Місяць на позиції, поранення і три дні евакуації: як “Бен” з 50 полку НГУ вижив під обстрілами, дронами і моральним тиском (ФОТО)

18 лютого 2026 р. 21:03

18 лютого 2026 р. 21:03

“Бену “ 26 років, шість із них він служить у 50-му полку імені полковника Семена Височана Національної гвардії України. Він пройшов Серебрянське лісництво, Марʼїнський напрямок і провів місяць у майже повному оточенні на Донбасі. Військовий ділиться з “ Галкою “ спогадами про те, як пережив обмороження, евакуацію, уламкове поранення, шалений прорив під обстрілами та моральний тиск: коли росіяни вмикали гучномовці, з яких лунав дитячий плач і жіночі крики, що не стихали декілька діб, і коли звук безпілотників, як рій бджіл над головою, не припинявся гудіти ні на хвилину.

“ Якщо загорівся — мушу дійти до кінця “ : знайомство з “ Беном “

“ Бен “ народився на Хмельниччині — у місті Славута. Там минули його перші чотирнадцять років життя. Згодом родина переїхала на Прикарпаття — до села неподалік Івано-Франківська. Саме тут він дорослішав, навчався до дев’ятого класу й почав замислюватися про майбутнє. Хотілося якнайшвидше стати самостійним.

“ Дуже захотів здобути професію, щоб я міг забезпечувати себе сам “ .

Після школи він вступив до франківського 21-го училища. Мріяв стати художнім ковалем, та не вистачило всього пів бала, тож довелося обрати інший напрям — верстатник широкого профілю.

Спочатку навчання захоплювало. Але з часом інтерес почав згасати. Юність брала своє — більше тягнуло до руху, до пригод.

“ Мені більше почав подобатися активний відпочинок. Наприклад, піти з друзями на декілька днів в гори “ .

У гори ходили нечасто — тільки коли дозволяли погода й можливості. До того ж “ Бен “ тоді ще не був повнолітнім.

Згодом у ньому спалахнула нова ідея — армія. Рішення прийшло раптово, але стало твердим. У 18 років він уже стояв у військкоматі.

Та йому відповіли: спершу треба закінчити навчання.

“ Я дуже цим загорівся. Але мені в училищі документи не віддавали. Хотіли, щоб я довчився “ .

Конфлікти з директором училища стали неминучими. І зрештою його відрахували — фактично “ прямо в армію “ .

Втім, саме цього він і прагнув.

Спочатку була строкова служба, де романтизм швидко розвіявся.

“ Я зрозумів, що строкова служба не для мене. Більшість часу треба було сидіти в нарядах. Нічого цікавого не було, а хотілося “ .

Йому потрібна була дія, виклик, відчуття справжньої служби. Тому рішення визріло швидко — контракт.

“ Як я перший раз зустрів війну “ : АТО та повномасштабне вторгнення

Контракт він підписав у 2020-му. А вже за два тижні після цього вперше поїхав у зону АТО.

Так почалися його регулярні виїзди на схід. За два роки до повномасштабного вторгнення їх було п’ять. Усі — на третю лінію, без безпосередніх бойових зіткнень.

За два місяці до повномасштабного вторгнення його підрозділ готувався на виїзд у зону АТО. Це мав бути “ Беновий “ шостий виїзд.

Але за кілька днів до відправлення він захворів на коронавірус. Експрес-тест підтвердив діагноз.

Тоді “ Бен “ написав рапорт на переведення. І вже за тиждень опинилися у Франківську, в роті оперативного призначення.

Та повноцінно влитися у підрозділ не встиг — більшість особового складу якраз відбула на виїзд. Ті самі люди, з якими він мав їхати в АТО, зустріли повномасштабне вторгнення там. “ Бен “ же зустрів його у Франківську.

Той ранок назавжди врізався в пам’ять.

“ Я пам’ятаю цей перший день, перший прильот ракети. Перший бойовий мандраж “ .

До цього його служба на третій лінії не давала повного відчуття війни. Вибухи чулися рідко, бойових дій фактично не було — здебільшого охорона об’єктів.

А тут усе стало інакшим. О четвертій ранку викликали в частину, де після прибуття хлопець почув звук:

“ Я глянув у вікно, почув свист, побачив ракету. Коли вона впала – піднявся вогонь “ .

Це був момент, коли абстрактне слово “ війна “ стало реальністю.

“ Це був перший, не то що досвід, а перше розуміння того, що війна – це зло, це смерть, це нещастя. Перший раз я зустрів війну і побачив це все “ .

