“Хороша роль — та, яку хочеться грати”: Кирило Парастаєв про кіно, театр і акторське життя (ФОТО)

12 січня 2026 р. 20:51

12 січня 2026 р. 20:51

31-річний актор Кирило Парастаєв родом із Запоріжжя. З 2022 року грає на сцені Драматичного театру імені Лесі Українки у Києві. В інтерв’ю «Галці» актор розповів про свій шлях у театрі та кіно, перший досвід головної ролі у повнометражному фільмі й те, чому для нього так важливі діалог і довіра в творчому процесі.

«Це було одночасно легко і складно»: про зйомки та перший повний метр

— Розкажіть про зйомки «Випробувального терміну». Наскільки вони були легкими або ж важкими?

— Це було водночас і легко, і складно. У нас склалася дуже тепла атмосфера на майданчику — і я переконаний, що це повна заслуга режисерки фільму Ірини Громозди. Було по-різному: десь весело, десь хаотично, а десь — навпаки дуже зібрано і чітко. Але саме ця мінливість додавала легкості.

Для мене це був перший досвід у повному метрі, тому я багато хвилювався, часто почувався не у своїй тарілці. Було ніяково, і знадобився час, щоб звикнути й відчути комфорт. А для мене це принципово важливо — знати людей, відчувати простір, щоб мати змогу працювати повноцінно.

Як усе починалося

— Як ви дізналися про фільм і потрапили в проєкт?

— Це стандартна історія для кіно: від агента приходить запит на самопробу. Я її записав, після чого мене запросили на живі проби — і далі вже затвердили. Якщо підходиш — беруть. Усе доволі просто.

На пробах були режисерка Ірина і кастинг-директорка Аня. Моя партнерка Катерина Кузнєцова на той час була за кордоном, тож спочатку мені допомагала Аня. З Катею ми вже згодом пробувалися по Zoom. Далі все було якось більш живо. Потім були читанки  з іншими акторами. Ми щось обговорювали, додавали, думали. Чудово, що такий момент був, бо так не завжди буває.

— Як проходила підготовка до ролі?

— Персонаж був для мене доволі зрозумілим. Я намагався зробити його максимально звичайним, не «яскравим персонажем», а живою людиною, яка просто живе своє життя в конкретних обставинах.

— Чи був у персонажа прототип?

— Можливо, підсвідомо — це якісь мої друзі або я сам у певний період життя. Ми дуже різні в різних станах: коли «на коні» і коли — ні. Я відштовхувався від ситуацій, які мені знайомі, і далі — як вийде. Намагався бути доречним в тих чи інших обставинах.

Про діалог, довіру і любов до процесу

— Який досвід вам приніс цей фільм — як актору і як людині?

— Я вкотре підтвердив для себе, що мені надзвичайно важливо бути частиною процесу, а не просто виконавцем. Іра дозволяла щось привносити, сперечатись, щось пропонувати. Це завжди був діалог. Не було такого, що ти просто виконавець. У такому разі мені було б важко. Тому я для себе це підтвердив, що діалог — це важливо.

А з нового… Мені сподобалося зніматися. Я раніше не дуже любив зніматися. Театр мені більше подобається. Але мені почало подобатися зніматися. І це завдяки цьому фільму. Бо це, справді, було чудово. Я дуже щасливий, що мій перший повнометражний досвід був саме таким. Тепер, зізнаюся, буде складно не порівнювати наступні проєкти з цим.

Про фільм і час, у якому ми живемо

— Чим «Випробувальний термін» може зачепити глядачів?

— Він не намагається здивувати. І в цьому його сила. Це фільм про звичайне життя звичайних людей у сучасній Україні — з проблемами, сумнівами, теплом, драмою. Ми не уникаємо реальності й не намагаємося нічого прикрасити. Наскільки це можливо в художньому кіно, ми просто чесно говоримо про час, у якому живемо.

Перші кроки в театрі

— Повертаючись до початку вашої акторської карʼєри — які у вас були відчуття, емоції, коли ви отримали свою першу роль?

— Це був початок повномасштабної війни. Я повернувся з Львова, куди ми на деякий час їздили з мамою, до Києва, і мені страшенно хотілося щось робити. Волонтерив, але цього було замало — хотілося творчості, тепла, спільноти.

Я прийшов у театр Лесі Українки з ідеєю зробити читанку. А вже наступного дня мені запропонували роль у виставі «Переклади». Мені тоді було 28. Так і почалося моє театральне життя.

Театр і кіно: два різні способи існування ролі

— Окрім зйомок у кіно ви ще є актором театру, де вже виконували головну роль у виставі «Брати», тепер ви виконали головну роль у фільмі — наскільки підготовка до головної ролі в театрі відрізняється від кіно?

— Різниця — максимальна. У театрі є час. Репетиції можуть тривати по три, по вісім годин щодня. Є трупа, є знайомі колеги, є режисер, якому ти довіряєш. Наприклад, Олександр Кобзар, який зіграв у фільмі «Випробувальний термін», — також режисер вистави «Брати», з яким я багато працював і якому дуже вдячний.

