«Стаємо і робимо»: у Брошнів-Осаді автомайстри від початку війни ремонтують машини на передову

27 вересня 2025 р. 08:13

27 вересня 2025 р. 08:13

Наразі в Брошнів-Осаді близько десяти автомайстрів волонтерять, доводячи до ладу автомобілі на передову. За час війни через їхні руки «пройшло» більше двох сотень машин. Беручись за кожну наступну автівку, ці майстри добре розуміють, що на фронті вона може «прожити» лише день. «Ну, і грець з тією машиною, – кажуть волонтери. – Це ж лише залізо. Головне – аби хлопці вижили», пише Галицький кореспондент.

Це надовго

54-річний Володимир Третяк багато років займається ремонтом автівок у власній майстерні. Воїнам допомагає з 2014 року. Ремонтує безкоштовно, із запчастинами і матеріалами допомагають люди. Здебільшого ті самі. Запити від бійців майстер отримує через ГО «Знахідка», яка утворилася на початку війни.

Чоловік досі пам’ятає найпершу машину, яку робив для фронту – це був джип. Знайомий, який допомагав хлопцям на передовій під час АТО, попросив трохи підрихтувати її. Так волонтерська справа і закрутилася.

Вдома Володимир навіть облаштував невеличкий музей з експонатами з фронту, які подарували бійці як подяку за допомогу: крило від КАБа, збиті ворожі дрони, гільзи… А ще багато грамот від різних бригад.

«Це в принципі наша зарплата», – сміється Третяк.

Перші 15 автівок Володимир з майстрами перефарбували за власний кошт – думали, війна скоро закінчиться. Коли зрозуміли, що це надовго, Володимир почав показувати їхню волонтерську працю на своїй сторінці в соцмережах. Люди одразу відгукнулися, стали підтримувати коштами. Досі відгукуються, щоправда, значно менше. Володимир каже, наразі цих донатів вистачає.

«Хтось дасть триста гривень, хтось – сто євро. Для нас кожна копійка важлива», – говорить майстер.

Робили диво

Від початку повномасштабної війни роботи побільшало утричі. В перші місяці була величезна потреба в «їжаках», пічках для розігріву їжі, буржуйках – Володимир з майстрами все це виготовляли власноруч.

«У мене хлопці забирали ті «їжаки», везли в Калуш, вантажили на фуру, а далі в напрямку Києва – там, де наші обороняли», – пригадує волонтер.

Також на початках було чимало роботи з перефарбовуванням автівок – малювали по дві щодня. Третяк каже – то був потужний удар по здоров’ю: «Ми тоді добряче надихалися хімії. Зараз у кожного вилазять свої наслідки».

«Пам’ятаю, після прильоту по Яворівському полігону звідти евакуювали хлопців по різних військових частинах, – говорить майстер. – Багато хто дорогою заїжджали в нашу громадську організацію, аби взяти турнікети, їжу тощо. І одному хлопчині ми запропонували перефарбувати його білий бус на «камуфляж». Всі майстри тоді злетілися і за дві години примудрилися то зробити – це нереально швидко».

Далі все частіше привозили машини не для перефарбування, а з різними пошкодженнями. Декотрі вже не підлягали ремонту, але майстри робили диво – кілька таких реанімованих автівок досі служать у зоні бойових дій.

«Якщо хлопці на фронті щодня роблять подвиги, то невже ми з майстрами тут не годні привести до ладу машину, в яку вже ніхто не вірить? Звісно, можемо, – усміхається Володимир. – Стаємо і робимо. Немає нічого неможливого, просто іноді це аж надто затратно по матеріалах і часу – доцільніше пригнати інше авто».

Одній з таких «безнадійних» автівок майстри навіть дали ім’я – Зомбі. Вона зіткнулася «лоб в лоб» з БТРом. Фахівці ходили навколо неї колами – не наважувалися взятися. А коли нарешті почали, ніяк не вдавалося доробити – постійно з’являлася якась нова поломка. Мали впоратися за місяць, а затягнулося аж на чотири. До речі, Зомбі – одна з тих машин, які досі воюють на передовій.

