“Мотоцикл — це емоції”: як франківська «Мотопаства» об’єднує людей навколо дороги (ФОТО)

13 липня 2025 р. 20:44

13 липня 2025 р. 20:44

Байкерська культура виникла в Америці після Другої світової війни. Ветерани, які повернулися з фронту, потім з В’єтнаму, часто відчували себе відчуженими в мирному житті. Щоб знайти підтримку і відчуття спільності, вони об’єднувалися у байкерські клуби. Багато хто з них міг придбати мотоцикл просто з армійського парку — це був доступний спосіб отримати техніку і продовжити відчуття свободи. Сьогодні «Галка» розповість вам про франківську байкерську спільноту – «Мотопаства».

“ Це не імпонувало моєму іміджу”: як колишній поліцейський став одним із засновників байкерської спільноти

Руслан, відомий як «Пастор», — колишній поліцейський і один із засновників байкерської спільноти «Мотопаства». Мотоцикл був у його житті з дитинства, і хоч він служив у поліції до 2017 року, байкерство завжди було його пристрастю.

“Мені завжди подобалось їздити. Хоча це не імпонувало моєму іміджу поліцейського”, — згадує Руслан.

Спільнота виникла поступово: у 2012–2013 роках невелика група однодумців збиралася покататися. Спочатку Руслан їздив сам, згодом до нього приєдналися друзі, і сформувалася міцна група.

“Думок, що це буде клуб, не було. Просто збиралися у неділю покататися”, — каже він.

Коли коло зросло, Руслан став організатором — прокладав маршрути й збирав компанію. Так у 2014 році з’явилася ідея офіційно заснувати спільноту.

«Не хотілося б обмежувати»: спільнота замість клубу

Руслан добре знав, що таке класичний мотоклуб — зі структурою, правилами та посадами. Разом з однодумцями навіть мали логотип і назву «Дальній гараж», запропоновану Дімою – «старійшиною» та викладачем Інституту мистецтв ПНУ.

Але заглибившись у вимоги клубу, Руслан зрозумів, що цей формат не підходить.

“Там усе досить жорстко і суворо. Багато чого я б не хотів бачити у спільноті”, — пояснює він.

Одне з правил — мінімальна кубатура мотоцикла від 650 кубів, а серед них були байки менших об’ємів. Виключати їх означало б порушити головне — відкритість і єдність.

“Ми їздимо і дружимо разом. Не хотілося б обмежувати людей”, — каже Руслан.

Так «Мотопаства» стала не клубом, а спільнотою без жорстких рамок, але з довірою між людьми.

«Ми хочемо бути окремою спільнотою»: як «Мотопаства» знайшла свою ідентичність

До 2017 року Руслан відмовився від ідеї класичного мотоклубу з ієрархією та обмеженнями. Натомість створив теплу й живу спільноту однодумців.

“Я створив групу у Viber, щоб легше збирати людей. До того всім дзвонив особисто, але коли нас стало 12–15, це було складно”, — згадує він.

Спільнота поступово зростала, і серед інших франківських байкерських об’єднань Руслан хотів створити щось вирізняльне. Згадався йому дух села, привітання «Слава Ісусу Христу», і тоді виникла назва — «Мотопаства».

“Що таке паства? Це об’єднання громадян. «Мотопаства» звучить неординарно. І має свою родзинку”.

У 2018 році до спільноти приєдналося ще вісім учасників, серед них Міша, який став старійшиною і ініціював створення логотипу.

Після пошиття прапора та перших візитів до інших клубів «Мотопастві» запропонували стати сапортами одного з клубів Франківщини, але вони відмовилися.

“Ми хочемо бути окремою спільнотою”, — пояснює Руслан.

Так зберегли дух свободи, взявши з клубної культури лише основи — без суворих правил і виключень. Головне — людські цінності.

«Має бути кайф»: прості правила замість суворого статуту

У байкерській ієрархії «Мотопаства» — Riders Club (RC), спільнота без складної структури, об’єднана бажанням їздити разом.

Вони відмовилися від внесків і фінансових зобов’язань.

“Гроші — це зло і гроші — це біда. Я знаю, що без них ніяк. Але де є гроші — там починається колотнеча”, — каже Руслан.

Замість ієрархії — рада старійшин, кожен відповідає за свій «чаптер» із 6–10 людей, об’єднаних за принципом «хто з ким їздить».

“Ми не обмежуємо, з ким ти їздиш. У нас немає правила, що мусиш катати тільки зі своїм чаптером. Маєш інтерес — їдь з ким хочеш. Має бути кайф. Це головне”, — підкреслює Руслан.

«Ознака приналежності»: жилетка як символ єдності

У «Мотопастві» є свій стиль — джинсова безрукавка з нашивкою, яка символізує приналежність до спільноти.