“ Ти сидиш вмотивований, тобі двадцять і чуєш крики: здавайтесь, будемо різати “ : бойове хрещення та моральний тиск

Невдовзі “ Бена “ відправили змінювати хлопців, які вже перебували на виїзді — у Волновасі та Мар’їнці. Він приїхав фактично на половину їхньої ротації — на півтора місяці — і потрапив саме в Мар’їнку.

Командиром роти тоді був Юрій Гапончук . “ Бен “ згадує, що на той момент був неймовірно вмотивованим. Разом із друзями вони самі просилися на позиції. Але їх стримували: мовляв, усьому свій час.

Лише за тиждень їх вперше відправили на позиції.

Спочатку війна здавалася чимось майже романтизованим — вибухи, адреналін, очікування. Та справжність вдарила миттєво, щойно вони заїхали в Мар’їнку.

Зруйнований приватний сектор. Через один — спалені будинки. Крики. Вибухи. Вогонь.

“ Бен “ зізнається: перші пів години — повний шок. Організм не розуміє, що відбувається. А потім — перший бойовий наказ.

Руки тремтять. Адреналін зашкалює.

“ У мене наскільки руки тряслись, що я не міг перезарядити автомат “ .

Першою позицією мала стати передова точка з назвою “ Кірпіч “ . Поруч була інша — “ Бочка “ , фактично гараж із шифером замість надійного перекриття.

Старші військові, які вже два місяці тримали “ Кірпіч “ , вирішили спершу відправити новачків на “ Бочку “ , менш небезпечну позицію.

Це було близько опівночі.

І вже за пів години позицію “ Кірпіч “ рознесло прямим влучанням снаряда.

“ Бен “ називає це Божою рукою. Адже спочатку наказ був заходити саме туди.

“ Якби ми зайшли туди, без бойового досвіду, то точно б загинули, бо ми навіть не знали, що таке свист міни, яка летить… “

Досвідчені бійці, які були на “ Кірпічі “ , за хвилину до прильоту залишили позицію — всі вижили.

Зранку прилетіла “ вертушка “ — обстріляла їх. Позиція була на підвищенні, перед ними — яр. І саме з того яру почали кричати чеченці.

Психологічний тиск був страшнішим за обстріли.

“ Ти сидиш вмотивований, тобі двадцять і чуєш крики: здавайтесь, будемо різати “ .

Поряд, у дружніх підрозділах, бої точилися постійно. У них — “ накатами “ : відбили атаку, годину спостерігають, знову обстріл.

Військовий пригадує, як з напівзруйнованої хатини в яру виліз чоловік і почав кричати з чеченським акцентом: “ Ми все одно сьогодні до вас зайдемо, ми вас виріжемо всіх “ .

“ Бен “ доповів про ворога по рації. Тоді вибіг його побратим — нині він командир роти — і з кулемета накрив ту точку. Крики стихли.

Іронія долі: коли він рвався в Мар’їнку, його туди не пускали. А вже після перших двох діб на позиції він кричав командирові в рацію: “ Забери мене звідси, я не вивожу це морально “ .

У відповідь почув спокійне: “ Візьми себе в руки, біля тебе такі самі люди, як ти. Вони теж бояться, але не панікують “ .

Ці слова його заспокоїли. Він зрозумів: страх — спільний. І його можна пережити.

Всю ротацію, яка стала справжнім бойовим хрещенням, вони відстояли без втрат. Після її завершення “ Бен “ разом з побратимами повернулися до Франківська на відновлення.

“ Тільки заснеш — в тебе в голові дитячий плач, крик жінок “ : Серебрянське лісництво

У 2023 році “ Бен “ поїхав в Серебрянське лісництво. Там служба була організована чітко: три дні на позиції, три дні — заміна й відпочинок, і знову вперед.

Їхня рота зайшла на позиції першою.

Саме там він остаточно зрозумів, наскільки відрізняються бої в місті та в лісі. У Мар’їнці він воював серед зруйнованих будинків. Тут — серед дерев, ям і сирої землі.

Війна за цей рік змінилася. З’явилася постійна загроза з неба.

“ Тут зʼявилися дрони зі скидами, яких не було в Марʼїнці “ .

Саме в Серебрянському лісі він уперше побачив, як працює важка техніка.

“ Там я зрозумів, що таке важка техніка, коли по тобі стріляє прямою наводкою танк, і ти його бачиш з окопа “ .

