(НЕ)ЗАГУБИТИСЯ НА ПЕРЕХОДІ

14 березня 2026 р. 13:41

14 березня 2026 р. 13:41

Історія виставки Олега Чуйка «Перехід» для мене почалася на іншому переході – тому, який треба було перейти, щоб потрапити до виставкової зали Спілки художників. Поки я стояла і чекала на своє світло, подумалося, що ось ця зебра на дорозі теж своєрідний перехід від світу, який для всіх, до світу глибоко індивідуального – світу митця.

Олег Чуйко зазначає, що « Перехід ‒ стан, де видиме стає відчуттям, а відчуття ‒ образом. На виставці представлені роботи, переважно, створені протягом двох останніх років, що відображають роздуми про моменти трансформації: від реального до ірреального, від видимого до внутрішнього, від матеріального до символічного. Це подорож у простір, де мистецтво відкриває горизонти сприйняття і нагадує, що кожен образ є лише миттю у нескінченному процесі переходу».

Я не знаю, чи можна художників називати поетами, але роботи Олега Чуйка – це для мене як поезія. Крихка, світла, з нотками сонячної радості та елегійного смутку. Немов збірка віршів, а тобі пощастило опинитися між її сторінками. Так буває, коли блукаєш між поетичними рядками, віднаходиш свої і тримаєшся за них, водночас озираючись на інші, щоб не загубити нічого важливого. Такі собі переходи, десь пішохідні, а десь екзистенційні. Псалми, які не читаєш, на які споглядаєш і вражаєшся.

Фіксовані миті, що стають чимось більшим і важливішим, таким, що не проминеш і не оминеш. Сама експозиція теж є своєрідним переходом: від графіки до живопису, від живопису до розпису на шовку… 90 полотен, більшість яких створено автором упродовж останніх років. І це вже не переходи, а лабіринти, в яких можна і треба губитися. Воно серед таких ліній та кольорів і не страшно. Митець зауважує, що на виставці представлені і сакральні речі, і метафоричні, пов’язані з емоціями. Воно задумувалося як щось світле – щось, що підтримало б і допомогло у цей час, не скажу, що абстрагуватися, але побачити життя під трохи іншим ракурсом. Ми не маємо права піти від теми війни, але бачення саме у цьому проєкті – перехід до весни, що навіть у найважчі часи у кожного в душі має бути частинка світла, щоб продовжувати жити, працювати та творити».

Сам автор означив цей перехід як перехід до весни. Не сперечатимусь. Зрештою, для кожного весна – це про щось своє: про оголеність природи після зими і снігу, про перші по-справжньому теплі ранки, про віру, що ця весна буде чи то інакшою, чи то кращою у своїй досконалості, про зміни, невідворотні не тільки для природи, а й для людини. У Чуйка весна – це про настрій і про те, що квітучі дерева – це не зовсім про весну. Його весна – це про прокидання, про гармонію зі світом, про шпилі, що відчайдушно ростуть угору, до неба, про пам ’ ять, що ховається за лініями давніх храмів, фортець і брам, про всюдисутність Бога, із зіниць якого проростає любов.

Досконалість геометрії світла, досконалість тепла, симфонія кольорів, ламані площини, що нагадують чи то мозаїку, чи то історії про перетин паралельних прямих у неевклідовій геометрії. Відтінки червоного, охристого, помаранчевого навіть у ліноритах, в яких митець експериментує не лише із накладанням сюжетів один на одного, а й кольорів.

Чимало робіт на цій виставці лінорити 25-26 року. Щиро дивуєшся творчому натхненню митця, який так майстерно і так щедро ділиться з нами тим, що вже встиг побачити і прожити. Це щось інше, не таке, як у попередніх роботах. Можливо, згодом мистецтвознавці сформулюють і розтлумачать цю іншість, а я просто нею насолоджувалася і згадувала улюблені рядки з «Книги Псалмів».

