“Ми тут, щоб наші рідні могли жити без війни”: історія франківського нацгвардійця Андрія Демури

05 грудня 2025 р. 10:09

05 грудня 2025 р. 10:09

Боєць 50 полку імені полковника Семена Височана пройшов війну, пережив тяжке поранення під Покровськом і продовжує службу в Івано-Франківську, забезпечуючи громадський порядок.

Про це пише Галка з посиланням на 50 полк імені полковника Семена Височана Національної гвардії України.

Івано-франківський нацгвардієць Андрій Демура — боєць, який пройшов війну, пережив тяжке поранення та все одно знайшов сили залишатися у строю.

Андрій народився на Житомирщині, але половину життя прожив у Харківській області. Початок повномасштабного російського вторгнення застав його рідних саме там. І це стало головною мотивацією їхати на фронт.

“Я просто не хотів, щоб ворог дійшов туди, де моя сім’я. Хотів захистити їх”, — коротко пояснює Андрій.

Контракт з Національною гвардією України він уклав після проходження строкової служби. У 2023 році він вирушив у першу ротацію на передову — в Серебрянський ліс, де росіяни намагалися штурмувати позиції нацгвардійців і просунутися ближче до Лиману. Там пройшло бойове хрещення піхотинця 50 полку.

Найважчим Андрій вважає 2024 рік, коли він з побратимами обороняв Покровський напрямок. Їхній спостережний пункт майже щодня накривали дронами.

“Основна складність була у мене саме там. Коли розбирали наш спостережний пост, ми за день нарахували 48 FPV-дронів. Вони розбирають — ми відновлюємо. Так і тримались”, — згадує Андрій.

Поранення під щільним вогнем

Найстрашніше чекало гвардійця під час заміни на позиціях. Їх було шестеро. Завдання — зайти в посадку і зайняти позиції.

“Ми під’їхали, вигрузилися і почали заходити. Чую — кулі свистять. Спочатку навіть не розумієш, звідки. Здається, ніби повітря рветься. А потім доходить, що працюють з усіх сторін”, — говорить гвардієць.

Група потрапила під щільний кулеметний вогонь. Земля вибивалася з-під ніг, укриттів майже не було. Раптом Андрій відчув різкий удар у ногу — куля вирвала шматок ікри. Кістку дивом не зачепило, але частину м’яза втрачено назавжди.

Групі вдалося відійти з-під вогню й дочекатися евакуації. Побратими підтримували один одного на виході, тягнули, підставляли плече. У тому бою загинув побратим Андрія на псевдо Ампер, його тіло везли на руках.

Служба після поранення

Далі були лікарні, операції, реабілітація. Довге відновлення, біль, перевірка на витримку — і фізично, і морально. Але Андрій не зламався.

Сьогодні він продовжує службу в Івано-Франківську. Разом з іншими військовослужбовцями незламний гвардієць забезпечує громадський порядок на вулицях міста.

“Ми всі тут не заради нагород. Ми тут, щоб наші рідні могли жити без війни”, — підсумовує івано-франківський нацгвардієць Андрій Демура.

Завдяки таким чоловікам, які пройшли фронт, пережили втрату побратимів, тяжкі поранення і знайшли сили відновитися й продовжувати службу, у містах України стає безпечніше. Їхня служба — це доказ того, що сила українського війська вимірюється не тільки мужністю на фронті, а й здатністю залишатися опорою для суспільства після повернення.

Івано-Франківські