Танк виїжджав під прикриттям “ термінатора “ — гусеничної машини з чотирма стволами, яка прикривала його вогнем. Він методично “ розбирав “ їхні бліндажі.

Вони зайшли на позицію вночі. Там побачили ямку, накриту гілками зверху, і спальник.

Він заліз у ту яму, притиснув коліна до грудей, тримав автомат і тремтів — і від страху, і від лютого морозу.

Під ранок почався контакт.

“ Бен “ бачив, як у спальнику з’являється одна дірка, потім друга, третя…

Тоді прийшло інше розуміння війни:

“ Війна, це не тоді, коли ти герой, як це показували в фільмах, коли патрони закінчились і ти вибігаєш битися на ножах. Війна це дуже чітка стратегія, треба дуже добре і швидко думати. Якщо ти задумався трохи надовше ніж треба, вже можеш потім не думати ніколи “ .

Під час обстрілу вони попросили сусідню позицію додати вогню для прикриття. Потім висунулися й самі відкрили вогонь у відповідь.

“ Бен “ бачив, як побратим влучив ворогові прямо в шию.

“ Я вперше побачив настільки жорстоку смерть “ .

Після бою він відчув, як сильно болять ноги. “ Бен “ не міг зігрітися, не міг нормально ходити. Мороз і напруга виснажили його повністю.

Вже на третій чи четвертий вихід у Серебрянському лісництві він повністю відморозив кінцівки. Мороз був пронизливий, земля — крижана, а можливості нормально зігрітися — мінімальні.

Та навіть із відмороженими ногами він не міг залишити позицію раніше запланованого терміну.

Ротації спеціально змінювали — то три дні, то два — щоб ворог не міг передбачити момент заміни і напасти на них в цей момент.

“ Бен “ ділиться, як проходили дні в Серебряному лісництві.

На світанку вилітала “ вертушка “ і обстрілювала позиції. Потім підключалася важка броньована техніка. І лише після цього в бій ішла піхота.

“ Штурми піхоти ми завжди відбивали, вони до нас ні разу не підповзали “ .

Ночами хлопці майже не спали. Одні несли службу, інші намагалися бодай трохи перепочити, ще хтось копав. Бо окопи постійно обсипалися.

“ Нема такого, що ти раз викопав і сидиш собі там місяць. Щодня продовжувалася робота “ .

Війна там була не лише фізичною, а й психологічною.

Ворог вмикав гучномовці, через які транслювали дитячий плач та жіночі крики. Годинами. Доба за добою.

Першого дня це ще можна було ігнорувати. На другий — починало тиснути. Бо паралельно тривали обстріли, заходила техніка, ішла піхота. А десь неподалік їздила машина з тим самим гучномовцем.

“ На третю добу ти вже навіть заснути не можеш, тільки прикимариш — в тебе в голові цей дитячий плач і крик жінок “ .

Морально це було надзвичайно важко. Але “ Бен “ каже: усе залежить від тих, хто поруч.

“ Якщо поруч люди, з якими ти пройшов весь бойовий шлях, тоді не важко, не страшно “ .

Він знав: кожен із них уміє надавати медичну допомогу, знає план дій, не розгубиться.

Коли ти впевнений у своїх — страх відходить на другий план. Бо боялися всі.

“ Немає людей, які не бояться, які героїчно заходять і виходять. Всім страшно “ .

П’ятий вихід став переломним. Саме тоді його забрали з позиції — відморожені ноги вже не дозволяли залишатися. “ Бена “ госпіталізували. Три тижні він провів у лікарні на Харківщині.

Коли зміг ходити — виписали. Він стояв розгублений у незнайомому місті. Перший раз там. Нікого не знає. Не розуміє, куди йти. Тоді подзвонив старшині. І замість дороги додому вирішив повернутися назад — на Донбас.

Його запитали, чи має бажання ще раз вийти — забрати “ трьохсотих “ . Він погодився.

Це був його крайній вихід у лісництві.

Разом із командиром взводу вони зайшли на позицію, яка вже не контролювалася ЗСУ. Там залишилися двоє важкопоранених, які пролежали на позиції всю ніч. Усі інші були “ двохсотими “ .

За якихось триста метрів від них “ Бен “ із побратимами сидів у бліндажі й слухав по рації, як поранені благали не залишати їх. Казали, що ще живі.

Вони втратили багато крові, не могли рухатися, не могли самостійно надати собі допомогу. А ворог перебував буквально за 20-30 метрів. Ліс. Тиша. Невидимість.

