Ігоря. Без її підтримки проект міг би так і залишитися нереалізованим.

“Якби не вона, я, мабуть, не відкрився. Вона постійно давала мені стимул. Дуже багато допомагає з дизайном, веде соціальні мережі, взяла на себе всі функції SMM, комунікацію через Instagram”, — розповідає Ігор.

Саме наречена знайшла приміщення для чайної, переглянувши десятки варіантів за оголошеннями.

Понад сім років у світі чайної культури

Захоплення чаєм у Ігора почалося задовго до війни — понад сім років тому. Це не було поверховим інтересом, а справжньою пристрастю, яка поступово переросла у глибокі знання.

“Я купував чай у моїх друзів з Києва. Ми почали ходити в гори разом чаювати. Завдяки їм я дуже багато дізнався про чайне мистецтво. Вони належать до старих, справжніх чайних гурманів в Україні”, — пояснює Ігор.

Саме через спільноту любителів чаю він потрапив у справжню чайну культуру, яка виявилася набагато глибшою, ніж здавалося спочатку.

“Це не тільки чай — це історія, технологія виготовлення, географія, адже багато регіонів роблять чай. Це кераміка, посуд, вироби з дерева, відповідна література, музика, мистецтво. Це надзвичайно велика та об’ємна історія”, — розповідає власник.

Друзі з київського чайного проекту неодноразово підштовхували Ігоря до відкриття власної чайної.

“Вони казали: “Давай відкривай чайну, у Франківську ж немає, а ти вже багато знаєш”. Але я якось відмовлявся. А потім сталося, як сталося”, — згадує він.

Від концепції до реалізації

Концепція майбутньої чайної формувалася поступово. Ігор мав чіткі уявлення про те, яким має бути простір.

“Я бачив основні принципи — загальну концепцію. Це мало бути приміщення зі стінами з цегли. Десь у метушливому місці, як у нас на “сотці” — тут потужний рух. Але щоб воно було затишним, спокійним, де можна прийти і зупинитися, побути наодинці з собою або з друзями”, — пояснює Ігор.

Пошук підходящого приміщення тривав довго. Потрібно було знайти баланс між локацією в центрі міста та можливістю створити атмосферу спокою.

“Наречена знайшла це приміщення за оголошеннями. Дуже пощастило — дуже круте приміщення”, — каже власник.

Назва “Листя” також має глибоке символічне значення, яке відображає філософію закладу.

“Листя — це, по-перше, чайне листя. По-друге, коли ми сідаємо в тінь під дерево, воно дає нам спокій, приємно шелестить, заспокоює. Це саме та атмосфера, яку я хотів дарувати людям — як коли ми в спокійний день сідаємо під дерево і насолоджуємося відпочинком”, — пояснює Ігор.

Унікальний дизайн: поєднання культур

Дизайн закладу Ігор розробляв інтуїтивно, не звертаючись до професійних дизайнерів. Результат вражає гармонійним поєднанням різних культурних традицій.

“У нас поєднання китайсько-японського, австро-угорського, галицько-гуцульського стилю”, — коротко характеризує власник.

Особливість інтер’єру в тому, що багато предметів мають особисту історію та емоційне значення. Це не просто декор, а справжні сімейні реліквії.

“Ці крісла 60-х років — з мого дому. Їх хотіли викинути, але я їх реставрував. Цей комод — моєї бабусі, майже сторічний. Його також реставрував. Тут у нас ліжники, килими. Мені здалося, що це гарно впишеться”, — розповідає Ігор.

Столи з дерева він виготовляв власноруч, а чайні полички довелося замовляти з Китаю.

“На жаль, у нас не виготовляють чайні меблі. Тому частину інтер’єру довелося привезти з Китаю”, — пояснює власник.

Весь дизайн створювався за принципом “роби по відчуттях”, без детального планування.

“Я його ніяк не розробляв. Просто воно було десь у голові. Я бачив, що є речі, які гарно вписуються в цю ідею. Основна прив’язка — до цих цегляних стін”, — каже Ігор.

Чайна культура проти кавової експансії

Ігор переконаний, що чайна культура в Івано-Франківську практично не розвинена, особливо на тлі потужної кавової традиції.

“Кавова культура на Галичині дуже розвинена. Мені здається, що вона майже себе вичерпала — є різні методи приготування кави, це дуже популярно. А чайна культура у Франківську взагалі не розвинена”, — аналізує власник.

За його словами, є трав’ярня “Теплотінь” , але це не чайна в класичному розумінні.

“Суто по китайському чаю, тайванському — немає. Це, мабуть, робить нас унікальними”, — каже Ігор.

Різниця між чайною та кавовою культурою не тільки в напоях, але й в підходах до їх приготування та споживання.

“Сам продукт — велике різноманіття сортів чаю, методів приготування. Навіть в межах одного сорту чай може дуже сильно відрізнятися. Це дуже цікаво вивчати. Це гастрономічне дослідництво з потужними асоціаціями. Наш мозок працює, ми згадуємо аромати, смаки з дитинства”, — пояснює Ігор.

