Поговорити після титрів: як у Франківську працює психологічний кіноклуб (ФОТО)

16 січня 2026 р. 21:33

16 січня 2026 р. 21:33

« Галка » розповість про кіноклуб, який починався з одного заходу на місяць для внутрішньо переміщених осіб, а згодом виріс у спільноту з регулярними щотижневими зустрічами. У молодіжному центрі «Параграф» в Івано-Франківську кіно дивляться не лише заради сюжету — тут через фільми говорять про себе, пережитий досвід і внутрішню стійкість разом із психологинею.

Історія кіноклубу почалася з психологині Вікторії-Марії Леник. Саме вона стала його ідеологинею. Тоді Вікторія працювала у «СпівДії Хаб Івано-Франківськ» проєктним психологом. Одним із завдань було проводити заходи для внутрішньо переміщених осіб — людей, які після переїзду потребували психологічної та емоційної підтримки. І саме тоді закралася ідея створити власний проєкт для підтримки населення під час війни, не тільки ВПО.

Формально це мав бути лише один захід на місяць. Але згодом Вікторія почала проводити зустрічі щотижня — чотири рази на місяць. Саме тоді почав формуватися кіноклуб.

Коли Вікторія перестала працювати у «СпівДії», вона не залишила цю справу — продовжила вести кіноклуб самостійно. Ідея виявилася живучою — зараз клубу вже майже три роки.

Зустрічі відбуваються регулярно: щочетверга. Інколи бувають паузи — різдвяні свята чи короткі перерви, але загальний ритм не змінюється. Кіноклуб існує.

Проводять його в молодіжному центрі «Параграф». Саме там свого часу працювала «СпівДія», і там Вікторія була проєктний психологом. Сергій, який зараз опікується кіноклубом, тоді запропонував Вікторії допомогу з організаційними питаннями. Так він поступово почав доповнювати кіноклуб допомагаючи Вікторії в комунікації, організації та плануванні. З’явилася ідея створити телеграм-канал — безпечний простір для спілкування поза межами зустрічей.

«Параграф — це, напевно, найкраще місце для молоді. Для людей, які хочуть здобути досвід, спробувати себе у волонтерстві й отримати навички, які знадобляться в житті», — каже Сергій.

Мета психологічного кіноклубу – покращення психологічного та емоційного стану молоді через спільний перегляд фільмів і їх обговорення з психологом. Це безпечний простір для розмов про життєві труднощі, для пошуку внутрішньої стійкості.

«Це можливість краще зрозуміти світ, інших людей та самих себе через обговорення кінострічок», — каже Сергій.

З часом Вікторія вирішила рухатись далі. Тоді Сергій взяв організацію повністю на себе. Згодом до команди приєдналася нова психологиня — Ірина Андрійків, яка нині проводить зустрічі. Зараз Сергій та Ірина – працюють на волонтерських заставах.

Іноді трапляються форс-мажори — тоді психологічний кіноклуб тимчасово стає просто кіноклубом. Але принцип залишається незмінним: тут працюють лише фахівці з освітою та досвідом.

«Ми від початку задумували це як перегляд кіно з подальшим обговоренням разом із психологом, — пояснює Сергій. — Через призму фільмів ми показуємо, як життєві ситуації працюють у реальному житті».

Люди приходять з різними запитами. Хтось — просто виговоритися. Хтось впізнає себе в персонажах. Хтось уперше озвучує те, що давно носив у собі. Після цього часто стає легше. Психолог дає свої коментарі, учасники діляться власним досвідом — через сцени з фільмів чи мультфільмів.

Місяць одного актора, Різдво і втеча в гори: як у кіноклубі обирають фільми

Фільми для перегляду обирають по-різному. Іноді ініціатива за Сергієм — він радиться з психологинею й спирається на власний досвід. Інколи вибір роблять самі учасники: пропонують стрічки, голосують, формують програму на місяць.

Бувають і тематичні місяці — наприклад, чотири фільми з одним актором у головній ролі.

«Дуже цікаво спостерігати, як один і той самий актор існує під різними масками», — каже Сергій.

У грудні традиційно обирають різдвяні фільми, раніше був місяць стрічок про природу, гори й походи — як можливість вирватися з міських стін.

Обговорення фільмів та гості-актори: у якому форматі проходять зустрічі?

