"Мова – ідентифікатор українця": офіцер з Донеччини очолює коломийську роту у 102 бригаді - Івано-Франківські

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

"Мова – ідентифікатор українця": офіцер з Донеччини очолює коломийську роту у 102 бригаді

22 вересня 2025 р. 09:14

22 вересня 2025 р. 09:14

Олександр Голопьоров з позивним Фін – командир стрілецької роти 3 батальйону (колишній 77) 102 окремої бригади Сил ТрО ЗС України. Народився у Донецькій області, зараз на Запорізькому напрямку командує ротою, яка сформована у Коломиї, пише КУРС з посиланням на Сили територіальної оборони ЗСУ.

“Він приклад того, наскільки Україна єдина – від Заходу до Сходу”, – йдеться в повідомленні.

Фін починав службу молодшим лейтенантом, а зараз – капітан.

“Прийшов у 2022 році – почав командувати взводом, мав звання молодшого лейтенанта. Дослужився на сьогодні до командира роти. Чим і пишаюсь, що займаю таку відповідальну посаду”, – розповідає Фін.

Військовий зізнається, що раніше спілкувався російською, однак свідомо перейшов на українську мову.

“Мова для мене є ідентифікатором того, що ми є українці. Що впадає в очі, коли знайомишся з людиною? Це мова. І якою мовою до тебе звертаються –так ти і розумієш, хто це перед тобою – українець чи не українець. І ми не хочемо бути росіянами – саме заради цього ми воюємо. Ми українці”, – наголошує він.

Олександр Голопьоров розуміє, що наразі у ЗСУ є багато викликів – проблеми з мобілізацією та втома військових на фронті.

“Здорових людей на фронті катастрофічно не вистачає, хоча коли виходиш на вулицю, то бачиш багато здорових та міцних мужиків, які можуть нести службу, але чомусь не хочуть. Розумію, що страшно. Але всім страшно. У нас так само є діти та сім’ї і ми хочемо додому. Ми не можемо бути тут постійно”, – каже Фін.