У кіно ж усе інакше. У перший знімальний день ми знімали майже фінальну сцену фільму. Усе відбувається хаотично, і лише потім на монтажі ця мозаїка складається.

У театрі ти можеш зіграти виставу десять, двадцять разів — і щоразу робити її краще. А в кіно те, що ти зняв сьогодні, залишиться назавжди. Тому потрібно швидше збиратися, концентруватися і одразу видавати результат. А це не завжди просто.

Що таке хороша роль і як її відчути

— Що для вас означає хороша роль?

— Це дуже інтуїтивно. Хороша роль — та, яку хочеться грати. Важливі обставини, команда, матеріал.

— Ви це розумієте одразу чи в процесі?

— По-різному. Іноді сценарій або п’єса одразу «чіпляє» темою. Якщо там є що робити, якщо є пошук — це вже цікаво. Акторство ж дуже колективна справа. Навіть якщо ти граєш головну роль, вона теж залежить від режисера, сценографа, композитора, колег по знімальному майданчику. Це дуже важливо. Це допомагає грати, допомагає шукати. Має бути зона комфорту. Для того, щоб в якихось особистих речах, пов’язаних з роллю, якраз виходити з цієї зони.

Як народжується персонаж: від першого відчуття до деталей

— Ви «розписуєте» персонажа, досліджуючи  його?

— Я рідко щось детально розписую. Частіше йду від внутрішнього відчуття. Фантазую: як він ходить, як вдягається, що слухає, який він у різних ситуаціях. Додаються референси, спогади, асоціації. Намагаєшся знайти якусь глибину, навіть якщо її там немає. Мені здається, якщо ти граєш персонажа, але він якийсь не душевний, то вийде зовсім не цікаво. І ти якось намагаєшся це все зібрати. Не знаєш, звідки воно прийде. Дуже по-різному відбувається. І ще дуже залежно в якому ти зараз стані. Ти зараз краще чуєш, бачиш, чи краще відчуваєш щось. Це живий процес.

— По суті, ви шукаєте зерно ролі через роздуми.

— Часто так. Але перше відчуття… Взагалі, я дуже сильно довіряю першому враженню. Потім, правда, не завжди за ним йду. Але з часом можу до нього повернутися.

— Ви продумуєте минуле персонажа?

— Рідко. Не завжди є в цьому необхідність. Це залежить від матеріалу та режисера. Вигадувати минуле або майбутнє персонажа — не завжди важливо. Хоча теж іноді буває цікаво, як далі було б.

Про жанри, мрії і майбутнє після війни

— Які жанри вам подобаються?

— Я дивлюся багато кіно. Вивчаю матеріали про театр.  Але, коли мені сумно, то я дивлюся ром-коми. Щоб ти не вигадував, але все одно рано чи пізно повертаєшся в щось таке дуже просте, тепле, що дає приємні відчуття. Або взагалі в щось дитяче. Наприклад, виникає бажання подивитися мультик. Як із музикою: можна слухати будь-яку круту музику, але все одно іноді хочеться послухати просту попсу. Одним словом — мені подобається багато чого.

— З якими режисерами, чи акторами, ви б хотіли попрацювати?

— Багато з ким. Але мені щастить. Зараз буду працювати з акторами не тільки з нашого театру. У нас в театрі буде нова вистава «Касандра» в наступному сезоні. Там гратимуть актори з Театру Франка та Театру на Подолі.

Щодо режисерів, то є багато театральних режисерів з якими я хотів би попрацювати. Вони всі відомі. Вже всі в своїх фестивалях. Багато-багато, з ким хотілося б, але я розумію, що далеко не зі всіма вдасться.

— Над якими проєктами ви працюєте зараз, або плануєте найближчим часом?

— Попереду репетиції двох вистав. У кіно — як покличуть. Хотілося б зробити власну виставу. У мене є студія, де я викладаю акторські практики для життя. Мені цікаво цим займатися. І взагалі подобається займатися з людьми. Здається — творчість має якийсь терапевтичний аспект. Мені в цьому напрямку подобається рухатися.

Тож є чим займатися і мені це все подобається. Багато чого хочеться робити. В майбутньому хотілося б спробувати якусь драматичну історію. Можливо якусь комедію, але дуже «обережну». Я не дуже великий фанат яскравих ґеґів і всього такого. Мені більше подобається щось життєве. Якщо грати, то щось життєве, приємне, людське, тепле. Або щось драматичне. Було б цікаво спробувати зіграти в матеріалі в стилі Каракса. Якщо б у нас таке щось знімало. Багато чого хочеться, але ще час не прийшов. Можливо, після війни в кіноіндустрії зʼявиться більше можливостей.

2025-й був дуже насиченим, а 2026-й, думаю, буде не менш цікавим. Головне — пройти його з холодною головою.

• “Людині потрібна людина”: у Франківську презентували фільм “Випробувальний термін” (ФОТО)

Івано-Франківські