“Нашивки є лише у членів спільноти. Друзі можуть мати значки, але не нашивку”, — пояснює Руслан.

Правила щодо жилетки прості і без зайвої формальності. Вона означає, що власник не просто їздить, а є частиною команди зі спільними цінностями.

“Той, хто носить жилетку, має розуміти — це знак приналежності і внеску у спільноту”, — наголошує Руслан.

« Якщо людина хоче стати мотоциклістом, її треба підготувати»

Одна з головних цінностей «Мотопастви» — популяризація мотокультури серед молоді. Спільнота допомагає новачкам навчитися свідомо і безпечно керувати мотоциклом.

“Статутом передбачено правило: приводити молодих, навчити, розказати, показати”, — пояснює Руслан.

Навчають не лише техніці, а й культурі поведінки на дорозі, екіпіровці та відповідальності.

“На мотоциклі один неправильний рух — і байк може завалитися”, — додає він.

Особливу увагу приділяють пасажирам — як триматися і не хитатися, адже безпека і довіра — перш за все.

Руслан переконаний, що приклад «Мотопастви» допомагає змінити ставлення до байкерів:

“Мотоциклісти — такі самі люди. Є нормальні, є не дуже. І ми маємо показувати, що байкер — це не хуліган, а людина з культурою дороги”.

«Усе тримається на бажанні»: як у «Мотопастві» живе дух свободи

У «Мотопастві» немає жорсткого графіка чи обов’язкових зборів — все базується на бажанні бути разом і любові до дороги.

Збори проходить два-три рази на тиждень. А літом — практично кожен день.

Ініціатива відкрита: щоб зібратися, не потрібно дозволу старійшин — достатньо написати у чат, і колона швидко формується.

Їздити, щоб жити в моменті

У «Мотопастві» цінують комфорт і безпеку, а не швидкість. Новачків ставлять на початок колони, вони їдуть 70-80 км/год та задають темп, а ззаду їде досвідчений байкер, який слідкує за порядком.

Улюблений маршрут — «Золоте кільце» Прикарпаття: Коломия–Косів–Верховина–Ворохта–Яремче–Надвірна. Саме в горах найяскравіше відчувається кайф мотоциклетної свободи.

“В машині ти захищений: тебе не дує, не пахне, не пилить. А на мотоциклі ти все це відчуваєш. Заїжджаєш у ліс — холодне повітря. Обганяє фура — запах диму. Камінці, пил, жуки в бороді… Але це ж і є кайф! Людина сідає на мотоцикл, бо хоче вийти із зони комфорту”, — усміхається Руслан.

Соло-поїздки — це особливий стан внутрішньої гармонії.

“Мотоцикл — це емоції. Як риболовля: хтось ловить не щоб їсти, а щоб відчути процес. Так само і ми їздимо — щоб жити моментом”.

Навіть складні ділянки — не перепона, а виклик, що дарує відчуття справжнього життя.

“Мотоцикл — це вихід із зони комфорту. Саме тоді ти відчуваєш, що живеш”, – резюмує Руслан.

«Це добрі справи, які залишають слід»: як «Мотопаства» змінює світ навколо

«Мотопаства» — це більше, ніж спільнота любителів мотоциклів. Це середовище підтримки, натхнення та добрих справ. Учасники не лише їздять разом, а й шукають, як бути корисними іншим — особливо тим, хто цього потребує.

Благодійність і сильні емоції
Спільнота долучається до доброчинних проєктів. Один із перших — «Андріївські вечорниці», завдяки яким зібрали 17 тис. грн для сиротинців. Згодом почали відвідувати притулки з мотоциклами — дарувати дітям враження, що залишаються надовго.

Мрії, що здійснюються
Одного разу спільнота здійснила мрію дівчинки з інвалідністю — організували поїздку з 20 байкерами та мотоциклом із коляскою.

Байкери й діти
Учасник спільноти, історик і волонтер Саша «Педагог» організував виїзд до “Мальтійської служби допомоги”, де діти сіли на мотоцикли, каталися, спілкувалися з байкерами.

“Це нам нічого не коштувало. Дві літри бензину. Але це добрі справи залишили слід у серці”, – каже Руслан.

Про учасників

У спільноті понад 40 офіційних учасників, і ще чимало друзів клубу. Тут діє чіткий принцип: нехай нас буде менше, але кожен — надійний.

Серед учасників — ветерани, діючі військові, пожежники, колишні правоохоронці.

Знайомство з учасниками

“ Це стиль життя, який об’єднує родину”: Андрій та Оля

Андрій нещодавно відкрив для себе байкерське життя й закохався в дорогу разом зі своїм Yamaha DragStar 400 — не надто швидким, зате ідеальним для спокійних поїздок і насолоди краєвидами.

Поштовхом стала поїздка з сусідом на Harley-Davidson. Враження було настільки сильним, що Андрій вирішив приєднатися до спільноти.