Сакральна тематика відіграє особливу роль. Здається, робіт таких і не так багато, але це тільки здається. Бо роботи із зображенням більш або менш відомих християнських святинь – це не тільки про пам ’ ятки архітектури, це про Воскресіння (воно, до речі, теж навесні), про Божі любов і милосердя, про кожного з нас, захопленого величчю Творця. «Благословенна брама Крехова», «Поза часом», «Святиня над Батерсом», «Неопалима купина. Гошів», «Церква на перевалі», «Унівський монастир»… Окремо варто виділити роботу «Погляд віри», з якої на тебе дивиться Бог-любов посеред чи то уламків колишнього, чи то ліній і площин, з яких сотвориться майбутнє. Лабіринти, в яких рано чи пізно прийдеш тули, куди потрібно, а маленька риба-око буде тобі провідником, як і в інших роботах цього митця. «Знаки Бога» - знову ж таки лабіринт-шлях із відчуттям можливості неможливого. «Всевидячий погляд» вражає рухливістю кольорів. Можливо, тому, що це робота на шовку, можливо, це все радіальні лінії навколо зіниці, що створюють відчуття рухомого простору.

Жінка – інша окрема історія, яку Олег Чуйко майстерно розповідає. Дивилася на ці роботи і аж незручно було. Ні, не через оголеність ліній, а через справжність і правдивість того, що бачила. Невже таки знайшовся хтось, хто зрозумів, про що думає жінка та як саме? «Той, що завжди поруч», «Доля», «Між снами і мріями», «Посланиця богів», «Час розбитих сердець», «Сподівання», «Міф про спокусу», «Ніжність», «Ейфорія», «Викрадення красуні», «Сон на верховині»,..

Ну і перед чим стояла найдовше… Перед «Світлом Святого Духа». Цю роботу можна розглядати і розглядати. Вона як книга, яку варто перечитувати безліч разів. «Сяйво століть» - одна з моїх улюблених, бо біля неї можна стояти безмежно довго і відчувати тепло сяючого хреста, рухатися за лініями світла від одного переходу до іншого. «Трамвай №2 (на Пасічну)» - немов опиняєшся у трохи іншому Львові. Це небо, будівлі, люди… «Алхімія золотого лабіринту», бо я люблю лабіринти, що виходять за межі фізичного простору. «Чернеча дорога», бо там таке світло, і кольори, і повсюдна святість. «Вечір в чужому місті», бо саме так іноді почуваюся у своєму рідному місті. А ще були «Вечір, що пахне кавою» та «Ніч приходить тихо». Нехай вас не вводить в оману простота і зрозумілість того, що ви там побачите. Бо там не просто двоє, кава, вазонки, кіт.

Уміння взяти буденність і розказати про неї небуденно, уміння створити оду життю і поділитися нею, уміння нагадувати про те, що робить нас Божими дітьми, – це теж про переходи. Ну і звісно ж, про весну, бо з таким світлом і в таких просторах вона просто неминуча.

Біохімічний аналіз крові – це дослідження, яке проводять для з’ясування стану всіх органів і систем людини. Забір крові для біохімічного аналізу, як правило, проводять натщесерце (не можна приймати їжу і пити рідину за 6-12 годин), можна пити тільки воду.

Сьогодні, 25 червня, близько 21:30 у Ямниці сталась дорожньо-траспортна пригода. У телеграм-каналі «Чат 112» очевидці повідомляють, що в аварії постраждали люди, пише "Галицький кореспондент". Також очевидці поділилися світлинами та відео. Як видно з відео, автівка, яка їхала з Івано-Франківська, раптом виїхала на зустрічну смугу

Прикарпатський поліцейський Микола Гурак розповів, що на вихідних патрульний автомобіль проїжджав селом поблизу Галича. У боковій вулиці вони спершу помітили білі підошви від кросівок, далі - джинси. Тоді зрозуміли, що там лежить людина. Патрульні побачили, що добре одітий молодий чоловік лежав горілиць. Ноги були прямі, а руки в кишенях куртк

На світанку, 11 березня, ворожі війська з бомбардувальників завдали ударів крилатими ракетами містах Луцьк, Дніпро, Івано-Франківськ. Про це повідомили в Генштабі Збройних Сил України.  "Щодо діяльності повітряної компоненти ворога. Стратегічними бомбардувальниками Ту-95МС ПКС РФ були застосовані крилаті ракети повітряного базування по

Івано-Франківські