«Я буду служити, бо в мене є діти»: історія тероборонівця Віталія Сапи з села Одаї

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

04 березня 2026 р. 13:32

04 березня 2026 р. 13:32

Він співав зі сцени, мріяв стати футболістом, готував за власними рецептами і двічі йшов на війну. 29 грудня 2025 року ворожий дрон скинув хімічну речовину на бліндаж під Костянтинівкою. Віталію Сапі з Одаїв було 41 рік.

Про це пише Галка з посиланням на Тисменицьку міську раду.

Віталій Сапа виріс у селі Одаї в християнській родині, де батько був слюсарем, мати — акушеркою, а дід по батькові народився у Франції і розповідав онукам про далекі краї. У школі Віталій любив географію, хімію і українську літературу, виступав у художній самодіяльності — співав, грав гумористичні ролі, копіював відомих коміків. Але головною пристрастю був футбол. У сьомому класі сказав: «Буду відомим футболістом і добре зароблятиму». Виступав за команди різних сіл, грав на районних і обласних змаганнях.

Після школи вступив до Івано-Франківського коледжу фізичного виховання. Та травма коліна перекреслила мрію про професійний футбол — і Віталій переорієнтувався на тренерство. На практиці у селі Марківці викладав фізкультуру і за короткий час підготував учнів до районних змагань.

Після коледжу обрав армію. Служив у спортивній роті військової частини МВС. Потім — заробітки в Одесі, Польщі, Чехії. Мріяв про власне житло, велику машину і станцію техобслуговування. У Чехії зустрів другу дружину, народилися син Денис і донька Данієла.

У 2014-му стояв на Майдані разом із батьком. Потім пішов добровольцем в АТО — служив розвідником на Луганському напрямку, командував розвідувальним взводом. У 2016-му отримав осколкове поранення обличчя, руки та контузію від розриву міни. Лікувався у Харкові, Львові та Франківську. За службу в АТО нагороджений нагрудним знаком «Учасник бойових дій».

Коли почалося повномасштабне вторгнення, хотів іти одразу — але через старі поранення дали час. Мобілізували у червні 2023-го. Перед відправкою був із родиною на пікніку. Племінники просили «добре бити ворогів». Сестрі сказав просто:

«Я буду служити, бо в мене є діти».

Служив розвідником у 102-й бригаді Тероборони на Запорізькому напрямку, потім — у мінометній батареї 107-ї бригади ТРО на Донецькому. Отримав ще одну контузію. За час служби нагороджений «Нагрудним знаком Розвідки», медаллю «Лицар бойового чину», медалями «За сумлінну службу», «За оборону Торецька», «За оборону рідного краю» та іменним годинником Командувача Сил ТРО ЗСУ.

29 грудня 2025 року поблизу Костянтинівки на Донеччині ворожий FPV-дрон скинув на бліндаж невідому хімічну речовину. Загинуло четверо бійців. Серед них — Віталій. Кілька днів тіла Героїв не могли забрати через щільні обстріли і залишки хімії в повітрі. Сестрі Надії повідомили про загибель брата 3 січня — в її день народження.

Поховали Віталія в рідному селі.