“Найважче – коли аптечки вже нема кому забрати”: історія медичної волонтерки Павки Литвин з Івано-Франківська

27 липня 2025 р. 20:15

27 липня 2025 р. 20:15

Понад три тисячі аптечок від початку повномасштабного вторгнення вдалось зібрати і передати на фронт волонтерці Павці Литвин разом із чоловіком. Завдяки таким наборам вдалось зберегти сотні життів, а відтак це мотивує подружжя надалі продовжувати волонтерство. Як вдається поєднувати час із сім’єю, маленькою донечкою та допомогу військовим, журналіс тці GALKA розповіла Павка Литвин.

“Ми почали формувати аптечки влітку 2022 року – дізнавались, що потрібно класти всередину від військових, і вирішили, що якщо запитів багато, то потрібно починати це робити. З часом із чоловіком вдосконалювали набори і швидко вдалось довести до ідеалу та ставити якісні комплектуючі. На щастя, зараз усе вже налагоджено і знайти необхідні речі й медикаменти не так складно, як було у 2022 році”, – розповідає волонтерка.

Загалом у аптечки входить турнікет, гемостатичний бинт,  оклюзійна наліпка, бандаж, ножиці, термоковдра, нітрилові рукавиці, пластир, тампонада, антисептичні серветки та сам підсумок, у якому все зберігається. Купувати необхідне вдається завдяки донатам небайдужих.

“Збори я проводжу у своїх соцмережах, усе робимо по офіційних запитах від хлопців із частин. Працюємо тільки із актами прийому передач, щоб уберегтись від шахрайства. Ми робимо звітність по кожній транзакції із картки та виставляю це все в інстаграмі, щоб люди бачили та розуміли, куди пішли ті чи інші кошти. Закривати збори дуже важко, іноді доводиться робити це своїми силами, з допомогою близьких. Хочеться, щоб наш народ був більш згуртованим і запити від бійців вдавалось закривати дещо швидше”, – ділиться Павка Литвин.

Волонтерство ще з студентських років

Волонтерити франківка почала з 2010-2011 року. Тоді вона із університетською групою годували по неділях на площі Шептицького потребуючих. Згодом кураторка групи заснувала благодійну організацію «Янголи поруч».

“Вона прийшла і запропонувала нам їздити до діток в сиротинець і звісно ж ми групою підтримали цю ідею. Наші поїздки туди тривали роками, аж поки інтернат не розформували. Радує те, що діти нас пам’ятали, і потім ще запрошували до себе на випускні. Розділяти їхнє свято було неймовірно приємно”, – каже волонтерка.

Паралельно Павка Литвин разом із друзями та чоловіком формували базові пакети допомоги із гречки, чаїв, олії. Тоді розвозили їх за адресами, де жили літні люди. Зараз команда “Янголи поруч” продовжує працювати, вони відкрили садочок для дітей-переселенців.

“Від початку війни вони активно приймали дітей внутрішньо-переміщених осіб із різних областей та допомогали їм пережити стрес, адаптуватись та розвиватись. Ми із чоловіком теж долучались і закупляли діткам речі для творчості та передавали у садок”, – розповідає франківка.

З 2014 року Павка Литвин допомагала фонду “Свій за свого”. На франківській стометрівці вони малювали пряники та продавали на ярмарках, а кошти спрямовували на закупівлю форми та необхідні речі бійцям. Тоді завдяки цій діяльності їх знало усе місто.

“Коли почалась повномасштабна війна, у нас нічого не змінилось. З чоловіком в перші дні ми обнулили всі карти, купляли горіхи, сухофрукти і передавали на фронт. Це був складний період, коли ти не розумієш що робити, але відчуваєш, що хочеш допомогти бодай якось”, – пригадує Павка Литвин.

Через деякий час франківка завагітніла, однак це не стало на заваді допомоги бійцям. Жінка разом із батьком їздили за кордон та приймали різну волонтерську допомогу, тепловізори. А вже влітку усі сили були кинуті на медицину.

“В нас є фотографії, де наша квартира просто закладена медикаментами. Тоді дуже велика потреба була у ліках для людей, що мають проблеми із щитовидною залозою, дістати їх було доволі складно. Тож ми шукали і старались їх передавати, а потім моя кураторка з університету сказала мені, що потрібно кинути сили на щось одне, бо інакше мене надовго не вистачить. Ось так я і обрала свій шлях”, – каже волонтерка.

Ми повинні бути надійним тилом

Павка Литвин каже, вона досить емпатична людина, тож завжди усе бере близько до серця та співпереживає. Відтак, дуже складно, коли не вдається закривати збори. Адже тоді виникає питання: чому війна не стосується кожного?