“ Ти не почуєш, коли хтось до тебе підповзе “ .

Вони не мали тепловізора. Зброя могла бути нечищеною. І плюс — поранення.

На світанку “ Бен “ із командиром зайшли на ту позицію, забрали “ трьохсотих “ , евакуювали.

“ Варіант вижити є завжди, але цього треба хотіти “ : якою війна була у 2023-му, та якою вона стала у 2025-му

Серебрянське лісництво “ Бен “ покинув наприкінці березня 2023 року. Його батальйон ще залишився там, а він поїхав на подальше лікування.

Той крайній вихід запам’ятався не лише евакуацією поранених. Коли вони виносили останнього “ трьохсотого “ , по них відкрили вогонь.

“ Тобі тоді вже не те що не страшно, ти просто хочеш якнайшвидше виконати завдання “ .

У тій напрузі він вивихнув ногу і надірвав зв’язку. Травма стала остаточною причиною, через яку його забрали на лікування.

Потім була повноцінна реабілітація. Лікування, відновлення, поступове повернення до строю.

Наступним етапом стало тривале навчання закордоном. У 2025-му розуміння війни змінилося. Зʼявилася нова техніка — дрони зі скидами.

Тепер, коли приходиш на позицію після багатьох кілометрів, сил воювати вже майже не лишається.

“ Раніше задача була зайти на позицію і тримати її. Тепер найважча задача — дійти до позиції. Тому що по тобі летить все “ .

Особлива небезпеку від дронів з оптоволокном, які мають ідеальну картинку для оператора, але й від них можна врятуватися, каже “ Бен “ .

“ Від нього не можна втекти, але від нього можна сховатися. Можна його заплутати. Дрон на оптоволокні не маневрений. Від нього є варіант вижити. Варіант вижити є завжди, але цього треба хотіти “ .

“ Ти постійно чуєш гудіння дрона, так, наче над тобою повис вулик з бджолами “ : місяць на позиції без ротацій, під прицілом ворога

Літо 2025-го “ Бен “ знову провів на сході. Спека, комахи, сотні ворожих тіл вздовж шляху — запах, якого неможливо позбутися. “ Бен “ йшов повз них, під постійним наглядом дронів.

“ Тебе постійно січуть дрони. І найважче у цьому всьому те, що перед виходом тобі показують точку на карті, куди ти маєш прийти, але ти цю точку знаєш тільки умовно “ .

Карта і реальність — зовсім різні речі. Місцевість відрізнялася кардинально, і навіть ведений власним дроном, він ризикував бути поміченим.

“ Головна задача – швидко пройти і не спалитися “ .

Коли “ Бен “ нарешті досяг позиції, завдання полягало в утриманні фронту і мотивації побратимів.

“ Не вмотивована піхота – це хаос “ .

Війна змінилася. Якщо раніше фронт був чітким, а ворог наступав масово, то тепер вони просочувалися по одному чи по двоє, використовуючи дрони й оптичні засоби спостереження.

Навіть найдрібніші рухи — ризик. Над головою постійний гул дронів, які змінюють один одного, ні на хвилину не припиняючи спостереження.

“ Ти не можеш навіть на 30 метрів відійти, коли щось помітив. Я думаю, ви знаєте, як гудить вулик бджіл — от над тобою завжди цей звук, завжди. Він не припиняється ніколи “ .

Їжа, вода, провізія — усе під контролем ворога. Один невірний крок — і навіть найменша помилка може коштувати життя. Раз вони вирішили ризикнути, щоб взяти пляшку води, і вже через півгодини дізналися, що дивом вижили, бо потрапили під приціл.

На 24 день позицію почала обстрілювати ствольна артилерія. Стріляли навколо окопу, ніяк не могли потрапити по центру.

“ Коли йдуть обстріли — найстрашніше впасти в паніку. Перших пару секунд ти не знаєш, що робити. Бо там приліт, там приліт, всюди летять уламки. І найгірше це паніка. Але так як всі ми люди, ніхто від цього не застрахований “ .

На щастя, вдалося вистояти. Два побратими отримали тяжкі контузії, але всі залишилися живі.

Через шість днів ситуація повторилася. Тоді “ Бен “ отримав уламкове поранення в коліно.

Він дочекався ранку, допоміг побратимам викопати нову позицію, після цього його евакуювали.

