“Краще зупинити їх тут і зараз, ніж чекати стуку в двері…”: історія бійця 102 окремої бригади ТрО Андрія “Пампуха”

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

“Краще зупинити їх тут і зараз, ніж чекати стуку в двері…”: історія бійця 102 окремої бригади ТрО Андрія “Пампуха”

15 січня 2026 р. 18:52

15 січня 2026 р. 18:52

Андрій на псевдо «Пампух» — оператор безпілотних літальних апаратів 102 окремої бригади ТрО. Родом з Івано-Франківська. До війська долучився 25 лютого 2022 року, на наступний день після повномасштабного вторгнення.

Пише “ Галка ” з посиланням на 102 окрему бригаду Сил територіальної оборони ЗСУ.

“Я прийшов одразу, без пауз, — каже «Пампух». — Просто розумів: інакше не можна”.

Перші півтора року Андрій служив кулеметником у взводі розвідки, згодом почав працювати з БПЛА. Сьогодні він літає на «мавіках», веде розвідку, здійснює скиди, коригує артилерію та міномети.

“Зараз моя війна це не тільки позиції на землі, а й небо, — говорить він. — Камера, координати, секунди на рішення. І розуміння, що від твоїх очей залежать інші”.

Про «особливий» випадок Андрій замислюється. Каже, що кожен по-своєму особливий. Але перший бойовий вихід пам’ятає дуже чітко.

“Перший раз, коли йшов на спостережний пункт, було реально страшно. Це був мій перший бойовий вихід. Я майже цілу ніч не спав. Дуже переживав. Старші побратими мене трохи заспокоїли, підказали, що робити, якщо почнеться. Пам’ятаю перший «прихід», перший обстріл. Було дуже лячно і дуже гучно”.

З часом страх відходить. Не тому, що стає легко, а тому, що звикаєш.

“На війні швидко до всього звикаєш, — каже «Пампух». — Бо це війна. Тут або ти включаєшся, або вона ламає”.

Сьогодні Андрій говорить уже не з позиції новачка. А з позиції людини, яка бачила багато, і в небі, і на землі.

“Потрібно йти. Бо хто, як не ти, захистить твою сім’ю? Ми не вічні, ми не термінатори. У нас уже теж закінчуються сили. Краще зупинити їх тут і зараз, ніж чекати, поки російський солдат постукає у твої двері”.