85-річний прикарпатець понад 20 років виготовляє скрипки

16 листопада 2025 р. 12:22

16 листопада 2025 р. 12:22

У чому секрет ідеального звучання скрипки, про перерву через мітинги для повалення комунізму, враження від скрипки Страдіварі та чому у 85 років досі продовжує створювати музичні інструменти, розповів Роман Шмігельський.

85-літній майстер Роман Шмігельський за понад 20 років виготовив приблизно 100 скрипок, пише Суспільне.

Почав з інструмента для свого сина, не вміючи на той час різьбити по дереву. Чоловік живе і працює у недобудованій фабриці для майстрів музичних інструментів, яку зводили за його ініціативою на краю села Ясень, що на Івано-Франківщині. Таким чином, каже, продовжує розпочату справу та береже будівлю.

Перша скрипка — для сина

Поштовхом для Романа Шмігельського до виготовлення скрипок стало бажання зробити інструмент для свого сина Олексія. Чоловік пригадує, що побачив, як його син заслухався класичною музикою, і вирішив розвивати його у цьому напрямі.

“Музика звучала по радіо, пам’ятаю. Він став, я його кличу, а син не чує. Я жінці кажу: “Ну, клич”. Вона кличе, він не чує, заслухався. Думаю: що ж, треба дати музичну освіту. Бо сам я музику любив, співав завжди десь, коли на роботі був, але музичної освіти не мав”, — говорить Роман Шмігельський.

Оскільки літератури з виготовлення скрипок було обмаль, він почав шукати скрипкового майстра і знайшов такого на Гуцульщині — Федора Кравчука з Космача.

“Коли я до нього приїхав, його жінка приготувала банош, і тоді я вперше їв справжній гуцульський банош. Потім ми пішли до його майстерні. Вона була розташована у старій покинутій хаті”, — розповідає Роман Шмігельський.

Чоловік одразу не зізнався майстру, що не вміє різьбити по дереву.

“Коли він дізнався, каже: “А як ви думаєте скрипку робити?” Я взяв лучкову пилку і почав різати. “Ей, — каже. — Я бачу, що ви будете робити. І то досить скоро”, — пригадує свій перший урок скрипковий майстер.

Після того як Роман Шмігельський зробив свій четвертий інструмент, його вчитель сказав, що більше нічого навчити не зможе. Надалі порадив шукати майстрів, які навчалися в Італії.

“А я дуже хотів критики на свій інструмент. Я знав, що можна краще, але не знав, як це зробити”, — говорить Роман Шмігельський.

Зараз, каже, зрозумів, що меж для вдосконалення мистецтва з виготовлення скрипки немає.

Скрипка працює як діафрагма

За словами Романа Шмігельського, скрипка працює як діафрагма. Вона є тонким, ніжним, проте складним інструментом, що витримує великі звукові навантаження — понад 400 Гц.

“Коли правильно вистругана дека і правильні висоти того склепіння, тоді інструмент працює як акустичний прилад, по максимуму. Товщина боків може бути від півтора до двох міліметрів. Тому, щоб склеїти скрипку, треба додавати площу приклеювання — такі контробручики. Вібрація від струн є дуже сильною. Одна нота “ля” має 440 Гц. Усі ці звуки передаються з верхньої на нижню деку, і все це вібрує”, — каже Роман Шмігельський.

Для ідеального звучання важлива не тільки філігранна робота майстра, а й дерево, з якого виготовляють скрипку. Йдеться як про породу, так і про тривале висушування матеріалу.

“Найкраще в гармонії між собою дві породи дерева — смерека для верхньої деки й нижня дека — явір. Смерека — така ніжна, що дуже акуратно треба різати, аби вона не розколювалася. Для скрипки годиться смерека, яку бойки називають “гінтова”, — ділиться майстер.

З його слів, якщо цей музичний інструмент правильно обслуговувати, то ним можна користуватися століттями й звучання лише кращатиме завдяки великій витримці дерева. Доказ цьому — скрипки Антоніо Страдіварі.

“Коли звучала віолончель з альтом — мороз по тілу йшов”

Точної кількості скрипок, які змайстрував, Роман Шмігельський не рахував, але, каже, це орієнтовно сотня. Хоча майстер спеціалізується більше на виготовленні скрипок та альтів, він також зробив три віолончелі й ще одну реставрував — інструмент італійського майстра, який мав понад 200 років. Роман Шмігельський має у доробку ще один смичок, хоча цим займаються смичкові майстри.

“Раніше знайти хорошого смичкового майстра було важче, ніж скрипкового. Моя учениця перекваліфікувалася і тепер виготовляє смички. Вона живе у Бостоні, в Америці”, — каже Роман Шмігельський.

Незвичним інструментом, який він змайстрував, каже, був предок скрипки — віола д’аморе . За зразок мав інструмент італійського майстра Джузеппе Гварнері, який позичив у друга. У своєму виробі він дещо змінив задню деку, попередньо погодивши із замовником.

