Війна травмує лібідо: франківський лікар розповів, як змінюється близькість у парі після повернення ветерана додому

16 серпня 2025 р. 09:36

16 серпня 2025 р. 09:36

«Головне, що живий», «Зараз не до сексу», «Моя втома – ніщо порівняно з його травмами» –пастки, в які часто потрапляють пари. Внаслідок війни і в чоловіків, і в жінок можуть відбуватися психосексуальні трансформації: від гіперсексуальності до повного згасання бажання. Чому так відбувається, що з цим робити і загалом про сексуальне здоров’я в умовах війни – пояснює франківський психотерапевт, сексопатолог Радислав Петрів, пише Галицький кореспондент.

Нещодавно в Івано-Франківську ГО «Дружина воїна» провела низку зустрічей для дружин військових і ветеранів, де Радислав Петрів розповідав, як шукати шляхи відновлення інтимності після повернення з війни. Такі групи планують і надалі організовувати восени.

Хоча з пакетів НСЗУ зникла послуга консультацій сексопатолога, проблема дуже актуальна, як зазначає фахівець. І це великою мірою підтверджує статистика: у дослідженні частота сексуальних дисфункцій у жінок із окупованих територій сягала до 93%, особливо домінував розлад сексуального бажання і навіть відраза до сексу. А серед дружин воїнів близько 52% жінок мають порушення сексуального здоров’я, переважно через тривогу і стрес. Приблизно такий самий відсоток чоловіків, які повертаються з війни, мають проблеми зі статевою функцією.

Патерни для роботи з тривогою і стосунками в парі, якими фахівці послуговувалися ще в мирному житті, зараз мало дієві, адже включилася травма війни.

Чоловіки: ніби все ще під обстрілами

Він повернувся із зони бойових дій. Цілий. Але всередині — ніби все ще під обстрілами. Він не говорить. Вона не питає. У ліжку – тиша. І він далі мовчить. А вона не знає що робити. Секс став темою, яку краще не чіпати. Бо боляче, соромно і страшно.

Як пояснює Радислав Петрів, війна може травмувати чоловічу сексуальність на різних рівнях: фізіологічно, гормонально, психоемоційно. Коли чоловік іде на фронт, змінюється все: не лише побут, зовнішність, але й тіло, психіка і сам механізм сексуальності. Бо сексуальність — це не лише про бажання, але й про контакт із життям. А на війні основна установка – вижити. І щоб вижити, тіло мобілізується, серце стискається, емоції відсікаються. Чоловік надягає не лише фізичну броню, але й емоційну та інтимну.

«Через постійний і активний викид кортизолу, так званого гормону стресу, з часом виснажуються наднирники і перестають його виробляти, – говорить лікар. – Людина стає дуже вразливою: активуються інфекції, запальні процеси, а також зникає сексуальне бажання. Це стосується і жінок, і чоловіків».

У перші тижні повернення з фронту багато жінок дивуються: чому він або відсторонений і байдужий до сексу, або, навпаки, наче «зривається» в агресивну гіперсексуальність, де немає ніжності.

За словами лікаря, це не зрада і не «розлюбив». Це наслідки психотравматичного досвіду. В когось тіло ще «живе у бою», і секс стає частиною цього збудження, розрядки, але без любові. У когось – навпаки: тіло «закрилося», «завмерло», не хоче нічого, навіть приємного. Багато воїнів бояться ніжності, бо вона ламає броню. Це – захисний механізм.

«Один військовий, з яким я працював, казав: «Я не міг доторкнутись до дружини. Не тому, що не хотів. А тому, що відчував, що мої руки в крові. І що я її зламаю, забрудню…» – ділиться Радислав Петрів. – Це був люблячий чоловік. Але в нього була в голові внутрішня заборона на ніжність. Його рятували автомат, зброя, жорсткість. А вдома – м’яка, ніжна жінка. І тільки завдяки її терпінню, повазі до його темпу з’явилася можливість доторкнутися. Не одразу. Через три тижні. І перший дотик – це була рука на плечі. Без слів».