“Іноді відчуття, що ти вже ті гроші випрошуєш і це дуже неприємно. Були моменти, коли ми вигадували різні активності, проводили розіграші тільки для того, щоб зібрати необхідну суму грошей. Але згодом навіть це перестало працювати, на жаль. Ми, ті, хто обрали жити для війни, розуміємо, що якщо ми в тилу, то повинні бути корисними та  забезпечити базові потреби для тих, хто тримає фронт. Не можна бути байдужим, адже це мовчазна згода на несправедливість”, – наголошує волонтерка.

Франківка каже, змінити світ може навіть одна людина, і як приклад цього розповідає про започаткування у місті хвилини мовчання щоранку о 9:00.

“Мені було дуже неприємно, що наше місто дійшло так пізно до хвилини памʼяті, але ми з осені почали цим займатись. На це мене надихнула моя подруга — Оля Коновал, дружина загиблого Героя Сергія Коновала. Ми літом з нею сиділи, розмовляли, і вона почала це робити у Тернополі. Оля  казала мені – ти можеш все змінити, пробуй! І тоді ми з подругою вийшли на акцію вшанування у  річницю Майдану. До нас долучились інші люди, і так вдалось започаткувати таку важливу місію”, – розповідає Павка Литвин.

Найважче розуміти, що аптечки вже не заберуть

Передавати аптечки на фронт вдається завдяки дружнім фондам. Павка Литвин із чоловіком передають їх знайомим волонтерам, і ті вже доставляють на різні напрямки. Однак франківка каже, паралелі, які іноді доводиться переживати – найстрашніші.

“Найболючіші моменти, коли відправляю аптечки в Дружківку чи інший напрямок – і дзвонять з Нової пошти та кажуть, що ваші аптечки ще стоять, їх не забирають. В той самий час мені приходить повідомлення, що їх вже і не заберуть, адже хлопці не повернулись із завдання. Це дуже важко. Хоча паралельно пишуть інші хлопці і дякують. Розповідають, що аптечки врятували життя сьогодні”.

Є у житті Павки Литвин і щасливі історії, які не дають опускати рук. Однією із таких вона ділиться із нами.

“Пригадую, на початку війни ми змогли передати в Чернігів дуже важливі ліки. Тоді цього зробити ніхто не зміг, бо дорогою мости підривали. Мій тімлід на роботі зв’язався із лікарнею у місті, якій дуже терміново потрібен інсулін, однак, як його доставити, ніхто не знав. Моя мама родом із Чернігівщини, тож ми за допомогою контактів змогли таки завезти партію інсуліну в медзаклад. Потім до мене дзвонила лікарка, плакала та дякувала. Ми справді не знали, як вдалось це зробити, бо хлопці надсилали фото, що дороги розбиті, а на шляху розбиті десятки вантажівок. Мабуть нам допомогла віра і такі історії показують, що разом ми сила і неможливе стає можливим”, — розповідає волонтерка.

За роки волонтерства у франківки склались теплі та дружні відносини із захисниками. Дуже часто у моменти труднощів та емоційного вигорання вони підтримують та стають надійним плечем.

“Іноді хлопці вже жартують, кажуть – нам нічого цей тиждень не треба, бери дитину і їдь кудись відпочити, ми справимось. Така їхня турбота дуже приємна, але я живу у постійному русі та активному ритмі, і коли потрібно просто зупинитись – мені складно зрозуміти, як це зробити. Я звикла, що маю щось робити”, – ділиться волонтерка.

У пам’яті франківки назавжди залишаються слова від бійців, які розповідають, як аптечки рятують життя, як хвалять, що купують якісні медикаменти. Військовослужбовці по можливості завжди передають Павці Литвин шеврони, які волонтерка зберігає, адже для неї важлива кожна історія.

“Нещодавно передали мені тубус розмальований, а на ньому написано стільки теплих слів, що аж сльози на очах виступають. Приємно, що хлопці надсилають такі подарунки, але я просто роблю свою роботу, і намагаюсь бодай якось допомогти, бо їхній вклад надважливий”, – каже франківка.

Життя Павки Литвин з початком війни поділилось на до та після, однак навіть у цих складних реаліях жінка чітко розуміє, що робитиме далі. І коли настає момент вигорання – вона знає, що волонтерство це її покликання і здатись вона точно не зможе. Вдома волонтерку завжди чекають чоловік та маленька донька, котрі додають їй сил, а розуміння, яку важливу справу вона робить додає мотивації продовжувати. Адже війна триває, і лише спільні зусилля приведуть нас до Перемоги.

Тетяна Бакай

Фото Павки Литвин

Івано-Франківські