“Коли ми натягнули струни й він почав грати на тому інструменті — цілий вечір грав… Я ту ніч спати не міг. Клянуся вам. У мене звучали ті звуки. То такі божественні звуки. То неймовірне щось”, — пригадує Роман Шмігельський.

Чоловік також виготовив квартет: дві скрипки, альт та віолончель, які звучать в одному колективі.

“Я просив Анжелу Приходько , яка керувала квартетом, аби вона вибрала такі твори, щоб можна було чути інструменти в різних комбінаціях: і соло скрипки, і дует скрипки, і дует скрипки з альтом, і дует віолончелі з альтом. Коли грали віолончель з альтом, звучання було таке, як від органу. Мороз по тілу йшов”, — пригадує Роман Шмігельський.

Наразі інструменти з цього квартету використовує академічний струнний ансамбль “Quattro Corde” Івано-Франківської обласної філармонії імені Іри Маланюк.

Тримав у руках скрипку Антоніо Страдіварі

Роман Шмігельський пригадує: у Москві познайомився з Юрієм Почєкіним — майстром, який два роки навчався в Італії. Спочатку Почєкін з Романом працювати не хотів, бо говорив, що один українець з ним погано повівся. Погодився тоді, коли прикарпатець запропонував йому витриманий роками матеріал для інструментів.

“До нього якось прийшов артист зі скрипкою роботи Антоніо Страдіварі. Вони понаграбовували, тому у них було багато інструментів італійських майстрів, дуже високоякісних, зокрема і Страдіварі. Звичайно, той артист був з охороною, бо то — дорогий інструмент. Я взяв до рук скрипку Страдіварі, подивився на неї зверху і запам’ятав усі вигини. Вони, наче фотографія, залишилися у моїй пам’яті. Незвичний був інструмент. Там таке звучання…” — пригадує Роман Шмігельський.

Перерва на політичну боротьбу

Роман Шмігельський займається виготовленням скрипок з 1973 року, але, каже, мав дві перерви.

“Сім років — на політичну боротьбу. Потім дев’ять років доглядав за хворою дружиною”, — говорить скрипковий майстер.

Роман Шмігельський був одним із засновників Товариства української мови імені Тараса Шевченка “Відродження” в Калуші.

“Тоді були два товариства. Друге створила влада. Хотіли конче об’єднати, щоб нас розчинити. Там слухняні вчителі проголосують так, як треба, — люди, залежні від зарплати. Але ми не погодилися на об’єднання, і залишилися два товариства”, — згадує майстер.

У 1989 році письменники в Калуші вирішили підняти народ на боротьбу проти комуністичного режиму, продовжує Роман Шмігельський. Тоді до нього прийшов друг і запитав, хто б міг підписати документ на підтримку української мови.

“Я тоді кажу: давай сюди, я підпишу”. Дружина моя теж підписала. Я собі подумав: якщо письменників ніхто не підтримає, то їх так само заарештують, як і тих небагатьох, які привселюдно подавали голос. Тому я сказав собі, що мушу їх підтримати”, — розповідає майстер.

6 серпня 1989 року Роман Шмігельський був одним з тих, хто очолив колону на мітингу в Калуші та дав команду підняти синьо-жовтий прапор у середмісті. Він і досі майорить на тому місці.

“Старалися зривати, але потім залишили. Прапор донині там, і я маю велику приємність. До речі, ми тоді такий сильний удар завдали комунякам, що їх два дні ніде не було видно. Напевно, переглядали те, що назнімали на камери”, — пригадує історичні події Роман Шмігельський.

Живе у недобудованій фабриці з виготовлення музичних інструментів

Роман Шмігельський наразі мешкає на краю села Ясень Перегінської громади, поблизу лісу, в недобудованій фабриці з виготовлення музичних інструментів. Він оплачує комунальні послуги, податки, доглядає за будинком та працює в облаштованій ним майстерні.

“Збудувати це приміщення було моєю ідеєю. В 1986 році на зборах майстрів музичних інструментів у Москві я запропонував створити підприємство, яке б заготовляло і сушило деревину для виготовлення музичних інструментів, а згодом там люди могли б і створювати їх. Тоді у всіх майстрів була велика проблема з матеріалом. Мою ідею підтримали, і у 1990 році розпочалося таке будівництво”, — розповідає Роман Шмігельський.

У 1992 році будівництво припинилося. Щоб поштукатурити споруду, Роман Шмігельський продав свою квартиру в Калуші. З його слів, будинок належить Національній всеукраїнській музичній спілці.

У цій будівлі, пригадує майстер, з ним часто жили його учні. Тому, каже, вона частково виконує свою функцію для майстрів інструментів.

“Не хотілося кидати, щоб воно все пропало, бо я знаю, яка психологія в людей: а, нічиє, то я щось візьму. Люди знецінені духовно, спустошені, не вміють цінувати те, що зроблене руками. А я не хочу чекати смерті, хоча мені вже й 85 років. Щось можуть руки робити — та й роблю”, — додає скрипковий майстер.

Івано-Франківські