Для галочки чи для діла: як мають облаштовувати і як облаштовують пандуси на Франківщині

29 серпня 2025 р. 19:51

29 серпня 2025 р. 19:51

Доступність міського простору для людей з інвалідністю — одне з ключових завдань сучасного міста і будь-якої меншої громади. Пандуси та пристосовані входи повинні не лише забезпечувати безпечний і зручний доступ, а й відповідати нормам ДБН.

Тож “Галка” з’ясовувала, скільки коштів передбачено на доступність і як їх реалізовують у найбільших містах Івано-Франківщини, та спільно з франківцем на кріслі колісному вирушила на інспекцію в центр Івано-Франківська, аби перевірити стан пандусів у громадських закладах, адміністративних будівлях і житлових будинках.

Кошти на доступність: як їх витрачають на Івано-Франківщині

На наш інформаційний запит від 12 серпня щодо облаштування пандусів та заходів із забезпечення доступності у багатоквартирних будинках Івано-Франківська міська рада відповіді не надала. Директор департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Михайло Смушак у телефонній розмові пояснив, що запитувана відповідь потребує більше часу на опрацювання, оскільки своєю чергою вони запитують інформацію щодо виконання робіт від інших департаментів.

Водночас івано-франківське комунальне підприємство “Управляюча компанія «Комфортний дім»”, яке виконує функції управителя житлових будинків, у відповіді пояснило, що в межах чинного законодавства та укладених договорів їхні обов’язки обмежуються утриманням спільного майна будинку та прибудинкової території.

У підприємстві наголошують, що кошти з міського бюджету на встановлення, ремонт або модернізацію пандусів та інших заходів у сфері доступності на баланс “Комфортного дому” не виділялися. Відповідно, інформацією про такі роботи КП не володіє.

В Івано-Франківській обласній військовій адміністрації повідомили, що рішенням обласної ради від 13 червня 2025 року було передбачено 210 тис. грн на капітальний ремонт вхідної групи (в тому числі пандуса) у будівлі Воскресінцівської філії Коломийського ліцею №1 імені Василя Стефаника. В інформаційному запиті заступник голови ОВА Вадим Созонник повідомив, що станом на 14 серпня 2025 року роботи профінансовані у повному обсязі.

Замовником робіт виступає Коломийський ліцей №1 імені В. Стефаника (м. Коломия, вул. А. Міцкевича, 3). Виконавцем визначено комунальне підприємство “Івано-Франківськбудінвест”.

Про фінансування у попередні роки на облаштування пансудів в ОВА не повідомили.

У відповіді також зазначили, що сертифікацію чи інспектування технічного забезпечення об’єктів будівництва у межах своїх повноважень може проводити лише Державна інспекція архітектури і містобудування (ДІАМ).

Коломийська міська рада повідомила, що 2025 році на потреби облаштування пандусів у житлових будинках, де мешкають люди з інвалідністю, які використовують крісло колісне, у міському бюджеті передбачено 200 тисяч гривень. Наразі роботи ще не завершені.

У 2024 році у цьому місті на облаштування пандусів у житлових будинках профінансували 71,9 тис. грн, а ще 62,1 тис. грн спрямували на пристосування приміщень загального користування житлових будинків та нежитлових приміщень для потреб людей з інвалідністю та інших маломобільних груп. Серед виконаних робіт – встановлення пандуса до першого поверху багатоповерхівки на вул. Заньковецької, 12 (5-й під’їзд) у Коломиї та пандуса до приміщення відділу у справах ветеранів та осіб з інвалідністю (пл. Привокзальна, 2А).

У 2023 році профінансували 32,9 тис. грн. Тоді облаштували пандус у житловому будинку в с. Саджавка (вул. М. Підгірянки, 26) та в багатоповерховому будинку на вул. Крип’якевича, 2А у Коломиї.

Замовником усіх робіт виступало управління комунального господарства міської ради. Виконавцем у 2024 році був ФОП Дячук Володимир Васильович із с. Велика Кам’янка, у 2023 році – ПП “Виробничо-торгова фірма «Княждвірська»” із с. Княждвір.

Водночас міська рада зазначила, що інспекція чи сертифікація встановлених пандусів не проводилась.