Жінки: ставить себе на паузу

На сексуальність жінки неабияк впливають постійний стрес і очікування, втрата опор, тривога та емоційне вигорання. Вона ніби ставить себе на паузу.

«Я називаю це «поставила себе в холодильник», – додає лікар. – Іноді жінці здається, що вона стала тільки функцією: готувати, жити, триматись, вирішувати побутові справи. Як наслідок – зниження або втрата бажання, дискомфорт під час інтиму, емоційна дистанція. Ерогенні зони стають нечутливими – так званий синдром вдови».

У багатьох випадках проблему близькості не наважуються обговорювати між собою, і тим паче – з фахівцем, обираючи натомість мовчання. З різних причин. Через страх травмувати, адже це може здатися докором. Через власну розгубленість – а раптом це на часі? Через невпевненість – після всього, що сталося з ним на війні, здається, що колишні стосунки вже неможливі.

Часто жінка ще й почувається винною за втрату інтиму. Або ж починає соромитися самої себе. Її тіло хоче тепла, ніжності, дотику, але всередині звучить: «Як я можу цього хотіти, коли він там?». Виникає провина за потребу в інтимності. Вона «заморожує» власні бажання. Але тіло не витримує цієї заморозки – зʼявляються психосоматичні симптоми, тривога, порушення сну, апатія.

«Також жінка може втратити свою сексуальність поруч із травмованим чоловіком. Він після фронту, з ПТСР, або в депресії — змінений. Відсутність емоцій, загублене бажання, спалахи гніву чи закритість. І жінка починає «відмовлятися» від себе, аби бути йому зручною, –  каже сексопатолог. – Вона стишує свою живість, бо боїться його ранити чи ще більше закрити. Її тіло стає холоднішим, вона ніби перетворюється на функцію – підтримати, зрозуміти, витримати. Але це шлях до втрати себе. Поруч із травмованим партнером жінка має навпаки – берегти свою енергію, дихати, наповнюватись. Бо її внутрішня жіноча теплота – не тягар для нього, а простір, у якому він може відтанути».

Це не лише про секс

Варто розуміти, що інтимність — це не лише про секс. Але й також про близькість, де слово — перший дотик.

«Під час проведення груп для дружин ветеранів і військових серед іншого вчимося розпізнавати момент, коли варто заговорити про інтимність, і робити це мʼяко, з повагою до досвіду та стану і чоловіка, і жінки, – каже Радислав Петрів. – Чоловіча сексуальність у час війни і після не зникає. Вона трансформується і вимагає ніжності, безпеки, простору. Не сили, а прийняття. Не збудження, а дозволу бути вразливим. І саме в цей момент жінка або руйнує, або рятує. Навіть мовчки. Просто тим, як торкається, як не тисне, не втікає».

Як пояснює лікар, жінка часто хоче швидше повернути «того, кого любила». Але варто побачити перед собою нового чоловіка, який повернувся з поля бою. І важливо бути з ним в його темпі і реальності, не порівнюючи і не вимагаючи «стати знову тим, який був раніше».

Радислав Петрів розповідає про фрази, які можуть запустити емоційне і тілесне відновлення чоловіка.

«Ти не мусиш бути сильним – зі мною ти можеш бути справжнім». Це про дозвіл на емоції, сльози, вразливість.

«Мені важливо знати, як ти себе почуваєш, не як солдат, а як чоловік, як мій коханий». Тут фокус на перемиканні на особистість, не лише на ролі.

«Моє тіло поруч, коли ти будеш готовий. Воно теж сумувало» – запрошення без тиску, з тілесною присутністю.

«Справжня близькість починається з чесності, – продовжує сексопатолог. – Не треба грати у «все нормально», якщо це не так. Жінка має не боятися поділитися, як сумувала, боялась, як хоче знайти новий шлях разом. У жіночій вразливості — сила. Вона відчиняє двері довіри».

Наталя МОСТОВА

Івано-Франківські