«Мамо, ви ще будете мною пишатися»: історія 18-річного захисника з Прикарпаття Івана Палія

28 січня 2026 р. 20:52

28 січня 2026 р. 20:52

26 січня 2025 року поблизу села Новоєгорівка Сватівського району Луганської області загинув молодий 18-річний захисник Іван Палій з Тисменицької громади, який повернувся з-за кордону, щоб стати на захист держави. Про історію його життя розповіли у Тисменицькій міській раді, пише КУРС .

Хлопець народився 2 липня 2006 року в селі Старі Кривотули в родині Михайла та Оксани. Мав старшу на 4,5 роки сестру Василину. «Іван змалечку був допитливим та енергійним, але перед тим, як йти до школи, батьки дуже хвилювалися, як він буде поводитися, – каже сестра захисника.— На щастя, Іванко став сумлінним і слухняним учнем, відвідував секцію дзюдо, любив грати у футбол, брав участь у змаганнях. Уже в старших класах любив побешкетувати з хлопцями. «Коли я йому сказала: «Іване, чому мене мають викликати до школи, коли ти вже будеш чемний?», він відповів: «Мамо, не переживайте, ви ще колись будете мною пишатись».

А ще Іван з сестрою любив допомагати батькам по господарству. Діти робили все разом, а згодом всі разом й відпочивали. Пані Василина згадує: «Якщо був вибір чи працювати, чи йти в школу, брат обирав працю, хоча був тямущим». Улюбленою роботою хлопця було приготування їжі. Такої смачної шаурми, яку готував брат, я ще ніколи і ніде не куштувала, – продовжує пані Василина. – Для нього це був такий процес, до якого він нікого не підпускав». Власне, через любов до кулінарії він у 2021 році вступив до Отинійського професійного училища, де здобував професію кухаря-офіціанта.

16-річним зі своїм хресним поїхав до Чехії. Казав, що хоче заробляти гроші сам, щоб не брати у батьків. За фахом юнак не працював, трудився на будівництві. Попри важку працю, знаходив час для занять у спортзалі, купляв одяг. За словами пані Василини, її братові було важливо, як він виглядає. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Іванові Палію ще не було 16-ти, та юнак говорив, якби він був трішки старший, то без вагань пішов би воювати. У 17 років Іван переїхав до Лондона, там уже багато років живе і працює його бабуся. Юнак пішов навчатися у «Westminster Kingsway College», де здобув кваліфікацію функціональних навичок Edexcel з математики на початковому рівні. Паралельно продовжував займатися спортом. Та думка повернутися додому і йти захищати рідну землю його не покидала.

Після удару ворогів по Національній дитячій спеціалізованій лікарні Охмадит в столиці у липні 2024-го Іван Палій остаточно вирішив їхати додому та йти служити. Рідним юний сміливець говорив: «Як, діти гинуть, а я буду сидіти за кордоном? А потім приїду і що скажу? «Дякую, хлопці, що ви мене захищали?..». Отож після настання повноліття Іван полетів літаком до Польщі, звідти — поїхав до Львова. Там одразу пішов у ТЦК і підписав контракт з Третьою штурмовою бригадою. Далі приїхав додому та просив маму підписати документи, бо десь ще треба було підпис батьків. Мама казала, що не буде підписувати. Але Іван якось підписав їх сам і навіть спав з тими документами, бо боявся, що хтось їх забере.

За спогадами пані Василини брат обрав З-ю штурмову бригаду невипадково. Раніше він часто дивився їхні відео у соцмережах та на ютубі та казав: «Я теж там буду, я теж буду це робити». На навчаннях хлопець був на Львівщині, у Старичах. Там хлопець знайшов друзів, з якими потім служив. Далі було навчання на Київщині. А потім вони поїхали в Ізюм. У війську побратими назвали його «Шустрий». Згодом позивний змінився на «Вояж», бо у бригаді вже був один «Шустрий». Іван Палій став командиром машини у 2-ій штурмовій роті, 1-го штурмового батальйону, 3-ої Окремої штурмової бригади. Із фронту молодий воїн часто телефонував рідним та завжди казав: «У мене тут все добре!» Василина пригадує, що дуже переживала, коли брат вийшов на перше бойове завдання. Тоді боєць попередив, що із ним не буде на зв’язку 10 днів. Сестра просила номери побратимів, та Іван казав, що коли з ним щось трапиться, то рідних повідомлять. Коли воїн повернувся, зателефонував сестрі о 00:05. «Був весь чорний від окопних свічок, лиш зуби біліли. Усміхався і я через екран телефону відчувала його бойовий запал», – продовжує пані Василина.

26 січня 2025 року Іван збирався додому, на день народження похресниці Єви, доньки сестри, але так і не встиг вийти з позицій. Наступного дня Василина була в Івано-Франківську. Там від побратима Івана, який лежав у госпіталі дізналася страшну новину: її брата не стало…Боєць загинув поблизу села Новоєгорівка Сватівського району Луганської області. Лише після похорону Героя про обставини його загибелі розповів військовий медик. Отож 25 січня наші воїни відбили позиції. А 26-го, двоє побратимів Івана пішли по їжу і воду. Були скиди з дронів, хлопців поранило. Іван побіг їх рятувати. Та знову був скид з дрона – прицільно на нього.

Коли Івана привезли додому, мама сказала, що хотіла б робити йому весілля, але зробить йому найкращий похорон, бо більше нічого для нього не зможе зробити. Попрощатися із захисником України прийшло багато молоді. Сестра бійця говорить: «Іванова товаришка по службі розповіла, що Іван з побратимами, як кудись ішли разом, то співали «Гуцулку Ксеню» і казали, якщо з кимось з них щось станеться, то хотіли б, аби її співали на похороні. Отож на цвинтарі увімкнули пісню. Усі співали – так виконали останнє бажання молодого воїна.

Рідні воїна вже назбирали необхідну кількість голосів для петиції на присвоєння йому звання Героя України.

Ctrl + Enter

Івано-Франківські