Познайомилися у діалізному залі, а тепер чекають на дитину: романтична історія з франківської лікарні (ФОТО)

21 грудня 2025 р. 19:57

21 грудня 2025 р. 19:57

В Івано-Франківській обласній лікарні поділилися романтичною історією знайомства пацієнтки та медбрата, які вже разом три роки та чекають на дитину.

Про це пише “Галка” з посиланням на Івано-Франківську обласну клінічну лікарню.

Кілька років поспіль Ганна проходила через непростий виснажливий період: три роки гемодіалізу, постійні обмеження та очікування на трансплантацію нирки…

Саме в лікарні, у діалізному залі, вона познайомилася з медичним братом Василем Куляком, який проводив їй процедури. Чоловік розповідає, що старша медсестра часто ставила його на чергування в другий зал, де робили гемодіаліз Ганні, «наче якусь чуйку мала».

Згодом медбрат і пацієнтка зрозуміли: їх поєднує не лише лікування, не лише з її боку — бажання одужати, а з його — докласти максимум зусиль, щоби полегшити їй життя з непростою недугою — нирковою недостатністю.

«Коли моїй Ганнусі робили діаліз, я мав зміну. Було пізно, близько 11-ої ночі, коли їй повідомили, що знайшли донорську нирку, – згадує Василь. – У мене ще були пацієнти, але колеги одразу мене підтримали й підстрахували. Я вже залишався біля неї». То була ніч на 29 грудня 2022 року.

Вони ще не були одружені, але, як каже Василь, «були міцною парою». Поки Ганна проходила термінові обстеження, Василь серед ночі «в своїй хірургічці літав Пасічною, збирав документи», щоб зареєструвати необхідні дані для операції.

Операцію розпочали близько половини першої ночі. Тривала вона до сьомої ранку.

«Все зробили якісно і ми вдячні команді трансплантологів, родичам донора, які дали згоду на пожертву органа. Це надзвичайно сміливий і важливий крок», – каже Василь.

Ганна зізнається: поява нирки була для неї цілковитою несподіванкою – вони з родиною якраз проходили обстеження, щоб визначити, хто з її батьків може стати донором.

«Це було неочікувано. До того ж, ми планували по-іншому і все це було дуже неочікувано. Якщо б його не було на зміні тоді, то я б, напевно, відмовилася», – каже вона.

Після операції Василь вирішив, що напише заяву і особисто дасть дозвіл на посмертну трансплантацію, бо як медик розуміє, що пересаджений орган – це шанс: «Якщо мій орган комусь підійде, я хочу, щоб він продовжив чиєсь життя».

Життя після трансплантації у Ганни змінилося. Як вона сама каже, повернулося нормальне життя: «Я не прив’язана до лікарні. Не ходжу через день на діаліз. Спокійно живу, будую плани…”.

Василь, який щодня бачить пацієнтів на діалізі, пояснює:

«Бачу, як люди проводять пів життя у лікарні. Через день діаліз – ти ні поїхати, ні спокійно працювати не можеш. Тому пересаджена нирка – це карт-бланш. З пересадженим органом – усе інакше».

Цьогоріч у грудні минає три роки після операції. Ганна та Василь одружилися. І сьогодні з вдячністю згадують усіх, хто став частиною цього шляху – від колег медбрата до команди трансплантологів і родини донора.

У лютому подружжя стане батьками.

Івано-Франківські