Історія сили: психологиня з Маріуполя презентувала у Франківську свій щоденник про виживання в блокаді

12 жовтня 2025 р. 08:04

12 жовтня 2025 р. 08:04

Ольга Вінгольц пережила блокаду, обстріли і голод – про це розповіла в щоденнику, який вела під час окупації Маріуполя на початку повномасштабного вторгнення.

Психологиня жила в окупації до травня 2022 року – 73 дні. Вижила і змогла повернутися до повноцінного активного життя, пише Галицький кореспондент.

«Щоденник психологині з Маріуполя» презентували в Івано-Франківського вчора, 11 жовтня, в центрі «ЯМаріуполь». Книга стала особистим свідченням про виживання. У ній задокументовані воєнні злочини, зафіксовані зруйновані життя та показана правда про пережите маріупольцями у 2022 році. Авторка на власному досвіді розповідає, як їй вдалося перетворити травмуючий досвід у ресурсний стан. Своєю книгою хоче показати, що навіть із попелу можна світити і допомагати іншим.

«Все, що я колись вивчала в академії про травми, – каже психологиня, – сталося зі мною. І це було зовсім по-іншому, ніж читати в підручниках».

Історія книги почалася зі звичайного щоденника, який до 24 лютого 2022 року просто лежав на кухні на підвіконні, туди Ольга занотовувала справи, які має зробити. Десь через чотири дні після вторгнення жінка зрозуміла – треба записувати все, що відбувається. Вона з родиною жила біля драмтеатру і пологового.

Кожен розділ у книзі – це інший день. Загалом пережиті 73 дні – як каже авторка, «1752 години від наповненості до порожнечі».

Один із найскладніших для Ольги розділів – про три дні, протягом яких вона весь час просто сиділа. Каже, тоді від шоку ніби завмерла і взагалі не могла рухатися – «ззовні – мінус 9°С, а в душі – мінус 20°С».

«Як психологиня я розумію, що це була нормальна реакція на ненормальні події», – говорить авторка.

Коли зайшли росіяни, вона думала, що все буде, як у 2015 році – «азовці» їх швидко виженуть, і все знову стане добре. А коли в місті не стало світла, газу і зв’язку, на вулицях були трупи і частини тіл, охопив жах.

Ольга пригадує, коли в підвалах було дуже страшно, холодно і здригалася від звуку літаків, вона заплющувала очі і уявляла море – ставало спокійніше. Каже, море – це душа Маріуполя, це дитячі спогади, й досі, коли чує шум хвиль, ніби зцілюється.

Інший важкий розділ – про проходження фільтрації. У книзі є фотографія відповідного документа, який видавали окупанти.

«Я зайшла до намету, там кілька чоловіків з автоматами, кажуть покласти на стіл документи, – ділиться спогадами психологиня. – Далі наказують роздягнутися. Потім чую: «Верхню частину теж зняти». Знімаю бюстгальтер. Стою змерзла, голодна, виснажена, брудна. Чекаю поки перевірять документи. Відчуваю страшенну злість. Бо нічого не можу зробити, я цілковито безсила перед цими нелюдами. А в машині чекають мої діти. Під час фільтрації вперше в житті почула, як ламаються людські кістки. В сусідньому наметі лупцювали чоловіка за те, що до війни він працював у школі вчителем української мови».

На обкладинці книги – тюльпан, схожий на вогонь. Цей образ має важливе значення для авторки.

«Одного дня в окупації ми з сестрою вийшли надвір «на багаття», аби, як завжди, приготувати трохи їжі, – згадує Ольга. – Я звернула увагу на галявину, де виросла маленька квітка, то був тюльпан. Я так зраділа. Ніби віджила. Навколо були смерть, страждання, все горіло, а та квітка, незважаючи ні на що, росла і віддавала красу у світ. Я тоді чітко сказала собі, що мушу вижити і знайти вихід з цього пекла».

Авторка впорядковувала щоденник протягом трьох років – «поки писала, виплакала всі сльози». Книга стала її реабілітацією. Хоча Ольга досі часом відстежує свої тригери, про які й сама навіть не здогадувалася. До прикладу, під час роботи над ілюстраціями щоденника вона почала малювати художнім вугіллям і… не змогла продовжити. Побачивши чорні від вугілля руки, одразу накрили спогади про пережиті жахи в окупації. Зрештою авторка знайшла вихід – вона надягала рукавички.

«Рано чи пізно війна закінчиться, – каже психологиня. – Але я точно знаю, що більше не зможу ходити вулицями Маріуполя. Не впораюся зі спогадами. Я одразу налаштувала себе адаптуватися до іншого міста України».

«Щоденник психологині з Маріуполя» також перекладений англійською мовою. Щоправда, в англомовному варіанті додали одне речення. Річ у тім, що всюди в книзі «Росія» написана з малої літери.

«Ми, українці, розуміємо чому так, але ті, хто читають англійською, не дуже це розуміють, адже національність і назву країни треба писати з великої літери, – каже Ольга. – Редактор зробив зауваження, однак я пояснила, що це моя принципова позиція, і попросила нехай це вкажуть на початку книги. Її вже читають в Ірландії, США, Німеччині, і ще ніхто не написав у коментарях «чому з маленької?».

Наталя МОСТОВА

Івано-Франківські