“ Я там був недаремно “ : евакуація під артилерією та повернення додому

“ Коли повертався з позиції, підіймало настрій те, що я бачив по дорозі з позиції багато ворожих трупів. По тій самій дорозі, якою я заходив місяць тому. Це означало, що недарма я там провів час “ .

Прибувши в потрібне село, де його мала забрати машина, він уперше за три дні побачив їжу й воду. Рано вранці потрібно було зробити “ ривок “ до евакуаційного пункту — у той короткий проміжок “ сіряка “ , коли денні та нічні дрони не працюють.

“ Ми вийшли за 10 хвилин до сіряка. Думали, що пройдемо, бо дуже тихо було вночі. Але нас дуже плотно накрила артилерія “ .

“ Бен “ визнає, що зробив помилку, коли в час обстрілу відстав від побратимів, а сам у тій місцевості погано орієнтувався. Тому враховуючи обстріл та небезпеку йти вперед — вирішив, що найкращим рішення буде повернутися назад в село. Там він дізнався, що евакуаційна машина все ще чекає. У нього було три хвилини, щоб подолати 700 метрів і добігти до неї.

“ Я добіг до евака. Я розраховував, що приїде броневик, бо я “ трьохсотий “ , але приїхала Mitsubishi L “ .

Коли вони “ летіли “ на швидкості 170 км/год, машину занесло в поворот. В повітрі зʼявився ворожий дрон- “ ждун “ , побратим встиг його помітити і “ на ходу “ почав відстрілюватись. Розстріляв дрон, але той здетонував на рівні водія, і всі в салоні опинилися в уламках.

“ Водій весь в крові, тільки зуби білі і очі. Але що мене здивувало, він продовжив їхати далі зі словами: тепер нас ніхто не дожене! Ми летимо 170 км/год. FPV летить зі швидкістю 125-130 кілометрів. Він не дожене! “ .

Поїздка завершилася без втрат серед екіпажу, хоча тепер усі були “ трьохсотими “ .

“ Бен “ нарешті повернувся в Івано-Франківськ, відлікувався і чекав побратимів. Він пробув на позиції місяць, поки інші лишалися в оточенні і пробулина позиції ще довше — 117 днів.

Було важко звикнути до того, що він вже вдома.

“ Якось я прокидаюся, не розуміючи, де я. Згадав свою позицію. У мене завжди горіла з лівої сторони шахта. І так само дивлюся, в мене з лівої сторони вікно, 8-й поверх, і бачу світло від ліхтаря. Самого ліхтаря не бачу, і впадаю в сильну паніку. Я тоді не розумів, що лежу на ліжку у квартирі, подумав, що якщо лежу на підвищенні — значить на бруствері. Значить що? Значить я “ трьохсотий “ . Значить треба в окоп. Я перекинувся з ліжка, впав, почав лізти під нього, і кричати до побратима. Кричу, не розумію, чого він мені не відповідає. І коли мені на руку намоталася переноска, яка стояла біля ліжка, я зрозумів, що знаходжусь вдома “ .

Бліц “ питання-відповідь “ про війну та потреби

Думки на позиції

“ Головне завдання — просто дійти до позиції. Далі вже буде видно. Важко думати про щось інше, бо перед тобою стоїть задача: виконати її так, щоб зберегти життя і полегшити собі роботу “ .

Відчуття часу

“ На позиції доба йшла як місяць. Коли були активні бої — час летів швидко. А під час чергувань, коли залишалося четверо людей і чергували по три години, час тягнувся надзвичайно довго “ .

Технічні потреби

“ НРК — наземний гусеничний дрон із кулеметом — дуже рятував нас, доставляв провізію, евакуював поранених. FPV-дрони і РЕБи теж критично важливі. Сучасна війна потребує потужної техніки та швидкого реагування “ .

Поради цивільним та мотивація

“ Треба йти воювати. Війна рано чи пізно торкнеться кожного. Краще готуватися вже зараз: вчити мінімальну базу — як накладати турнікет, надавати першу допомогу.

Потреба у новобранцях завжди є, але мотивація у людей різна. Коли хтось служить не по власному бажанню, доводиться за нього відповідати. Правильно вмотивовані люди можуть робити надзвичайні речі “ .

• У Франківську обговорили підтримку ветеранів: від психології до протезування (ФОТО)
• “Сильні разом”: в Івано-Франківську презентували новий адаптивний спортивний клуб для ветеранів (ФОТО)
• «Той запах запеклої крові я ніколи не забуду»: історія офіцера 50 полку Мар’яна Савчука (ФОТО)

Івано-Франківські