Декомунізація на Прикарпатті: чому процес затягнувся на роки

03 березня 2026 р. 10:05

03 березня 2026 р. 10:05

У 2023 році у селі Старий Березів знесли пам’ятник, який десятиліттями стояв у центрі села. Згодом так само демонтували ще два монументи у Букачівській громаді. Такі випадки не поодинокі. Втім на Прикарпатті й досі залишаються близько 300 радянських пам’ятників, які підлягають знесенню.

Як проходить декомунізація в Івано-Франківській області та чому цей процес затягнувся на роки — пояснює ПІК .

Як все починалося

Декомунізація в Україні розпочалася ще до проголошення незалежності. У серпні 1990 року перший пам’ятник Леніну «впав» у Червонограді, що на Львівщині. А в жовтні – монумент “вождю революції” повалили в центрі Івано-Франківська.

Офіційно закон про декомунізацію в Україні прийняли через 25 років – у 2015. Це запустило хвилю масових перейменувань та демонтажу. Так, Кіровоград став Кропивницьким, а Дніпропетровськ – Дніпром. Зносили пам’ятники комуністичним лідерам та солдатам, радянським діячам науки, письменникам та пропагандистам.

У 2022 році, після повномасштабного вторгнення росії, розпочався новий етап –  позбавлення нав’язаної російської пропаганди. У 2023 році Президент підписав закон про деколонізацію. Змінилося також ставлення українців.

Згідно з опитуванням Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва», якщо у 2020 році перейменування топонімів видавалося дуже суперечливим рішенням, то у 2023 році його підтримала більшість українців (близько 59%). Зокрема, найбільше прихильників – на заході країни (понад 83%).

Попри загальнонаціональний масштаб, у різних регіонах процес декомунізації відбувається по-різному. Зокрема, Львівщина стала першою областю, яка повністю демонтувала радянські монументи та завершила перейменування вулиць.

На Івано-Франківщині теж перейменували вулиці, втім процес демонтажу радянських пам’ятників ще триває.

«Якщо порівнювати з іншими регіонами держави, ми десь рухаємося в трійці після Львівщини. Львівщині вдалося демонтувати більшість пам’ятних знаків на честь участі у Великій вітчизняній війні. На Прикарпатті виникають труднощі, які пов’язані із монументами, які встановлені на честь війни, адже питання залишається дискусійним», — каже історик Ярослав Коретчук.

За його словами, на території Івано-Франківської області залишається близько 300 пам’ятних знаків, присвячених перемозі у Другій світовій війні в радянському трактуванні. Більшість із них збереглися у первісному вигляді.

Історична дилема

Декомунізація – не лише про бетон, а про те, як суспільство визначає межу між історичним спадком та радянською пропагандою. Саме в цьому полягає дилема. Яскравий приклад – село Волосів Переріслянської громади, де й досі стоїть пам’ятник радянським солдатам. А перед ним облаштували Алею полеглих військових у російсько-українській війні.

На пам’ятнику імена не тільки місцевих жителів, які загинули в часи Другої світової війни, але й тих, хто боровся проти ідеї української державності.

У коментарі ПІК староста села Волосів Людмила Станчук зазначила, що пам’ятник встановлений для вшанування жителів села, які загинули в роки Другої світової війни, не містить забороненої символіки, оскільки всі елементи комуністичного та нацистського тоталітарного режиму були демонтовані.

За її словами, питання демонтажу розглянули органи місцевого самоврядування, а для врахування громадської думки провели дворовий обхід жителів, більшість з яких висловилася проти демонтажу. Реконструкцію – розглядатимуть після завершення воєнного стану. А критику, щодо розміщення Алеї Героїв вважає необгрунтованою.

У Волосові дискусія точилася щодо ідеологічного значення монументу. Але це не єдина проблема. Частина радянських пам’ятників має статус пам’яток місцевого значення, що значно ускладнює їхній демонтаж.

Правове питання

Ярослав Коретчук пояснює: більшість пам’ятних знаків, які стоять в центрах населених пунктів, ще наприкінці 80-х років були внесені до реєстру пам’яток місцевого значення. Згідно із законодавством про охорону культурної спадщини –  їх необхідно зберегти та охороняти. Водночас закон про декомунізацію передбачає їхній демонтаж або модернізацію.

“Поки пам’ятні знаки перебувають у реєстрі, з їхнім демонтажем виникають труднощі. Спершу їх потрібно виключити з переліку нерухомих пам’яток місцевого значення — це здійснює Міністерство культури. Після цього по кожному із них можна окремо розглядати варіант демонтажу чи реконструкції”, —  каже він.

За словами Ярослава Коретчука,  процес декомунізації затягується також через політичний підтекст: частина керівників громад не поспішає з рішеннями, аби уникнути конфліктів із місцевими жителями.

«Якщо є політична воля керівництва громади, процес можна завершити доволі швидко. Приклад — Городенківська громада, яка протягом місяця д емонтувала близько 70 об’єктів на своїй території. І це одна з найбільших громад області за кількістю населених пунктів», — зазначає історик.

Водночас в інших громадах, каже Ярослав Коретчук, рішення затягуються — часто під приводом відсутності техніки чи ресурсів, чи небажання загострювати ситуацію в громадах.

До слова, не лише на Прикарпатті й досі залишаються радянські об’єкти. За даними громадської організації “Деколонізація. Україна” , по всій країні й досі є ряд пам’ятних знаків, які підпадають під декомунізацію та деколонізацію.

Допомога громадських активістів

Втім, не всі громади самостійно демонтовують пам’ятники. На Прикарпатті активну участь в знесенні радянських монументів беруть громадські активісти. Наприклад, пам’ятник у селі Середній Березів, який згадується на початку статті, демонтували представники громадської організації “Правий сектор Прикарпаття”.

Ярослав Коретчук зазначає, що на Івано-Франківщині діє так звана  «бригада декомунізаторів». Це спілка активістів, яка, за потреби, може допомогти громадам у демонтажі.

«Це не офіційна організація, а громадська ініціатива. Доволі часто в громадах просто немає техніки або коштів, щоб демонтувати великий пам’ятний знак. У таких випадках долучається бригада декомунізаторів і допомагає провести демонтаж у межах чинного законодавства. Склад ініціативи не є сталим — люди долучаються за потреби», — пояснює історик.

Декомунізація – не лише технічне знесення пам’ятників. Бетон можна прибрати, але складнощі виникають із переосмисленням минулого: відділити історичну спадщину від радянських наративів. А це також про те, як зберегти пам’ять загиблих предків, позбувшись при цьому прізвищ тих, хто нищив будь-яку ідею самостійної незалежної держави. На Прикарпатті цей процес ще не завершений.

• Як вулиці у Франківську отримують нові імена (ФОТО)
• Що не так із пам’ятником радянським солдатам у селі Волосів (ФОТО)
• Нові назви знайомих вулиць Івано-Франківська — фоторепортаж

Івано-Франківські