“Галка” також хотіла дізнатись про облаштування пандусів у Калуській громаді, проте також не отримала відповіді на інформаційний запит. Відповідь на нього протермінували на п’ять днів й повідомили, що його опрацювання стосується великого обсягу інформацію й їм необхідно 20 робочих днів.

Усі інформаційні запити до згаданих вище структур редакція надіслала 12 серпня.

Частково добре, а частково …?

Разом із Віталієм Палковим ми провели невелику інспекцію центру Івано-Франківська та перевірили кілька адміністративних будівель, культурних та закладів громадського харчування. У висновку Віталій сказав, що, на його погляд, Івано-Франківськ у плані доступності почав вигравати у Львова. Але про висновки згодом, наразі — як відбулося тестування.

Допис, поширений НОВИНИ️️ Івано-Франківськ (@galka.if.ua_news)

Ми почали із катедри. Нахил у 6 градусів, як того вимагають державні будівельні норми. Покриття бетонове із дрібними камінцями. Віталій каже, що у користуванні зручно. Не слизько, пандус просторий із поручнями з двох боків.

Далі підійшли й до туристичної Ратуші. Пандус там із металевої сітки. Чоловік відзначив, що всередині будівля доступна не повністю.

“Хоч на перший поверх потрапити вже добре, — каже він. — А у драмтеатрі молодці, що поставили ліфт”, — каже Віталій.

Вже дорогою до міської ради зауважили пандус, що мав би везти до салону краси. Тестити його Віталій навіть не пробував.

“Це самогубство. Тут ні електричка, тут взагалі ніщо не заїжде. Ніщо. Це ще уночі якась людина може зашпортуватись і сісти у крісло”, — коментує.

Говоримо, що такі ж подібні конструкції трапляються й у банках чи аптеках — закладах, де ліцензія передбачає забезпечення доступу до всіх верств населення.

“Але мало людей, які би брали, подавали на них у суд. В нас, я так думаю, юридичний напрямок ще заслабо розвинутий. Люди мають розуміти: якщо у мене щось у районі, чи у дворі, чи до аптеки, чи до банку нема пандуса — треба сваритися, подавати, і тоді вони компенсують і роблять пандус. А у нас проблема, що люди мовчать, — міркує Віталій, — Я вчився у Прикарпатському університеті, зробили мені там — і на вулиці, і всередині в гуртожитку був пандус. Потім я жив на Майзлях, на квартирі. Там теж для мене зробили пандус — і він дотепер є”.

Пандуси біля міської ради Віталій одобрив, але:

“Є зауваження до плитки. Вона не довговічна, швидко тріскає, і для людей на кріслах колісних це створює додаткові бар’єри”.

Від міської ради ми вирушаємо у бік стометрівки й порушуємо розмову про доступ до громадських закладів. Серед них Віталій виокремив громадський ресторан Urban Space 100. Каже, що трапляється, що пандуси “для галочки”, або ж ведуть в нікуди, як ми помітили в одному з закладів на Вічевому майдані. І навіть там, де пандусів не треба, є високі обмежуючі пороги.

Дорогою натрапили на пандус аптеки на вулиці Грушевського, який Віталій прокоментував: “Треба цьому власнику віддати всі аптеки, щоб зробив так усюди”.

Наступними нам вдалось проінспектувати відділення одного банку й два відділення іншого. “Ощадбанк”, що біля “Білого” дому, мав простий сітчастий пандус. Віталій каже, “видно, що він багато не коштує, але роботу робить”.

А от відділення “Райффайзен” відвідати не вдалось. Підіймач там не працював. Механізм не реагував, а кнопки для виклику на вулиці банк не мав, тому довелось кликати працівників журналістам. Як нам пояснили, там не знають як ним користуватись. Проте, порадили піти до іншого відділення, де доступно.

Там пандуса немає, та викликавши працівницю через кнопку, ми розповіли що трапилось на попередньому. Потім попросила почекати й за якийсь час врешті до нас вийшов чоловік із гусеничним сходовим підіймачем, який привезли з Італії. Він показав, як працює пристрій: підіймач здатний доставити людину навіть до дев’ятого поверху, оснащений акумулятором, датчиками нахилу, аварійними кнопками, спеціальними пасками безпеки та запобіжниками, щоб він не рухався самостійно. Вартість такого підіймача близько 120 тисяч гривень.

