“Я вже змирився, що буду далі жити без руки”: історія франківського воїна Василя Ступора (ФОТО)

18 серпня 2025 р. 20:35

18 серпня 2025 р. 20:35

Василь Ступар втратив на фронті ліву руку півтора року тому. Йому було 36, коли під час запеклих боїв на Донеччині, ворожий обстріл «Градів» назавжди змінив його тіло.

Відтоді чоловік пройшов багато випробувань. Пережив численні операції, наново вчився ходити та попри те, що лікарі не вірили в його одужання, не зламався та зумів стати на ноги.

Вісім місяців Василь жив з однією рукою. Сьогодні він один із тих, хто випробовує новітні протези в Україні. Завдяки міжнародній ветеранській програмі, у США Василь Ступар отримав нову кінцівку, замість втраченої – одну з найсучасніших моделей біонічного екзопротезу.

Сьогодні чоловік знову водить авто, застібає ґудзики та навіть рибалить. Його історія не лише про втрату, а й про повернення до життя з новим тілом, але старим характером.

Про це пише “ Галка ” з посиланням на Західний кур’єр.

Василь Ступар родом з невеликого села Кунисівці на Городенківщині. Працював на різних посадах у поліції, зокрема, був старшим криміналістом району. У 2018 році звільнився та поїхав на роботу до Польщі. Але з початком повномасштабного вторгнення без вагань повернувся, щоб захищати Батьківщину.

«Почалася війна. Я дочекався зарплати, зібрав речі і поїхав додому. В березні я вже перебував на службі в Десантно-штурмових військах. Після базової підготовки потрапив у новостворену 46 окрему аеромобільну десантно-штурмову бригаду», – розповідає Василь Ступар.

З липня 2022 року захисник брав участь у бойових діях на передовій. Дослужився до сержантського звання та став командиром мінометного розрахунку. Разом з побратимами пройшов навчання на причіпних артилерійських установках у Великій Британії. Василь Ступар був серед перших українських військових, які максимально швидко опанували британську гаубицю 105-го калібру, що прибули в Україну на початку війни, та навчав інші підрозділи керувати бойовою установкою.

«Коли через два тижні після того, як ми закінчили навчання, гаубиці доставили до наших позицій, мені пощастило працювати саме на тій установці, на якій я проходив навчання закордоном. Я це сприйняв, як дуже хороший знак», – пригадує військовий.

Як старший навідник гаубиці Василь Ступар брав участь у звільненні від окупантів Правобережної Херсонщини.

«Ми дійшли до самого Дніпра, звільнивши понад десять населених пунктів. Це було важко, але, коли я побачив очі людей, які місяці провели під окупацією, зрозумів — воно було того варте. Нам дякували. Були села зруйновані вщент. Були люди, яких ми годували. А де могли, старалися нагодувати нас», – розказує військовий.

Зиму 2022 року Василь Ступар зустрів на Донеччині — на Бахмутському та Соледарському напрямках.

«Під час захисту Соледара наші батальйони піхоти потрапили в оточення, дві доби ми працювали гаубицями, щоб зробити для них коридор. Спали годину-дві, решта прикривали хлопців. Саме під Соледаром в моїй батареї був перший «двохсотий»».

З весни до кінця літа 2023 року бригада захисника вела наступальні та штурмові дії в Запорізькій області, на Мелітопольському напрямку. Їм вдалося звільнити кілька населених пунктів.

В кінці листопада підрозділ Василя перевели на Курахівський напрямок, під Мар’їнку.

«2-го грудня, коли ми вперше виїхали на позицію, наш Хамер накрили ворожі «Гради». Пам’ятаю дуже гучний вибух. Коли я відкрив очі, майже всі мої побратими були мертві. Живими були лише я та ще двоє хлопців. Коли я шукав свій ніж, щоб розрізати брезент, здалося, ніби занурив руку у глибоку кишеню. Виявилося, то була рана в моєму тазі», – розповідає воїн.

Василь Ступар пригадує, як відразу зрозумів, що залишиться без руки, навіть, якщо врятується. Але це усвідомлення не відняло в чоловіка жагу до життя. Навпаки, додало сили боротися.

«За нами на евакуацію, не зважаючи на обстріл, приїхав старший офіцер батареї. Спершу на «евак» загрузили двох поранених хлопців, а коли повернулися до мене, то я почув їхні слова, що я вже напевно «двісті». Я був майже без сил, але підняв голову і сказав, що ніякий я не «двісті», беріть мене і везіть у стабпункт», – говорить захисник.