Широкий асортимент справжніх чаїв

У чайні “Листя” представлена повна палітра традиційних чаїв. Ігор детально розповідає про асортимент:

“Це Шу і Шен пуер, червоні чаї, білі чаї, зелені чаї, світлі та темні улуни. Є категорія хейча — доволі специфічні, сильно ферментовані чаї”, — перелічує власник.

Планується розширення асортименту альтернативними чаями.

“Ще в дорозі альтернативний чай — це добавки до чаю: жасмин, гречаний чай, женьшень улун”, — додає Ігор.

Усі чаї імпортуються з найкращих регіонів світу.

“Я замовляю з внутрішнього ринку Китаю, Тайваню. Планую з Японії, але японська чайна культура складніша, специфічніша. Нашим людям буде складно зразу до неї звикнути”, — пояснює власник.

В Україні, на жаль, чай практично не виробляють.

“На жаль, ми не виготовляємо чаю. Було виробництво з радянських часів на Закарпатті — невеликий регіон завдяки кліматичним умовам. З розпадом срср ніхто не захотів займатися плантаціями. Зараз залишилося кілька кущиків, там якийсь заказник. Є люди, які опікуються цими кущами, пробують їх розмножити. Сподіваюся, що вийде якесь виробництво”, — мріє Ігор.

Професійний підхід до вибору чаю

Ігор підходить до вибору чаю як справжній професіонал. Кожен сорт проходить ретельну перевірку перед тим, як потрапити до меню.

“Тут відіграють роль мої знання. Я прочитав багато літератури, перепив багато чаю. Я вже знаю назви, фабрики, де якість не буде стояти під питанням”, — розповідає власник.

Але знання торгових марок — це лише початок. Ігор звертає увагу на безліч факторів, які впливають на якість чаю.

“Я звертаю увагу на витримку, саму сировину. Цікавлюся, який урожай чаю в тій чи іншій місцевості кожного року. Якщо взяти чайні плантації Китаю, то це більше ніж пів України. Там дуже велика територія. По обидва боки однієї гори може бути різний урожай, відповідно, різні смакові якості”, — детально пояснює Ігор.

Важливим критерієм є також запити відвідувачів, хоча поки це складно враховувати.

“Поки мені складно, бо ми тільки відкрилися, але намагаюся враховувати побажання людей”, — каже власник.

Головний принцип — особиста перевірка якості.

“Я беру пробні партії, куштую цей чай. Вся продукція проходить через мене. Тільки тоді ставлю на продаж. Я продаю лише той чай, який сам п’ю”, — підкреслює Ігор.

Більше ніж чайна: крамниця та культурний центр

“Листя” — це не просто місце, де можна випити чаю. Це справжній культурний центр з власною крамницею.

“У нас є крамничка — чайні фігурки, чайні дошки, заварники, весь необхідний посуд, різноманітні аксесуари, чайні прикраси. Особливо це стосується нефриту”, — показує Ігор на полиці з товарами.

Планується розширення асортименту.

“Планується чайні меблі — невеликі столики або чайні дошки. Це робоча площа для чайної церемонії”, — пояснює власник.

Важливо, що частина товарів має локальне походження.

“Ми домовилися з майстрами косівської кераміки. Вони виготовлятимуть піалки для чаю — традиційна форма, але з натяком на нашу локальну історію. Косівська кераміка — дуже гарні розписи”, — розповідає Ігор.

Це принципова позиція власника — підтримувати локальних виробників, де це можливо.

“Посуд можна виготовляти в нас. Його роблять багато гончарів, спеціально заточених під чайну культуру”, — каже він.

Особлива атмосфера для різних потреб

Чайна “Листя” створена як універсальний простір, який підходить для різних потреб відвідувачів.

“Це і для зустрічей, і для роботи — є люди, які приходять у тиші попрацювати за комп’ютером. Це і для того, щоб побути наодинці з собою”, — пояснює власник.

Але є чіткі правила, які створюють особливу атмосферу.

“У нас є правила: поважати один одного, поважати простір, поважати себе. Прийнято говорити негучно. Оскільки це невелике приміщення, тут ми не можемо вмістити велику компанію”, — каже Ігор.

Обмеження кількості гостей — не недолік, а перевага, яка створює затишок.

“Посадкові місця — від двох-чотирьох до семи-восьми осіб. Максимум 10 людей. Це якраз створює той затишок, який я хотів”, — пояснює власник.

Особливістю закладу є можливість взаємодії з предметами інтер’єру.

“У нас можна все розглядати, брати в руки. Не можна, а треба, тому що через тактильні враження ми краще сприймаємо. У нас є музичні інструменти — глюкофон, варган, тибетська співоча чаша. Є література, яку можна гортати, є вініл — можна обрати платівку, поставити на програвач, але негучно”, — розповідає Ігор.

Навіть традиція розуватися при вході має свій сенс.

“Не думаю, що в якомусь закладі знайдеться традиція розуватися при вході і ходити босоніж. Це додає домашньої атмосфери”, — каже власник.