Перед початком перегляду нагадують: по завершенні буде обговорення. Потім усі сідають у коло. Є правило м’яча — говорить той, у кого він у руках. Ніхто нікого не перебиває. Психологиня модерує розмову, ставить запитання, допомагає тримати межі. Учасники можуть звертатися до неї з власними запитами, обговорювати конкретні сцени чи сюжетні рішення.

«Ми хотіли поєднати приємне з корисним, — пояснює Сергій. — Фільм можна подивитися будь-де. Але наша родзинка — живе обговорення з досвідченою психологинею».

Однією з найяскравіших подій став перегляд фільму «Памфір». На обговорення запросили Станіслава Потяка — актора, який зіграв сина головного героя. Він поділився інсайдами зі знімального процесу, і розмова вийшла особливо глибокою — не лише про фільм, а й про те, як він створювався зсередини.

Перешкоди та їх подолання

Шлях кіноклубу не був без перешкод. Були паузи, проблеми з відвідуваністю, перебої зі світлом. Але навіть коли приходила одна людина, обговорення все одно відбувалося. Ідея жила.

Як доєднатися до кіноклубу?

Щочетверга о 18:00 можна прийти на перегляд і залишитися на розмову. Без примусу, без зобов’язань. Хтось приходить регулярно, хтось — час від часу.

«Що для вас кіноклуб?»

Сергій (27 років) — організатор кіноклубу

«Це моя віддушина. Місце, де я відпочиваю від роботи й рутини. Найбільше мене тримають люди. Світлі, відкриті. Слухати їх — це насолода. Коли хтось ділиться чимось дуже особистим, ти розумієш: усе це — не дарма».

Влад (22 роки) — підприємець

«Чесно кажучи, спочатку скептично ставився до ідеї «психологічного обговорення» кіно. Думав, буде або занадто академічно, або занадто особисто. Але формат виявився ідеальним. Ти ніби обговорюєш вигаданих людей, але насправді знаходиш відповіді про себе. Ніхто не тисне, не змушує виливати душу — все відбувається дуже органічно. Якщо ви, як і я, трохи інтроверт, але любите сенси — вам тут сподобається».

Марія (21 рік) — графічна дизайнерка

«Завжди шукала формат, де можна не просто подивитися кіно, а й «почесати язиком» про сенси. Знайшла! Психологічний кіноклуб Параграф — це любов з першого кадру. Це не нудна лекція з психології. Це живий діалог. Ми сперечалися про мотивацію головної героїні, сміялися з власних проєкцій і просто насолоджувалися атмосферою. Вийшла з відчуттям, ніби зняла важкий рюкзак з плечей».

Ірина (22 роки) — психологиня кіноклубу

«Психологічний кіноклуб — це простір соціалізації та об’єднання людей із різними світоглядами й життєвими історіями. Це місце, де під час обговорення кінострічки можна не боятися бути собою; де немає «правильних» чи «неправильних» думок, адже кожна думка є почутою та цінною.

Коли я розпочала вести психологічний кіноклуб, змогла по-справжньому осягнути психотерапевтичну цінність перегляду фільму та його подальшого психологічного обговорення. Кожен фільм несе в собі певні сенси, але його глибина розкривається саме тоді, коли людина накладає на нього власний життєвий досвід, емоції та внутрішні переживання. Кожен учасник інтерпретує побачене по-своєму, і в процесі озвучування власного бачення та слухання інших з’являється можливість розширити усвідомлення, побачити нові смисли та по-іншому поглянути на себе й світ.

Для мене найбільша цінність психологічного кіноклубу полягає в його терапевтичній функції — у створенні безпечного простору для рефлексії, емоційного відгуку та глибшого контакту із собою та іншими».

“Галка” писала про ще п’ять не менш цікаві Франківські спільноти:

“Будем бігали” – тут біг поєднується зі спілкуванням і підтримкою.

“Театральні Волоцюги” – спільнота, яка живе театральним життям і не лише стежить за ним, а й доповнює та розвиває франківську сцену.

“Клуб Анонімних Авторів” – спільнота, де збираються поціновувачі письменництва, та неспішно, крок за кроком, оповідання за оповіданням – творять мистецтво.

“Urban Sketchers” – спільнота, де малюють, знаходять однодумців та зберігають спогади.

“Мотопаства” – спільнота, яка дає можливість вирватись з буденності, відчути свободу і залишитися наодинці з дорогою.

“Рибалка IF.UA” – спільнота, яка об’єднує як досвідчених рибалок, так і новачків, роблячи риболовлю доступною та цікавою для всіх.

Івано-Франківські