«Свічки — це тепло, яке йде до людей»: як студентка-медик із Тлумаччини збирає для ЗСУ

24 серпня 2025 р. 20:51

24 серпня 2025 р. 20:51

26-річна, Йордана Присяжнюк, родом з Тлумацького району, з дитинства любила створювати речі власноруч. Сьогодні вона студентка ІФНМУ, а ще допомагає ЗСУ, збираючи кошти завдяки продажу ароматизованих свічок. Детальніше про свій шлях і процес роботи вона розповіла « Галці ».

«Я з дитинства любила робити щось своїми руками. Свічки обрала, бо завжди була помішана на естетиці й хотіла створювати речі, які можна подарувати будь-кому – від друга до власника великого бізнесу».

Усі її свічки ароматизовані, а колір майстриня підбирає під конкретний аромат.

Виготовляє свічки двома способами. Перший – у силіконових формах, куди заливається віск і з яких потім виймається готова фігурка. Це економніше та дає змогу створювати різні форми. Другий – у кераміці, що трохи затратніше, але простіше у процесі. Керамічні свічники вона іноді декорує золотими фарбами чи керамічними крильцями.

Перші спроби були методом проб і помилок.

«Я витратила багато кілограмів воску, щоб знайти правильний підхід. Парафін не використовую взагалі, бо він канцерогенний. Працюю лише з натуральними компонентами – пальмовим, соєвим та гелевим воском. Гелевий схожий на желейку, але дуже жирний, тому його можна ставити тільки на підставки, інакше він просочить поверхню, особливо тканину», – каже майстриня.

Ідея робити свічки перемогла серед інших варіантів – мила та бомбочок для ванни.

«По свічках найменше мороки: не треба виводити формулу, як у бомбочок, чи перевіряти, чи добре вони розчиняються. Мені важливо, щоб виріб був красивим, естетичним і щоб його можна було подарувати будь-кому», – додає Йордана.

Війна та волонтерство

Активніше займатися свічками вона почала після вступу до «Просвіти» ІФНМУ – яка займається благодійністю.

«Я приєдналася у вересні. Спершу була в медіа-групі, бо люблю фото і відео. Потім у нас був благодійний ярмарок у центральному корпусі, де були представлені всі організації, – там я вперше показала свої свічки. Хтось з дівчат приніс свої книжки, хтось – прикраси. Я вирішила запропонувати свої свічки та кераміку. Принесла чимало, плюс у нас була фотозона. За п’ять годин я сама зібрала майже дев’ять тисяч гривень», – згадує Йордана.

Вона пояснює, що такий результат став можливим завдяки її знайомствам у виші.

«Я вже старшокурсниця, знаю більшість викладачів і студентів. Підходить хтось з викладачів, я: “Добрий день! А я вас не відпущу, поки ви мене щось не купите”. І так, завдяки підтримці викладачів, ректорату, деканату й студентів вдалося зібрати значну суму».

Спершу «Просвіта» в університеті збирала переважно на ЗСУ.

«На службі тоді був один із заступників нашого декана, тож ми допомагали його підрозділу та іншим. Але в благодійність входить не лише підтримка армії. Останні два благодійні ярмарки я проводила як заступниця голови волонтерської гілки – вони були для збору коштів на лікування Максима Цуцмана».

Йордана детально розкрила таємницю створення свічок: купує спеціальні силіконові форми, вставляє гніт, у розплавлений віск додає ароматизатор і фарбник. Додає  блискітки. Після цього свічку залишає щонайменше на добу, щоб усе застигло, а потім обережно виймає готовий виріб.

Найважче було на початку захоплення – адже треба було знайти правильний склад.

«Пробувала змішувати пальмовий і соєвий віск, як роблять багато майстрів, але соєвий занадто м’який – свічки ламалися під час транспортування. Пальмовий хоч і дешевший, але найміцніший, і виріб виходить стійким».

Ароматів Йордана має близько тридцяти.

«Замовляю по настрою. Є різниця між тим, як вони пахнуть у пляшечці, і тим, як розкриваються під час горіння».

Крім свічок, вона також працює і з керамікою.

«Хотіла, щоб усе виглядало гармонійно», – додає майстриня.

У Йордани багато знайомих та друзів служать у ЗСУ, і це ще більше підштовхнуло її до волонтерства.

Серед тих, хто й досі на фронті, є друзі, з якими Йордана знайома багато років.

«Один мій друг, Мельников Дмитро, він взагалі латвієць. Одружився з українкою і добровільно пішов служити. Для мене це було дуже показово, бо він міг залишитися осторонь, але обрав інший шлях».