«Зараз привозять менше машин, але вони «складніші» – після удару дронів, іноді взагалі переламані навпіл, – розповідає майстер. – Адже, окрім ворожої небезпеки, вони ще й літають там по страшному бездоріжжю. Тим паче за кермом пильнують не дорогу, а ситуацію над головою. Плюс машини вже добряче зношені. Часом навіть ті автівки, які передають з-за кордону, далеко не нові, їх треба «латати» перед тим, як гнати хлопцям на передову. Ремонт однієї машини може тривати кілька тижнів – це довго».

За останні рік-два специфіка роботи в майстерні трохи змінилася, бо й сама війна змінилася – тепер це більше протистояння дронів. До прикладу, раніше майстри перефарбовували автівки на «камуфляж», а тепер бійці хочуть, аби був нейтральний колір – переважно темно-сірий.

«Росіяни найперше б’ють згори по військових машинах, – каже Третяк. – Авто, яке виглядає цивільним, має більше шансів «вижити».

Кожен автомайстер-волонтер у Брошнів-Осаді має певний напрямок роботи. У своїй майстерні Володимир ще з кількома напарниками спеціалізуються на ремонті кузовів. Найчастіше проблема фронтових автівок – саме виснаження кузова, а також пошкодження через ворожі дрони. Кожного тижня привозять щонайменше дві машини.

«Іноді як подумаю, скільки автомобілів для військових ми вже зробили за весь час, то аж не віриться, – каже Третяк. – Коли була сота за рахунком, то ми захотіли її якось відзначити і розмалювали черепками. Боєць, який кермував, був із «Чорних Запорожців». А на їхньому шевроні – череп. Той військовий був страшенно задоволений, коли побачив».

Вдень і вночі

Інший волонтер Роман Боринець у своїй автомайстерні здебільшого займається ремонтом броні, мотору, ходової, багажника.

Окрім цього, кілька років тому разом із кумом Володимиром Муссуром сконструювали наземний дрон для евакуації поранених військових. Розганяється до 20 км/год та може перевозити щонайменше 150 кг. Приблизна вартість – 80 тис. грн. Також куми створили дрон для замінування ворожих позицій. В його основі – плата і колеса від гіроскутера. Перш ніж знайти потрібні деталі, винахідники придбали і розібрали три гіроскутери.

«Робимо все, що замовляють воїни, – усміхається Роман. – Відколи почалася велика війна, робимо вдень і вночі».

Перші кілька дронів зробили за власний кошт: «Взяли з дому гроші, і навіть жінкам своїм не сказали». А тоді гроші закінчилися, але запити від воїнів надходили регулярно. І куми спробували написати грант. Вдалося. Завдяки грантовим коштам ще певний час продовжили конструювати і передавати на фронт.

Про ремонт автівок Роман може розповідати довго. За час війни майстер надивився різного.

«Пам’ятаю, одну дуже «складну» машину, – ділиться волонтер. – Знайомий привіз, треба було трохи підварити. Почав вишпортувати болото з кузова, а там – і людські кишки, кістки, патрони, гільзи… На тій автівці перевозили двохсотих і трьохсотих. Роботи там ніби було й небагато для мене, але почувався дуже моторошно».

Під час роботи з машинами майстер каже, що кожного разу мусить помолитися: «Боже, поможи, аби вона їздила, аби хлопців відвезла-привезла…».

Також Роман виготовляє броні для автівок.

«Можна купити за 10 тисяч гривень, або власноруч зробити за собівартістю 500 грн, – каже майстер. – У зробленій власноруч залізно впевнений, що врятує – бо вона з грубої бляхи. Якось ми зробили таку броню для автівки сина знайомого і передали на передову. Через два тижні бійці дзвонять звідти: «Тим чолов’ягам, які робили броню, скажіть, що вона врятувала п’ять життів. Протипіхотна міна розірвалася, але броня забрала на себе всі осколки. Колеса повідривало, нас оглушило, але всі живі, без поранень».

Після таких історій, каже Роман, щоразу має відчуття, що йде правильною дорогою. Попри шалену втому.

«За чотири роки безперебійної волонтерської роботи ми вже втягнулися, – усміхається майстер. – Якщо тут не зробимо для них машини і не передамо туди, то орки прийдуть сюди і будемо вже тут воювати. Ця війна може тривати ще не один рік. Тому просто стаємо і робимо свою справу. Ну, як ми можемо лишити те, що почали?».

Наталя МОСТОВА

Івано-Франківські