Як каже Віталій: “На такому кататиметься вперше”. Його вердикт — було зручно.

Водночас працівники зізналися, що через історичну будівлю не можна встановити більш сучасну платформу, а навчання персоналу користуванню підіймачем відбувається недостатньо системно. Фахівці також зауважили, що у банках і старих будівлях загалом виникає проблема високих порогів і вузьких майданчиків, що ускладнює підйом людям на кріслах колісних або з протезами.

Також працівники пояснили, чому міг не працювати підіймач на іншому їхньому відділенні. Кажуть, що його часто відключають після робочого дня (ми перевіряли пандуси у проміжку між 14-16 годиною — ред.), щоб діти не каталися на ньому, і додали, що не всі співробітники вміють ним користуватися. А працівниця, що з нами комунікувала, працює недовго.

Біля театру ляльок пандус відповідає нормам не повністю — має одне перило, що ускладнює підйом.

Спершу людина, а вже потім інфраструктура

Громадський діяч із захисту прав людей з інвалідністю та представник урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю в Івано-Франківській області Микола Макар каже, що за останні роки ситуація з безбар’єрністю та доступністю в Івано-Франківську змінюється на краще.

За його словами, поштовхом стала й повномасштабна війна. Адже саме зараз у суспільстві з’явилося більше розуміння потреб людей із пораненнями та інвалідністю.

“І влада, і суспільство почали усвідомлювати, що таке доступність і для чого потрібна безбар’єрність. Люди з інвалідністю теж заслуговують на гідне життя”, – каже Макар.

Він відзначає, що в Івано-Франківську прогрес відчутніший, ніж у районах області. Проте і там тривають постійні моніторинги та аудити, приїжджають комісії, які перевіряють доступність різних сфер – від медичних і культурних закладів до транспорту та туристичної інфраструктури.

Окремо громадський діяч нагадує: держава має законодавчі зобов’язання щодо безбар’єрності. Україна ще 10 років тому ратифікувала Конвенцію ООН про права осіб з інвалідністю, і зараз настав час реалізовувати ці положення.

“Я намагаюся тримати руку на пульсі: піднімаю це питання на нарадах і робочих зустрічах, здійснюю моніторингові візити й аудити. Постійно нагадую, що доступність і безбар’єрність мають залишатися пріоритетом”, – підкреслює Макар.

Він також згадує підхід, на якому колись наголошував нинішній міністр оборони Денис Шмигаль, коли працював у регіоні – принцип людиноцентричності:

“Спершу – людина, а вже довкола неї мають формуватися послуги, середовище й життя у всіх сферах. Інакше бути не може”.

Микола Макар відзначає, що місто поступово стає доступнішим. Прикладом він називає комунальний транспорт, який нині відповідає потребам маломобільних груп.

Водночас проблеми залишаються у спальних районах. Подібна ситуація і в закладах культури чи медицини — робота ведеться, але фінансування обмежене, адже більшість коштів іде на потреби оборони. Попри це, у Франківську тривають ремонти лікарень, оновлюються музейні простори.

Він звертає увагу й на інфраструктурні зміни. У місті облаштовують пониження бордюрів, формують безбар’єрні маршрути – від Пасічної до ЦНАПу, від лікарень до центру. Подібні практики запроваджуються й у громадах області. Там створюють ради з питань безбар’єрності, куди залучають громадських активістів і ветеранів.

“Я завжди прошу керівників громад активувати ці ради, включати туди активістів, громадських діячів, людей військових з інвалідністю. Вони зараз якраз є основним авторитетом і таким джерелом руху безбар’єрності у тих громадах. ”, – додає він.

Втім, Микола Макар каже, що прогалини у системі залишаються. Попри закони й міжнародні зобов’язання, механізму покарання за їхнє невиконання фактично немає. Це створює можливості для зловживань і “обходу” норм.

“Формально норми є: з 2018 року діють нові ДБН, які зобов’язують проєктантів передбачати доступність. Якщо цього немає, проєкт не проходить експертизу. За будинок без пандуса чи підйомника забудовник уже може нести відповідальність. Але на практиці завжди знаходяться шляхи, щоб обійти закон”, – пояснює він.

