Від турнікетів до тепловізорів: як українська громада за кордоном забезпечує ЗСУ спорядженням

10 січня 2026 р. 16:42

10 січня 2026 р. 16:42

До 1998 року Іван Перхалюк жив у Теребовлі на Тернопільщині. Працював учителем фізики. Згодом він разом із сім’єю переїхав до Нью-Йорка.

Сьогодні Іван Перхалюк активно волонтерить і підтримує Україну.

Своєю історією життя та допомоги для Збройних сил України він поділився з журналісткою Фіртки .

Чоловік розповідає, що переїхав до США у 1998 році. За майже три десятиліття він рідко буває в Україні. Востаннє відвідував країну у 2015 році. Попри американський паспорт, українського громадянства він не втрачав.

Про волонтерство Іван говорить відверто: активна допомога Збройним Силам України почалася після повномасштабного російського вторгнення. Волонтер мешкає у Staten Island — районі Нью-Йорка з населенням близько пів мільйона людей. Там українська громада об’єдналася навколо Української греко-католицької церкви, збудованої третьою хвилею української міграції.

«Усе наше життя, вся активність — довкола цієї церкви», — каже Іван.

Ще з 2014–2015 років волонтерську роботу започаткувала родина лікарів з Івано-Франківська — Ірина та Олег Мельники . Тоді допомога була здебільшого медичною: турнікети, бинти, базові засоби. Списки необхідного складали на Amazon, а люди купували речі та надсилали в Україну.

«Після початку повномасштабної війни запити суттєво змінилися. Почали звертатися по кевларові каски, захисне спорядження, амуніцію.

Ірина та Олег Мельники — лікарі,  тому займалися в основному медичною сферою, я ж особливо не занурювався, був звичайним жертводавцем.

Коли ж почалося повномасштабне вторгнення, то кількість запитів кардинально збільшилась, і різновидність потрібних речей виросла. Сім'я Мельників далі продовжили займатися медичним напрямком, а мене попросили допомогти з іншими запитами. Тоді я взявся за «залізо»».

Згодом волонтерство стало складним технічним процесом: бронежилети з різними системами фіксації, шнурівками, комплектацією для різних підрозділів — від розвідників до піхоти.

«Треба вникати в ТТХ, у специфікації», — пояснює Іван.

Чоловік додає, що йому цікаво аналізувати логістику, порівнювати, складати таблиці та перевіряти стан обладнання.

Пізніше з’явилися нові напрямки: оптика, прилади нічного бачення, тепловізори, системи радіоелектронної боротьби. Іван розбирався в частотах, антенах, акумуляторах і обладнанні для дронів DJI та FPV-окулярів.

Говорячи про логістику, Іван Перхалюк згадує, що ще на початках, орієнтовно з 2014 року, користувалися різними посилковими сервісами.

«Ми все складали в коробки, і вже залежно від потреб — або швидко літаком, або, якщо час терпів, то кораблем».

На початку повномасштабного вторгнення ситуація різко змінилася. За словами волонтера, з’явилася унікальна можливість: польська авіакомпанія LOT приблизно на місяць дозволила безплатне перевезення гуманітарних вантажів.

«Десь місяць возили все безплатно», — розповідає він.

Тоді логістика виглядала максимально просто і водночас масово: з Нью-Йорка вилітали рейси з десятками сумок.

«Буквально одна людина тягнула 60–70 сумок у літак і летіла у Варшаву. У польській столиці вантаж зустрічали українці з бусами, які далі транспортували все в Україну», — поділився волонтер.

Більше читайте у матеріалі: «Хто, якщо не ми?», — волонтер із Нью-Йорка Іван Перхалюк про допомогу фронту на майже пів мільйона доларів

Івано-Франківські