вологість:
тиск:
вітер:
“Віддати частину себе, щоб хтось жив — це найвище добро”: історія Віри Стужук та її чоловіка, який став для неї донором печінки (ФОТО)
16 грудня 2025 р. 21:06
16 грудня 2025 р. 21:06
44-річна Віра Стужук народилася у Житомирській області. Там закінчила школу, потім навчалася в Дніпропетровську. Заміж вийшла теж на Житомирщині. У 2006 році разом із чоловіком Сергієм переїхала до Івано-Франківська — звідси родом її батько. Після початку повномасштабного вторгнення чоловік служив на Запорізькому напрямку у складі 128 бригади.
Надалі “ Галка ” розповість їхню історію.
Проблеми зі здоров’ям у Віри почалися ще у 2009 році.
«У мене було запалення яєчників, я лягла в лікарню, пролікувалась. Після виписки почалася страшенна слабкість. Мені тоді було лише 26 років, але почувалася так, ніби 80 — сил не було зовсім», — згадує жінка.
Їй ставало дедалі гірше: важко було ходити, а в тілі з’явився нестерпний свербіж.
«Я роздирала шкіру до крові. Вдень і вночі — не могла спати. Ходила по лікарях, мене капали, але нічого не допомагало».
Довго їй ніхто не міг поставити точного діагнозу. Вона пила ліки, які трохи допомагали знімати свербіж.
Віра регулярно проходила еластометрію.
«Я не пила, не курила, стежила за собою, і, мабуть, це продовжило мені життя. Але після того, як чоловік пішов на фронт, мій стан погіршився. Стрес дав про себе знати».
Через кілька місяців після чергового обстеження, у 2024 році, лікарі підтвердили діагноз — цироз печінки.
«Лікарка сказала, що треба їхати у центр трансплантації, ставати на чергу. Я все ще сподівалася, що, може, обійдеться. Але ні».
Черга на пересадку таємна і закрита — пацієнти не знають, на якому вони місці.
«Коли приходять результати аналізів, їх вносять у базу, і черга може змінюватися залежно від стану пацієнтів».
Коли всі застигли в очікування донора, Сергій вирішив ним стати.
«Коли ми поїхали до Львова, лікарі сказали, що пересадка необхідна. Спочатку мова йшла про посмертного донора. Але на одній із зустрічей я запропонував свою печінку», — згадує чоловік.
Після першого обстеження лікарі підтвердили, що це можливо.
«Почалися аналізи — КТ, МРТ, пункція печінки, серця, нирки. Перевіряли все. З травня до липня 2024 року ми проходили ці обстеження».
У липні їм призначили операцію.
«Мене оперували 13 годин, дружину — 11», — розповідає чоловік.
Перед операцією обоє підписали юридичну згоду та документи про всі ризики.
«Нас попередили, що донор — у пріоритеті, бо це здорова людина, яка ризикує власним життям. Якщо під час операції щось піде не так, лікарі спершу рятують донора», — каже Сергій.
Віра згадує перші моменти після пересадки:
«Коли мене розбудили, я запитала, як себе почуває Сергій. Лікар сказав: “Все добре”. Я не мала сил навіть повернути голову, але коли почула, що з ним все гаразд — мені стало спокійно», — згадує Віра.
Перші слова, які промовив після операції Сергій були: “Як моя дружина?”.
Організм Віри швидко почав відновлюватися. А от Сергієві було важче — його кидало в жар і холод, тіло не могло відразу адаптуватися.
«Перша доба була дуже важка. Але я думав про хлопців на фронті, у полоні, — і це давало сили триматися».
Через три дні обох перевели з реанімації у палату.
Тепер Віра й Сергій — вдячні за другий шанс на життя і сподіваються, що їхня історія стане підтримкою для тих, хто проходить подібний шлях.
Пересадка від живого донора безпечніша, бо лікарі можуть довше і ретельніше обстежити орган.
«Печінка Сергія була перевірена до дрібниць — аналізи, КТ, МРТ. Це і є перевага живого донорства», — пояснює Віра.
Вона переконана, що жива пересадка рятує одразу двох:
«Сергій віддав мені частину печінки, а хтось інший отримав шанс на життя, бо став у черзі на крок ближчим до органу від посмертного донора. Це подвійний порятунок».
Сергій запевняє, що українці мало говорять про донорство. Люди бояться віддавати органи після смерті.
«Тіло — лише оболонка. Якщо після мене хтось житиме — це правильно», — вважає він.
Проблема полягає у дозволі на взяття органів після смерті. Має бути або документ складений при житті донора, який посмертно погоджується віддати свої органи, або ж дозвіл на пересадку від усіх його родичів, який не завжди вдається отримати після смерті близької людини.
Для подружжя донорство — це прояв любові:
«Віддати частину себе, щоб хтось жив — це найвище добро».
Галка писала великий матеріал, де розповідаються три історії — Любові з Івано-Франківська, яка шість років жила на діалізі; Віри, котра отримала частину печінки від свого чоловіка і Людмили з Городка, життя якої врятувало донорство після смерті іншої людини.
Джерело: galka.if.ua
Новини рубріки
Карітас запрошує коломиян стати донорами крові
16 грудня 2025 р. 20:58
Мережа шахрайських кол-центрів, аварія та пожежа: головне за день від Фіртки
16 грудня 2025 р. 20:45
У Долині ремонтуватимуть дитячу лікарню: медиків та пацієнтів переведуть в інші корпуси (ВІДЕО)
16 грудня 2025 р. 20:37