«Книжок стає дедалі більше, а життя — менше»: письменник Тарас Прохасько про свої літературні уподобання

21 лютого 2026 р. 17:28

21 лютого 2026 р. 17:28

фото: Facebook/Тарас Прохасько

Тарас Прохасько — письменник, інтелектуал та лауреат Шевченківської премії, один із провідних представників «Станіславського феномену».

В інтерв'ю журналістці Фіртки письменник розповів про свої читацькі звички, літературні відкриття та книжки, до яких повертається знову і знову.

За словами Тараса Прохаська, нині він читає небагато — і це не про снобізм, а про відчуття насиченості.

«Я читаю небагато. І, чесно кажучи, багато чого мені вже нецікаво — але це не снобізм. Просто книги як хліб. Вони всі добрі, але ти розумієш, що вже знаєш цей смак у достатній кількості», — каже письменник.

Прохасько зізнається, що часто достатньо кількох сторінок, аби зрозуміти: книжка не «твоя». І справа не в оцінках чи якості тексту — просто з віком доводиться бути вибірковішим.

«Книжок стає дедалі більше, а життя — менше, тому доводиться робити селекцію», — пояснює він.

Серед авторів, які його по-справжньому зачепили останнім часом, — болгарський письменник Георгій Господинов , лауреат Міжнародної Букерівської премії. Прохасько називає це читання «страшенно сподобалося — і якось навіть мучливо сподобалося».

Окрему увагу Тарас Прохасько приділяє репортажам. Серед недавніх читань — «Сіра зона» Олексія Бобровникова та репортаж «Бахмут» Мирослава Лаюка , уродженця Івано-Франківщини. Про останню книжку Прохасько говорить із особливою повагою, називаючи її «дуже доброю школою художнього репортажу — з аналізами, з копанням в історії».

Також він звертає увагу на книжку «Жмур» автора й військового Олександра Ябчанки — лікаря-педіатра, який нині воює на фронті. Назва книжки — це позивний бліндажа на дорозі до Бахмута.

Водночас Прохасько регулярно повертається до класики. Час від часу перечитує роман Хрещений батько Маріо П'юзо , а також твори Генріха Белля .

Серед особливо улюблених — книжки Ернеста Гемінґвея : «Острови поміж течій» і «Свято, яке завжди з тобою».

«У мене є окрема поличка — як у старших людей бувають тумбочки з водою, таблетками, окулярами. У мене — поличка з “вічними” книжками. І це не обов’язково ті, які я найбільше ціную, але їх можу читати й перечитувати без кінця», — ділиться письменник.

До цього особистого канону також входять оповідання Данила Кіша та книжка «Капелюх на воді» польського поета й публіциста Войцеха Боновича .

Окреме місце у його читанні займають дзенівські коани — короткі історії, що на перший погляд здаються простими або навіть примітивними, але приховують глибину, яку не завжди можна раціонально пояснити.

Крім того, польське видавництво Czarne регулярно надсилає Прохаськові нові книжки — здебільшого світовий репортаж. За його словами, це суттєво розширює кругозір і дозволяє не випадати з міжнародного літературного контексту.

Більше читайте у матеріалі: «Література — це психотерапія навиворіт»: Тарас Прохасько про нову книгу, сучасне мистецтво та мрію жити у лісі .

Франківський письменник став володарем Шевченківської премії

Два митці з Івано-Франківська пройшли до другого туру Шевченківської премії–2026

«Театр — це катарсис для тих, хто не готовий йти до психолога», — Ростислав Держипільський про мистецтво, що лікує під час війни

Івано-Франківські