Йордана пригадує, як уперше долучилася до збору на авто для підрозділу. Саме тоді вона ближче познайомилася зі своєю теперішньою найкращою подругою.

«У 2023-му вона шукала кошти на машину для чоловіка й його побратимів. Я вирішила допомогти — і з того моменту ми стали дуже близькі».

Тодішній збір, зізнається, йшов важко. Але вона не зупинилася.

«Як я згадую перші дні війни? Це був жах. Я прокинулась і кажу мамі: “Мам, почалася війна”. А вона мені: “Не говори дурниць”. Я показала новини — і вона тоді вже повірила. Ми всі були в шоці, навіть викладачі на онлайн-заняттях не знали, як нас заспокоїти», — розповідає дівчина.

Йордана згадує своїх знайомих і друзів, які пішли на війну. Першим був її викладач Чопик Юрій, який загинув 26 лютого 2022 року, деякий час вважався зниклим безвісти. Серед загиблих також Огієнко Юлія, яка була бойовим медиком.

Її однокурсник, який загинув, не встигнувши завершити навчання; а також тату-майстер з Франківська Тарасюк Гнат з позивним “Табакі”, боєць 126-ї бригади.

Серед тих, хто вижив і продовжує жити та працювати, – бойовий медик Костюк Віктор, нині викладач університету; Савицький Богдан, чоловік її найкращої подруги, який два роки служив у 40-й окремій артилерійській бригаді; її друзі Собчинський Мар’ян та Головай Тарас, співзасновник «Бургерна №1» у Франківську.

Також служить Мельников Дмитро, латвієць, який одружився з мамою її друга і добровільно пішов на фронт, а його син Мельников Артем прослужив у ЗСУ два роки.

Порятунком для Йордани стала нова справа — виготовлення свічок.

«Я вчилася сама, бо не хотіла платити за курси. Дивилася англомовні відео, робила багато помилок, переробляла. Замовляла матеріали з AliExpress, сушила пелюстки троянд, додавала камінці, щоб красиво блистіло. Це займало весь мій час і відволікало від думок про війну».

“Маленька річ може приносити користь”

Хобі швидко переросло у волонтерську справу.

«Ми з подругами робили свічки та кераміку, продавали їх на благодійних ярмарках. Усі кошти передавали військовим».

Попри навантаження в університеті, Йордана не полишала справи.

«Я вчилася на медичному факультеті, зараз закінчила шостий курс. Хочу стати психіатром-психотерапевтом. Але свічки теж залишу, бо це моє маленьке віддушина».

«Мені важливо знати, що навіть маленька річ може приносити користь. Свічки — це не просто виріб, це тепло, яке йде до людей», — каже дівчина.

Йордана зізнається, що найважче зараз — це байдужість людей до зборів. Колись вони йшли швидко, але наприкінці 2023 року все відчутно змінилося.

«Коли ми з Владою проводили збір, то вже було видно, що людям це набридло. Вони відкривають сторіз, бачать — ага, знову збір, і просто листують далі. Хоча я ж бачу статистику: переглядів багато, а донатів — одиниці. Люди не розуміють, що фінансування ЗСУ не таке велике, і більшість речей військові купують самі. Або їхні дружини, дівчата, друзі шукають гроші. І так, хтось отримує зарплату, але ці 100 тисяч згорають за один раз — на ремонт машини чи на захисне спорядження», — пояснює вона.

Йордана додає, що у суспільстві досі багато хибних уявлень про життя військових. «Люди думають: о, у тебе зарплата, значить усе добре. А вони живуть у ямах, в покинутих квартирах чи будинках, без нормальних умов. Просто вони не люблять жалітися. Говорять хіба з найближчими. І ті, хто нікого не має на фронті, цього просто не усвідомлюють».

Коли мова заходить про майбутнє і можливість відкрити власний бізнес, дівчина знизує плечима. Каже: поки що зарано.
«Я планую, але ситуація в країні має бути стабільнішою. Зараз я бачу, як навіть у Франківську і в Тлумачі закриваються магазини, які працювали роками. Люди збідніли, і якщо вже “падають” такі ніші, як одяг чи інструменти, то що говорити про естетичне — наприклад, свічки? Я роблю їх із воску, і вони коштують дорожче, але якісніші. Бо парафінові, які продають у мас-маркетах за 40 гривень, шкодять здоров’ю. Витвори ручної роботи важко цінуються у нашому суспільстві».

Також «Галка» нагадує, що відкрила збір на автівку для батальйону безпілотних систем «Перун». Ціль збору — 200 000 гривень.

Івано-Франківські