Коли Василь Ступар прийшов до тями після снодійного, яке йому скололи у стабілізаційному пункті, він був вже у лікарні Мечникова у Дніпрі.

«Скрізь з мого тіла стирчали трубки. Лівої руки вже не було. Як я дізнався пізніше, крім поранення руки, у мене була пробита тазова кістка та розрив м’язів, уламкове поранення хребта і внутрішніх органів. Стояло питання ампутації ніг. Медики майже не давали шансів на моє одужання. Але завдяки моїй сестрі, яка з перших днів після поранення була зі мною, я не падав духом і тіло поступово почало відновлюватися. Ногу вдалося зберегти. Коли мій стан стабілізувався, мене перевели на лікування до військового госпіталю в Івано-Франківську», – каже Василь.

У медзакладі чоловік провів на лікарняному ліжку чотири місяці, не маючи змоги навіть встати.

«Нога не хотіла заживати. Лікарі провели декілька втручань, щоб прибрати осколки, і тільки тоді я пішов на поправку», – згадує артилерист.

Василь Ступар заново вчився ходити.

«Після кількох місяців в горизонтальному положенні, перший мій підйом з ліжка на ногах тривав 20 секунд. Це було великим розчаруванням, бо я ж вважав себе героєм, який встане і відразу побіжить. Але таких чудес, виявилося, не буває. Я вчився ходити три місяці», – зізнається Василь Ступар.

В липні 2024 року його виписали зі стаціонару госпіталю. В листопаді чоловік вирушив на протезування до США. Він став учасником програми протезування та реабілітації від фонду Future for Ukraine, та після операції опановував нову біонічну руку у центрі Medical Center of Orthotics & Prosthetics у Вашингтоні.

«Я вже змирився, що буду далі жити без руки. За вісім місяців, які на той момент, я провів без кінцівки, я майже навчився обходитися без неї. Єдине, що не міг робити сам — зав’язувати шнурки на взутті та підстригати нігті на правій руці. Але, коли з’явилася можливість безкоштовно протезуватися у США, я погодився. Це виявився дуже цінний досвід. Коли моє тіло отримало підтримку у вигляді біонічного протеза, жити стало набагато легше», – ділиться ветеран.

Біонічний протез – це складний пристрій, який частково або повністю замінює втрачену кінцівку та виконує її функції. На відміну від косметичних протезів, які лише імітують зовнішній вигляд, біонічні протези мають вбудовані механізми та датчики, що дозволяють виконувати рухи, подібні до природних. В сучасних моделях біонічних екзопротезів, який встановили Василю Ступару, датчики реагують на нервові імпульси і дають можливість відтворювати складніші рухи — навіть дрібну моторику.

«У мого протеза є кілька насадок. Одну я використовую, коли йду «в люди». На ній кисть руки виглядає більш природно, але сама насадка менш практична. Можна взяти склянку води чи виконати інший нескладний рух. А коли треба зробити щось дрібніше — взяти ложку, наприклад, чи інший маленький предмет, для цього є друга насадка. Вона більш функціональна, нею можна навіть квасолю перебирати. Але вона має менш природний вигляд», – розказує чоловік.

Загалом нова рука дозволяє Василеві абсолютно самостійно вести побут та навіть активно відпочивати. З протезом чоловік рибалить. Також ветеран з легкістю водить авто.

«За кермом, я відчуваю, що я, як усі. Кермую краще, ніж багато людей з обома руками», – жартує захисник.

Єдина незручність у носінні протеза те, що від сонця пластик у ньому нагрівається. Також не бажано дозволяти біонічній кінцівці сильно намокнути.

Василь Ступар зізнається, час від часу люди звертають увагу на його штучну руку, але це не приносить йому дискомфорту. Чоловік переконаний, збільшення кількості ветеранів з протезами — це неминуча реальність, яку суспільству доведеться прийняти.

Навіть після всього пережитого, Василь Ступар переконує, не шкодує про свій вибір добровільно стати на захист Батьківщини.

«Ще під час служби в поліції, у 2014-2015 роках, я їздив на ротації у Маріуполь. Я бачив і чув від очевидців, що таке війна. Я знав, куди я йду і які можуть бути наслідки. Тому це був мій усвідомлений вибір, який я зробив би ще раз», – переконує Василь Ступар.

Івано-Франківські