"Позивний підтверджується досі": морпіх "Фартовий" про бойовий шлях, побратимство та моменти за крок до смерті (ФОТО)

13 березня 2026 р. 21:46

13 березня 2026 р. 21:46

Калушанин Василь із позивним “Фартовий” — головний сержант роти вогневої підтримки 505 окремого батальйону морської піхоти. Він воював на Донецькому та Херсонському напрямках, пережив важкі бої у Кринках і не раз опинявся за крок від смерті. У розмові з “Галкою” морпіх розповів про свій бойовий шлях, побратимство на війні та моменти, коли рятував не лише себе, а й інших.

Замість будівельних інструментів — зброя

25-річний Василь родом із села Мала Тур’я, що на Калущині. Саме там минули його дитинство та юність. Про військову службу тоді навіть не думав — каже, що життя уявляв зовсім інакше.

“Я ніколи не планував ставати військовим. У мене були трохи інші плани на життя”.

У дитинстві його захоплювала робота рятувальників. Втім, після школи Василь обрав інший шлях. Він вступив навчатися на будівельника, згодом почав працювати за професією і займався звичайною цивільною справою, навіть не здогадуючись, що згодом його життя кардинально зміниться, а замість будівельних інструментів доведеться взяти до рук зброю.

З Польщі — на війну

Повномасштабне вторгнення росії Василь зустрів далеко від дому. На той час він уже третій рік жив і працював у Польщі — у Варшаві.

“Для мене повномасштабна війна почалася в Польщі. І як тільки дізнався — повернувся в Україну”, — розповідає він.

Насамперед Василь подбав про безпеку родини. Доньку разом із колишньою дружиною він відправив за кордон.

“Я відправив їх з колишньою дружиною до Польщі. Звідти вони переїхали у Францію. Ну а я вже пішов воювати”, — каже боєць.

Однак стати військовим йому вдалося не одразу. Попри бажання служити, тоді Василя не приймали до війська. На той момент йому було лише 22 роки, а за плечима не було ані строкової служби, ані військової спеціальності.

“Мене взяли служити аж наприкінці 2022-го — на початку 2023 року”, — пригадує він.

Василь виріс в інтернаті. Тож про його рішення піти на війну знали лише найближчі — сестри.

“Вони відмовляли мене, але якщо я вже щось вирішив, то мене важко переконати у зворотному”, — каже боєць.

Так розпочався його шлях у війську — шлях, який став для нього свідомим вибором і відповіддю на війну, що прийшла в його країну.

Позивний, який став історією

Позивний “Фартовий” Василь отримав ще під час базової загальновійськової підготовки у Десні. Сам він не придумував його для себе — так його назвав сержант, і з того часу він закріпився за ним у війську.

Історія, каже боєць, виникла майже випадково. Під час навчань інші хлопці часто потрапляли в різні “зальоти” — порушення дисципліни чи інші неприємності. А от Василь щоразу дивом уникав проблем.

Згодом цей позивний почав підтверджуватися вже і на полі бою.

Перші бої на Донеччині

Бойовий шлях “Фартового” розпочався у складі 505-го окремого батальйону морської піхоти — на той час це був новостворений підрозділ.

Перший бойовий вихід відбувся у районі населеного пункту Новодонецьке.

У підпорядкуванні Василя було два гранатометні відділення. Їхня рота вогневої підтримки однією з перших заходила на позиції, щоб підготувати їх до роботи.

“Там сиділи і чекали штурму. Коли наші піхотні підрозділи починали наступ, ми їх прикривали”, — пояснює боєць.

Бої за Донеччину

Згодом підрозділ Василя воював на різних ділянках Донецького напрямку. Морпіхи працювали в районі Новодонецького, під Рівнопіллям, Старомайорськом та Урожайним.

Саме під Урожайним, каже “Фартовий”, довелося пережити найважчі моменти — там ворог був дуже активним.

На цьому напрямку його рота зазнала першої втрати за пів року служби.

Попри інтенсивні бої, логістика на Донеччині, за словами військового, була відносно стабільною. Українські військові могли використовувати броньовані машини і пересуватися суходолом.

Херсонський напрямок і форсування Дніпра

Зовсім інша ситуація була на Херсонському напрямку. Там підрозділу довелося форсувати Дніпро, щоб потрапити на лівий берег.

До складної переправи додавалася ще одна проблема — велика кількість ворожих дронів.

“Тоді вже була велика концентрація дронів у ворога з того боку, і було дуже важко форсувати річку”, — каже він.

