Друкувати перемогу: франківський військовий відкрив цех 3D-друку для армії

31 липня 2025 р. 22:19

31 липня 2025 р. 22:19

Андрій Волик приєднався до всеукраїнської волонтерської спільноти ДрукАрмія. За два тижні він зібрав 30 тисяч гривень, аби придбати 3D-принтер. Ще шість принтерів запропонували позичити місцеві та львівські підприємці. Вже готовий цех і згуртувалася команда волонтерів. Залишилося придумати назву для цеху – військовий оголосив конкурс у соцмережі, пише Галицький кореспондент.

Як це працює?

ДрукАрмія – всеукраїнська ініціатива, де волонтери виготовляють із пластика на 3D-принетрі допоміжні матеріали для війська. 3D-принтер будь-хто може встановити навіть удома, нема жодних шкідливих випаровувань, кількох днів вистачить, щоб навчитись та почати друкувати.

Як це працює? Військові роблять запити на потрібну номенклатуру. Куратори ДрукАрмії додають в систему нові завдання. Друкарі беруть їх у роботу і відправляють вироби кураторам, ті перевіряють якість виконання і передають військовим.

Що друкують? Багато всього. До прикладу, для артилеристів – підсвітка на бусоль, щоб працювати вночі. Для піхотинців – зарядка для магазинів і ковпачок на ствол, щоб запобігти потраплянню бруду. Для пілотів – кронштейн для планшета, утримувач для кабелів і детектор дронів, щоб знати, чи стежать за тобою ворожі БПЛА. Для інструкторів – навчальні макети протипіхотних мін. Для медиків – спеціальні ампульниці, веновізор та навчальні матеріали. Для механіків – нові ручки на Hummer та ініціатор підриву для сапера, щоб бути максимально ефективним у своїй справі.

Також слід згадати про пілотів дронів: багато хто з них досі запускає бойові дрони з рук, нехтуючи власною безпекою. Можна змінити цю ситуацію, друкуючи безпечні стартові платформи для дронів. Вони захищають пілотів і забезпечують надійний запуск кожного дрона. Ці платформи також можуть бути надані у школи для майбутніх пілотів, щоб вони з самого початку вчилися запускати дрони безпечно.

«Зараз найбільше запитів на контейнери для мін, – розповідає Андрій Волик. – Постійно потрібні комплектуючі для дронів, зокрема кріплення для антени. Болюче місце дрона – антена, і вона – хитка».

Не космічна технологія

Наразі Андрій Волик проходить реабілітацію після важкого поранення, яке отримав майже рік тому на фронті. Протягом цього часу шукав де може бути корисним. Військовому хотілося долучитися до системної, довгострокової і ґрунтовної справи.

«Ще під час служби в нашій бригаді ми отримували від ДрукАрмії комплектуючі для дронів, – каже він. – А недавно дізнався, що товариш з Івано-Франківська став волонтером цієї спільноти. Багато розповідав, і я зрозумів, що там нічого складного. Раніше вважав 3D-принтер мало не космічною технологією. Та насправді друкують навіть діти».

Після поранення в Андрія одна рука поки погано функціонує, але це взагалі не заважає опанувати 3D-друк – просто під час роботи знадобиться трохи більше часу.

Він одразу почав мислити масштабно і задумав організувати цілий цех, де працюватимуть на перемогу хоча б з десяток принтерів. Подав відповідну заявку на участь у грантовій підтримці ветеранських бізнесів: частина принтерів мала виконувати комерційні замовлення, решта – для війська. Однак проєкт не пройшов.

Андрій не здався і вирішив стартувати малими кроками. Аби придбати 3D-принтер, франківець оголосив у соцмережі збір коштів. Каже, був шокований, наскільки швидко і активно відгукнулися люди. Мало того, знайомі підприємці зі Львова та Івано-Франківська запропонували на деякий час у користування свої тимчасово незадіяні 3D-принтери. Також знайшлося приміщення і охочі долучитися до волонтерської справи.

«Я хотів придбати хоча б один і друкувати вдома на кухні, а тепер маю аж сім і є можливість не чекати грантових коштів і вже запустити цех, – усміхається військовий. – Один принтер вдалося купити за зібрані гроші, решта шість – позичені».

Наразі Андрій розпочав новий збір коштів – на 50 тисяч гривень. Для підтримки роботи принтерів постійно потрібні розхідники. Для охочих долучитися – посилання на банку . Номер картки банки – 4441 1111 2704 1881.

«Хлопці – на війні, а люди в тилу мають обов’язково бодай якось долучатися до боротьби, – каже франківець. – Іноді доводиться чути, що війна – це справа військових. Або чому в держави не просимо гроші… Чую таке зокрема і від своїх знайомих, і це дуже боляче, адже вони – з моєї «бульбашки». При чому це освічені, розумні люди».

Восени боєць хоче знову подати заявку на участь у грантовій програмі – аби й надалі розвивати цех.

Долати біль

Андрій понад 20 років працював у журналістиці, з початком повномасштабного вторгнення розвивався в громадському секторі. Чоловіка мобілізували торік, проходив службу в десантних військах у районі Луганської і Донецької областей. Через пів року отримав мінно-вибухову травму внаслідок скиду ворожого дрона. Це було важке поранення.

«Спершу навіть не зрозумів, що поранений, просто відчув сильний жар, – згадує боєць. – Аж поки не побачив руку і ногу – все в крові. Життя врятували якісна каска і бронежилет хорошого класу. Потім шок, біль. Коли наклали турнікет, відчув такий страшний біль, який навіть не знаю з чим можна порівняти. Я кричав, щоб відрізали руку, бо більше не можу».

Побратими евакуювали Андрія з посадки на спеціальному візку, який постійно хитався і підскакував на кожні ямці, від чого боліло ще дужче. Потім до евакуаційного автомобіля – на ношах. То був холодний жовтневий вечір. Бійця евакуйовували напівголим, адже через поранення довелося розрізати майже весь одяг. У лікарні діагностували обмороження ступнів.

«Мене витягували шестеро побратимів. Двох уже немає. Один загинув через тиждень – під обстрілом. Інший поліг через пів року. З третім немає зв’язку більше місяця», – каже Андрій.

Коли боєць отямився на лікарняному ліжку, то десь годину не наважувався заглянути під ковдру, адже не відчував ні руки, ні ноги. За два тижні йому зробили вісім операцій, пересадку шкіри. Руку врятували, але пальці майже нерухомі. В нозі пошкоджені нерви – Андрій досі кульгає, ходить з милицею.

«Можливо, пережити біль допомогло те, що я на фронті вчився стояти на цвяхах, – усміхається військовий. – Друзі питали що мені подарувати на день народження. Я попросив дошку з цвяхами. Багато тренувався, міг вистояти пів години – так вчився долати біль і стреси. Знадобилося».

Наталя МОСТОВА

Івано-Франківські