Його підтримує дружина Оля. Для неї це не просто хобі чоловіка, а стиль життя, що дарує свободу, сильні емоції й відчуття родинної єдності. Вона із задоволенням супроводжує його в кожній поїздці.

“Дорога — простір для свободи”: Василь

Василь приєднався до «Мотопастви» близько року тому, але мотоцикли його захоплюють із підліткового віку.

Для нього байкерство — не просто хобі, а спосіб відчути внутрішню свободу і морально перезавантажитись.

“Після важкого дня я обираю дорогу як простір для відпочинку”, — пояснює Василь.

“Мотоцикл — це свобода”: Владислав

29-річний Владислав приєднався до «Мотопастви» три роки тому, вже під час повномасштабної війни. До цього він не був прихильником мотоциклів, тож вибір сідати за байк був спонтанним.

Зараз він їздить щодня, навіть на роботу.

Для Владислава мотоцикл — це не лише зручний спосіб уникати заторів, а й можливість відчути свободу, силу руху й емоційний підйом.

“Мотоцикл — мій антистрес”: Тетяна

Тетяна приєдналася до «Мотопастви» нещодавно, хоча в байкерському середовищі вже понад десять років — її чоловік теж байкер і наразі перебуває за кордоном.

Їзда на мотоциклі для неї — не просто хобі, а спосіб знайти внутрішній спокій. Мотоцикл став надійним другом і антистресом.

Навіть у декреті, виховуючи двох дітей, Тетяна знаходить час для улюбленої справи.

“Їзда — це повна свобода”: Артем

Артем катається все життя, але довгий час робив це самостійно. П’ять років тому він приєднався до «Мотопастви», де знайшов однодумців і теплу атмосферу.

Для нього важливі спільні поїздки, відкриття нових місць і обмін враженнями з друзями.

Їзда на байку — це спосіб вирватись з буденності, відчути свободу і залишитися наодинці з дорогою.

“Їзда — це свобода і внутрішнє розвантаження”: Василь

Василь приєднався до «Мотопастви» на початку її існування. Хоч раніше їздив на радянських мотоциклах — від мопеда до «Мінська» — відчуття свободи від дороги залишались для нього незмінними.

Для нього байкерство — це вітер, внутрішнє розвантаження і можливість бути серед однодумців, зустрічатися з друзями та забувати про буденні турботи.

“ Спільний час разом “: Андрій та Олександр

Андрій — учасник «Мотопастви», який долучив до клубного життя й свого сина. Олександру — чотирнадцять, і це вже третій рік, відколи він супроводжує батька на виїздах.

Ідея залучити сина виникла з бажання дати йому більше живих вражень, емоцій і спільного часу замість постійного сидіння в гаджетах. З роками Олександр почав і самостійно опановувати двоколісну техніку — вже має досвід керування скутером і активно цікавиться байкерською культурою.

Як доєднатися до спільноти

Найчастіше про спільноту люди дізнаються через знайомих — вже діючих учасників. Якщо виникає бажання приєднатися, варто бути готовим до активної участі: спільних поїздок, зустрічей, заходів.

• Перший етап — подання заявки до одного з чаптерів.
• Після цього новачок на пів року стає проспектом — кандидатом на вступ. За нього відповідає старійшина чаптера. Це взаємний період “придивляння”: учасники оцінюють кандидата, а той — знайомиться з принципами та атмосферою клубу. Важливо бути відповідальним, відкритим і готовим допомагати.
• І після тривалих поїздок разом, через пів року, людину приймають у спільноту.

У спільноті є навіть ті, хто ще не має мотоцикла — головне, щоб людина була “своя” по духу.

Фото прогулянка гаражем “Мотопастви”

У гаражі можна знайти усе: від мотоциклетних шоломів – до військових та поліцейських головних уборів і кітелів. На стінах – сила-силенна фото, які бережуть у собі час та пам’ять. Також не менш цікаво оформлена стеля: касети, платівки, нашивки, номерні знаки – усе це тут присутнє. На килимі у приміщенні акуратно стоїть мотоцикл, над яким погойдуються байкерські рукавиці, а недалеко від нього – прапор спільноти.

Атмосфера тут просто неймовірна – аж дух захоплює.

“Галка” писала про ще чотири не менш цікаві Франківські спільноти:

“Будем бігали” – тут біг поєднується зі спілкуванням і підтримкою.

“Театральні Волоцюги” – спільнота, яка живе театральним життям і не лише стежить за ним, а й доповнює та розвиває франківську сцену.

“Клуб Анонімних Авторів” – спільнота, де збираються поціновувачі письменництва, та неспішно, крок за кроком, оповідання за оповіданням – творять мистецтво.

“Urban Sketchers” – спільнота, де малюють, знаходять однодумців та зберігають спогади.

Івано-Франківські