72 дні у Кринках

Одним із найважчих і найбільш пам’ятних епізодів для «Фартового» стали бої за Кринки — село на лівому березі Дніпра в Херсонській області, яке стало місцем запеклих боїв під час російського вторгнення.

Українські морпіхи утримували там плацдарм з жовтня 2023 року до липня 2024 року. Село було майже повністю знищене.

У складі підрозділу Василь перебував там 72 дні.

“Нас у Кринках було більше 30 чоловік — одні заходили, міняли трьохсотих, ми їх вивозили, інші хлопці заходили на їхнє місце”, — розповідає він.

За планом, каже військовий, він мав залишити позиції через 15–20 днів. Але через поранених довелося залишатися довше, щоб допомагати.

Бійці ховалися у підвалах, перебігали між позиціями та підтримували один одного.

“У нас там був свій штаб-пункт. Треба було ходити, забезпечувати хлопців, збирати посилки з дронів. Не було дуже кому це робити”, — згадує боєць.

З часом між військовими сформувалася особлива довіра.

“Ми там сиділи з пацанами, з командирами рот були уже як друзі. Не було якогось статутного питання — ми були як одна сім’я. Якби ми не трималися так один одного, не знаю, чи вийшли би всі звідти”, — каже він.

Ворог за кілька метрів

Іноді ворог був буквально поруч.

“Бувало, що і в сусідніх будинках. Вони в лісі сиділи, нас розділяла дорога, але за день могли два-три рази просочитися в село”, — розповідає Василь.

Села, каже він, на той момент уже фактично не існувало — лише руїни.

Найближчий контакт із ворогом відбувся на відстані кількох метрів.

“Найближчий контакт, що в мене був, — це метрів п’ять. Я дивився з вікна, а він переді мною”, — згадує боєць.

У такі моменти, каже він, страх відходить на другий план.

“Якось тоді про то і не думається. Він іде, і я розумію, що він іде точно не привітатися зі мною. Або вбити, або взяти в полон. Тоді не задумуєшся — просто робиш свою роботу”.

День народження під дроном

За час служби Василь не раз опинявся буквально за крок до смерті. Один із таких випадків стався у день його народження.

“Я перебігав з точки на точку. Мене тоді викликав командир другої роти”, — пригадує він.

Під час перебіжки боєць зачепився за дріт і впав.

“Я спіткнувся за проволоку, підняв голову — а переді мною в кількох метрах скид. А наді мною дрон”, — розповідає Василь.

Він миттєво підвівся і побіг до побратимів.

“Цей момент мені найбільше запам’ятався”, — каже “Фартовий”.

І додає, що за час служби таких моментів було чимало. Але, попри все, його позивний досі залишається символічним — “Фартовий”.

Моменти, коли важко триматися

На війні, каже Василь, бувають моменти, коли опускаються руки. Особливо тоді, коли втрати і поранення стають надто частими.

Найважчий психологічний період для нього був під час боїв у Кринках, коли в підрозділі було багато поранених.

“Було дуже багато “трьохсотих”. Їх було дуже важко евакуювати”, — пригадує він.

Тоді, зізнається боєць, інколи з’являлося відчуття безсилля. Здавалося, що сил більше немає.

“Хотілося опустити руки. Але було розуміння того, що якщо зараз опустяться руки, то ніхто цих пацанів уже не витягне”, — каже Василь.

Саме підтримка побратимів допомагала триматися. У складні моменти вони не залишалися сам на сам із проблемами.

“Ми трималися купи. Плюс з нами були усі командири — допомагали, підтримували”, — додає він.

Повернення додому

Після тривалого перебування на фронті Василь отримав відпустку. Поїхав на Калущину до сестри та племінника.

Це була можливість бодай ненадовго відчути спокій і побути з рідними.

Проте повернутися до звичного ритму життя виявилося непросто. Після фронту організм ще довго живе за військовим графіком. Василь каже, що після Кринок довго не міг нормально спати. На позиціях бійці звикли відпочивати вдень, а вночі пильнувати.

“Ми в Кринках спали вдень і не спали ночами. Треба було сидіти на чеку, бо вороги просочувалися переважно вночі”, — розповідає він.

І коли він повернувся додому, переключитися було складно.

“Я ніяк не міг змінити графік. Бувало таке: всі вночі сплять, а я по квартирі ходжу, бо не можу заснути”, — каже Василь.

Усвідомлення, яке приходить на війні

Війна змінює людей. Проте, зізнається “Фартовий”, інколи навіть важко чітко пояснити, у чому саме ці зміни.