Перший досвід для новачків

Ігор розуміє, що для багатьох відвідувачів знайомство з чайною культурою буде першим. Тому він готовий стати провідником у цей світ.

“Я загалом розповідаю, що роблю. Запитую людей, чи хочуть, щоб я пояснював. Якщо є бажання, то розповідаю”, — каже власник.

Скоро запускаються спеціальні заходи для початківців.

“Ми запускаємо дні для новачків, де можна буде записатися. Кожен проводитиме для себе чаювання, а я – курувати, розповідати, показувати, що, як і для чого. Така база”, — пояснює Ігор.

Важливо, що підхід до кожного відвідувача індивідуальний.

“Це індивідуальний досвід. Він не буде однаковим для всіх. Але спільне те, що люди приходять і кажуть: “Мені тут приємно, як вдома” — за рахунок килимів. Вони кажуть, що їм затишно, спокійно. Це найголовніше, бо саме таку атмосферу я хотів створити”, — розповідає власник.

Чай як інструмент, а не самоціль

Для Ігоря чай — це швидше інструмент для створення атмосфери, ніж самоціль.

“Чай тут трохи відходить на другий план, тому що він більше як інструмент. Людина може попити чаю на свій смак. Хтось приходить просто за одноразовим досвідом. Вони зовсім не займаються чаєм, але приходять поспостерігати процес, як все відбувається. Їм цікаво, їх це заспокоює”, — аналізує власник.

Головне — це емоції та відчуття, які отримують гості.

“Якщо говорити про основне, то це спокій і затишок”, — підсумовує Ігор.

Ігор планує розвивати “Листя” як культурний центр, організовуючи різноманітні заходи.

“Планується різноманітні майстер-класи, мистецькі заходи, колаборації. Літературні вечори. У нас є можливість орендувати простір під певну подію — тімбілдинг якогось бізнесу”, — перелічує власник.

Особливою популярністю користуються заняття йогою.

“Дуже часто користуються любителі йоги. Тут вони проводять йогу, медитацію, а після — чаювання”, — розповідає Ігор.

Важливо, що всі заходи матимуть благодійну складову.

“Все робиться за донат на Збройні сили. Це моя принципова позиція. На щастя, є люди, які відгукуються”, — каже власник.

Бізнес як продовження служби

Для Ігоря чайна — це не просто бізнес, а спосіб продовжити служіння Україні.

“Я співпрацюю з моєю бригадою. Частина продажу йде на мою бригаду — на FPV дрони або будь-які інші ударні дрони. Бізнесом також можна воювати”, — переконаний власник.

Це принципова позиція, яка відображає його погляд на роль бізнесу в воєнний час.

“Оскільки держава не переводить бізнес на військові рейки, то бізнес сам переводиться на ці рейки”, — каже Ігор.

Він також розробляє спільні проекти з друзями-чаярами.

“Ми хочемо випускати спільні проекти з моїми друзями з Києва, Одеси. Ми перепробуємо велику кількість сировини, робимо купажі. Те, що підійде, що сподобається, замовляємо під наші бренди для наших локацій”, — розповідає власник.

Реалістичні амбіції та мрії про майбутнє

Щодо планів на майбутнє, Ігор тримається принципу реалізму, не будуючи надто амбітних планів.

“Найамбітніші плани — вийти в плюс, щоб міг нормально розраховуватися з орендою, податками, закупівлею чаю, щоб ще залишалося на хліб з маслом. Я не ставлю супер високих амбіцій”, — каже власник.

Головний показник успіху для нього — це постійна присутність гостей.

“Коли постійно хтось присутній тут за столиком — це для мене буде показником”, — просто пояснює Ігор.

Щодо масштабування, то поки це не в планах.

“Можливо, масштабуюся, можливо, потрібно буде більше приміщення. Але з цим мені вже не хотілося б прощатися. Воно дуже атмосферне, для мене стало рідним”, — каже власник.

Є ідея розвитку в бік японської культури.

“Можливо, якщо все буде добре, піду більше в Японію. Японська чайна культура особлива — вона строгіша, дуже витримана. Там менше елементів інтер’єру, вони більше простору дають у приміщеннях. Плюс у них справді особливі чаї, дуже високий стандарт якості”, — мріє Ігор.

На питання про можливість франчайзингу або відкриття в інших містах Ігор відповідає категорично негативно.

“Ні, не розглядаю такого варіанту. Принаймні наразі”, — каже він.

Для власника важливо зберегти унікальність та особистий підхід, який неможливо тиражувати.

Чайна “Листя” стала не просто бізнес-проектом, а втіленням життєвої філософії ветерана, який знайшов спосіб поєднати особисту пристрасть до чайної культури з продовженням служіння Україні. Це місце, де традиційна східна мудрість зустрічається з галицьким затишком, а кожна чашка чаю стає внеском у перемогу.

Заклад працює за адресою: Незалежності, 15, 2 поверх, 6 кв.

Івано-Франківські