За словами Миколи, особливо складна ситуація із застарілою інфраструктурою, що дісталася у спадок від СРСР. Медичні та соціальні заклади часто потребують реконструкції, і саме під час таких робіт мали б реалізовуватися норми доступності.

Від спрощених процедур до фальшивих сертифікатів

За словами Миколи Макара, сьогодні встановити пандус у Франківську стало простіше, ніж кілька років тому. Якщо раніше потрібно було готувати проєкт, отримувати погодження від архітектури та навіть сусідів, то тепер таких бюрократичних перепон немає.

“Хочеш поставити пандус — ставиш. Є чіткі норми: кут нахилу, ширина, поручні, поверхня. І бізнес має сам розуміти: це не лише соціальна відповідальність, а й економічна вигода. Адже люди підуть туди, де їм зручно і доступно”, — каже Микола Макар.

Але часто якість встановлення таких рішень досі залишає бажати кращого. Тож все частіше до активістів часто звертаються приватні клініки чи заклади, щоб отримати практичні рекомендації. Адже навіть при наявності ДБН, користувач крісла колісного краще знає, чи реально зручно заїхати до приміщення.

Серед типових помилок — неправильний кут нахилу, слизьке покриття чи занадто вузькі двері. Часто це наслідок застарілих радянських норм або ж відмови закладів інвестувати бодай у прості рішення.

Проте найбільшою проблемою, за словами представника уповноваженого, залишаються “липові” сертифікати доступності.

“Є фахівці з сертифікатами, які за 8–10 тисяч гривень видають документ, що об’єкт доступний. А насправді людина з інвалідністю туди не потрапить.

Я не маю повноважень контролювати — це робота Державної архітектурної інспекції. Але коли я прошу перевірити об’єкт, у Києві кажуть: відповідальна місцева архітектура. А та відповідає: мовляв, власник закладу сам має провести обстеження, заповнити анкету й надіслати фотофіксацію”, — каже Микола Макар.

Виходить, що кожен керівник сам ставить “галочки” у звітах. А далі ці анкети сходяться з районного рівня в область і потрапляють у Київ, де формують узагальнений звіт.

“І тут легко “підхалтурити”. Наприклад, в області звітують, що працевлаштовано сотню людей з інвалідністю на візках — 50 чоловіків і 50 жінок. Але я цих людей просто не знаю. Коли я просив показати бодай кількох — виявилося, що цифра не відповідає реальності”, — каже Микола.

Надію представник урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю бачить у створенні єдиної централізованої бази осіб з інвалідністю, яка зараз формується завдяки Міністерству цифровізації. Вона має об’єднати дані Мінсоцу, МОЗ та навіть прикордонної служби. Це дозволить не лише отримати правдиву статистику, а й нарешті ефективно контролювати, скільки людей реально працевлаштовано і наскільки доступними є об’єкти в країні.

Куди жалітись на пандус, якщо нема куди?

Єдиного державного алгоритму щодо того, куди скаржитись на ненормативний пандус — немає.

“Якщо це комунальний заклад — ще можна звертатися, бо є місцеві ради безбар’єрності чи робочі групи, які формують плани робіт”, – пояснює Микола Макар.

Так, у Франківську вже є позитивні приклади. Наприклад, облаштування однорівневого переходу біля готелю “Надія”. Але цей процес розтягнувся майже на два роки. Схожа історія — з пониженням тротуарів: після звернень активістів навіть дрібні бордюри у 2 см, які формально допустимі за нормами, додатково підсипали асфальтом, аби людям на візках було комфортно.

Роль у таких змінах часто відіграють конкретні люди. Микола згадує радника міського голови Юрія Гапончука, який сам пересувається з протезом, особисто контролює доступність об’єктів.

Микола Макар радить не мовчати:

• якщо бачите порушення, можна звертатися до ради безбар’єрності у місті;
• писати офіційні заяви із фотофіксацією;
• повідомляти напряму активістів, які займаються цими питаннями;
• повідомляти йому, як представнику урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю.

Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.

• У Калуші перевірили, чи доступні людям з інвалідністю туристичні місця (ФОТО)
• Моніторинг укриттів: на Прикарпатті лише 6% доступні для людей з інвалідністю
• Військові з інвалідністю не можуть потрапити до Франківської обласної стоматполіклініки через непристосований пандус (ВІДЕО, ФОТО)

Івано-Франківські