Але є одна річ, яку він зрозумів дуже чітко — найціннішим у житті, за словами Василя, є справжня дружба.

Саме на фронті він відчув, що означає підтримка і довіра між людьми, які щодня ризикують життям.

“Ми з моїми побратимами як нерозлий вода. Навіть коли хтось вдома, ми все одно дзвонимо один одному, цікавимося, хто як проводить відпустку”, — розповідає Василь.

У цивільному житті, зізнається він, таких друзів не мав, то радше були знайомі.

“Я думаю, що ця дружба триватиме ще багато років після перемоги”.

Відповідальність, яка прийшла з досвідом

Зараз “Фартовий” дуже чітко відчуває відповідальність за людей, які служать поруч із ним.

Втім, зізнається, відчуття цієї відповідальності з’явилося ще під час важких боїв у Кринках.

Тоді, у складний момент, коли підрозділ опинився в непростій ситуації, Василю довелося взяти на себе більше, ніж передбачала його посада.

“Якось так сталося, що коли командира другої роти сильно контузило. Він був єдиний офіцер, який там командував і управляв, але був дуже сильно дезорієнтований і не міг вести управління так, як мав би”, — пригадує боєць.

У той момент Василь почав допомагати керувати підрозділом.

“Я взяв на себе відповідальність, а він мені вже підказував, як правильно поступити, що правильно зробити”, — розповідає він.

Після тих подій командування ухвалило рішення призначити його на нову посаду — головного сержанта роти вогневої підтримки.

Тепер його досвід боїв і пережитих ситуацій допомагає навчати інших — тих, хто тільки починає свій шлях у війську.

Від боїв — до підготовки нових бійців

Сьогодні служба “Фартового” виглядає інакше, ніж у перші місяці на фронті. Тепер він не лише виконує бойові завдання, а й відповідає за підготовку інших військових. У 505-му окремому батальйоні морської піхоти він обіймає посаду головного сержанта роти вогневої підтримки.

Його робочі дні часто проходять на командно-спостережному пункті роти.

“Зараз я переважно сиджу на КСП роти зі своїм командиром. У нас там є розрахунки на бойових позиціях: розрахунок МК, розрахунок кулемета “Браунінг””, — розповідає Василь.

Окрім керування підрозділом під час бойової роботи, він займається ще одним важливим напрямком — підготовкою новобранців. До батальйону постійно прибувають нові військові, і їх потрібно навчити працювати зі зброєю та діяти в бойових умовах.

“Коли не на позиції, не на КСП, то паралельно займаюся підготовкою інших хлопців, новобранців, які до нас приходять у батальйон”, — каже він.

Василь разом із побратимами навчає їх роботі з різними видами озброєння роти вогневої підтримки.

“Вчимо їх, як користуватися кулеметами, як користуватися СПГ чи “Браунінгом””, — пояснює військовий.

Війна дронів

За словами Василя, за час повномасштабної війни бойові дії сильно змінилися. Якщо раніше значну роль відігравали бронетехніка та артилерія, то тепер на передовій дедалі більше все вирішують дрони.

“Зараз по факту вже воюють одні дрони. Стало набагато важче”, — каже “Фартовий”.

Через постійну загрозу з повітря змінюється і тактика пересування на фронті. Те, що раніше здавалося безпечнішим — наприклад, під’їзд до позицій на бронетехніці чи автомобілі, — тепер може бути значно небезпечнішим.

“Набагато важче вже заїхати на ту саму позицію. Зараз більше доводиться ходити пішки, бо пішки набагато більше шансів втекти від дрона, ніж у машині чи на броні”, — пояснює військовий.

Втім, навіть попри цю небезпеку, інколи іншого вибору немає — особливо коли йдеться про евакуацію поранених.

“Коли є поранені, наші водії ризикують своїм життям. Вони залітають прямо на позиції на машинах і забирають їх”, — розповідає Василь.

За його словами, сучасна війна дедалі більше потребує нових технологій. Особливо — безпілотних систем.

“Зараз є велика потреба у дронах, наземних роботизованих комплексах”.

Про майбутнє після війни

Попри бойовий досвід і відповідальну посаду у підрозділі, Василь поки не будує чітких планів щодо своєї військової кар’єри після завершення війни. Каже, що зараз усі думки зосереджені на службі та на перемозі.

На запитання, чи планує залишатися у війську надалі, “Фартовий” відповідає, що поки не думав про це.

“Головне, щоб війна пошвидше закінчилася, а тоді вже буду думати про майбутнє”, — каже Василь з посмішкою на обличчі та надією в очах.

Івано-Франківські